ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.02.2006 Справа N 40/129
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 30.03.2006
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - Кравчука Г.А.
суддів: Грейц К.В., Мачульського Г.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Мамай"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
18.11.2005 р.
справі N 40/129
господарського суду м. Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мамай"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма
"Хрещатий Яр"
про спонукання внести зміни до договору оренди N 1 від
23.03.2000 р.
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю "Фірма "Хрещатий Яр"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мамай"
про виселення та зобов'язання передати майно
в судовому засіданні взяли участь представники:
позивача: - не з'явились;
відповідача:
Троценко П.О., ген. директор, прот. N 2 від 03.01.2003 р.;
Іорк М.В., дов. N б/н від 23.01.2006 р.;
В С Т А Н О В И В:
У березні 2005 р. Товариство з обмеженою відповідальністю
"Мамай" (далі - Товариство-1) звернулось до господарського суду
м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю
"Фірма "Хрещатий Яр" (далі - Товариство-2) про спонукання до
внесення змін до договору оренди N 1 від 23.03.2000 р. в частині
встановлення розміру орендної плати.
Позовні вимоги Товариство-1 обґрунтовувало тим, що за час дії
договору оренди N 1 від 23.03.2000 р. його фінансовий стан з
об'єктивних підстав значно погіршився, а крім того, ним були
здійснені грошові вкладення в об'єкт оренди, який є власністю
Товариства-2, що, відповідно до п. 3.2 вказаного договору, є
підставою для перегляду розміру орендної плати.
У травні 2005 р. Товариство-2 звернулось до господарського
суду м. Києва з зустрічним позовом до Товариства-1 про
зобов'язання звільнити приміщення, яке є об'єктом оренди за
договором оренди N 1 від 23.03.2000 р.
Позовні вимоги Товариство-2 обґрунтовувало тим, що
Товариство-1 неодноразово порушувало умови договору оренди N 1 від
23.03.2000 р., зокрема, не сплачувало орендну плату та інші
передбачені ним платежі, без повідомлення проводило ремонтні
роботи на об'єкті оренди з порушенням правил та норм використання
приміщень тощо. Крім того, Товариство-2 зазначало, що:
- воно та Товариство-1 не досягли домовленості з питання
розміру орендної плати, наслідком чого, відповідно до п. 3.4
договору оренди N 1 від 23.03.2000 р., є припинення вказаного
договору за згодою сторін;
- Товариство-1 протягом дії договору оренди N 1 від
23.03.2000 р. затримувало оплату по ньому більш ніж на 10 днів,
що, відповідно до п. 3.7 вказаного договору, є підставою для
припинення дії договору оренди за згодою обох сторін;
- Товариство-1 не передало йому страхового полісу, внаслідок
чого, відповідно до п. п. 7.1 та 7.2 договору оренди N 1 від
23.03.2000 р., вказаний договір не вступив у силу.
Заявою від 24.05.2005 р. Товариство-2 уточнило зустрічні
позовні вимоги та просило господарський суд м. Києва винести
рішення про виселення Товариства-1 з приміщення, яке було надано в
оренду згідно договору оренди N 1 від 23.03.2000 р., та
зобов'язати Товариство-1 передати все майно, яке знаходиться у
вказаному приміщенні, а також майно, яке перераховано в
інвентарній книзі та інвентарному описі цього товариства.
Рішенням господарського суду м. Києва від 16.08.2005 р.
(суддя Смірнова Л.Г.) в задоволенні первісного позову Товариства-1
відмовлено, а зустрічний позов Товариства-2 задоволено. Рішення
мотивовано тим, що Товариство-1 та Товариство-2 не досягли
домовленості щодо розміру орендної плати за договором оренди N 1
від 23.03.2000 р. (не підписали відповідної додаткової угоди),
наслідком чого, відповідно до п. 3.4 вказаного договору та норм
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
і ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, є його розірвання з
подальшим поверненням об'єкту оренди.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
18.11.2005 р. (колегія суддів: Губенко Н.М., Барицька Т.Л.,
Ропій Л.М.) рішення господарського суду м. Києва від 16.08.2005 р.
залишено без змін. Постанова мотивована тим, що:
- Товариство-1 не надало доказів звернення до Товариства-2 з
пропозицією щодо внесення змін до договору оренди N 1 від
23.03.2000 р., у зв'язку з чим, відповідно до норм ГК України
( 436-15 ) (436-15)
, у нього не виникло право вимагати від Товариства-2
внесення змін до вказаного договору оренди;
- Товариство-1 не надало доказів вчинення перешкод з боку
Товариства-2 в користуванні об'єктом оренди за договором оренди
N 1 від 23.03.2000 р.;
- Товариство-1 протягом квітня - серпня 2005 р. орендну плату
не сплачувало, а згідно з п. п. 3.7 та 5.2 договору оренди N 1 від
23.03.2000 р. затримка оплати за оренду більше чим на 10 днів є
підставою для дострокового його розірвання в односторонньому
порядку з подальшим звільненням орендарем об'єкту оренди у
триденний термін.
Товариство-1 звернулось до Вищого господарського суду України
з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 18.11.2005 р., в якій просить зазначену
постанову та рішення господарського суду м. Києва від
16.08.2005 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до
господарського суду м. Києва. Касаційна скарга мотивована тим, що
господарськими судами попередніх інстанцій при вирішенні спору
було неправильно застосовано ст. 188 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
,
порушено ст. 16 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та ст. ст. 1 і 5 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Товариство-2 скористалось правом, наданим ст. 111-2 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, та надіслало відзивів на касаційну скаргу, в
якому просить залишити без змін постанову Київського апеляційного
господарського суду від 18.11.2005 р. та рішення господарського
суду м. Києва від 16.08.2005 р. Відзив мотивований тим, що вказані
судові акти прийнято з дотриманням норм ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
ГК України ( 436-15 ) (436-15)
та ГПК України, доводи
Товариства-1, викладені у касаційній скарзі, є не обґрунтованими,
а окремі твердження - такими, що не відповідають дійсності.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю
представників Товариства-2 матеріали справи та доводи Товариства-1
і Товариства-2, викладені, відповідно, у касаційній скарзі та
відзиві на касаційну скаргу, перевіривши правильність юридичної
оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування
господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм
матеріального та процесуального права при прийнятті ними рішень,
колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
касаційна скарга Товариства-1 не підлягає задоволенню, враховуючи
наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено та
матеріалами справи підтверджується, що між Товариством-1 та
Товариством-2 укладено договір оренди N 1 від 23.03.2000 р.,
умовами якого передбачено:
- у випадку недосягнення сторонами згоди щодо зміни орендної
плати та непідписання додаткової угоди до п'ятого числа місяця,
наступного за завітним, даний договір вважається розірваним
достроково за згодою сторін (п. 3.4 договору);
- затримка оплати за оренду більш ніж на десять днів не
допускається та є підставою для розірвання договору оренди за
згодою сторін (п. 7.3 договору);
- у випадку несплати орендатором орендної плати в повному
обсязі протягом десяти днів з дати на наданих орендодавцем
рахунках, орендодавець має право в односторонньому порядку
достроково розірвати даний договір, а орендатор зобов'язаний
звільнити орендоване приміщення у триденний строк (п. 5.2
договору).
Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено та
з матеріалів справи вбачається, що Товариство-1 та Товариство-2 не
підписали додаткової угоди щодо зміни орендної плати, внаслідок
чого, відповідно до п. 3.4 договору оренди N 1 від 23.03.2000 р.,
вказаний договір вважається розірваним достроково за згодою
сторін.
Відповідно до частини першої п. 1 ст. 193 ГК України
( 436-15 ) (436-15)
суб'єкти господарювання та інші учасники господарських
відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним
чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за
відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -
відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Крім
того, ст. 188 ГК України визначено, що зміна та розірвання
господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються,
якщо інше не передбачено законом або договором.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського
суду України погоджується з висновком місцевого господарського
суду про те, що договір оренди N 1 від 23.03.2000 р. є розірваним,
оскільки між Товариством-1 та Товариством-2 не досягнуто згоди
розміру орендної плати та не підписано відповідної додаткової
угоди.
Господарські суди попередніх інстанцій також встановили (і це
підтверджується матеріалами справи), що протягом квітня - серпня
2005 р. Товариство-1 орендну плату за договором оренди N 1 від
23.03.2000 р. не сплачувало. Беручи це до уваги та виходячи з
п.п. 3.7 і 5.2 вказаного договору, ст.ст. 188 та 193 ГК України
( 436-15 ) (436-15)
, колегія суддів Вищого господарського суду України
вважає обґрунтованим висновок апеляційного господарського суду про
те, що договір оренди N 1 від 23.03.2000 р. є розірваним.
Другою частиною п. 1 ст. 193 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
передбачено, що до виконання господарських договорів
застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Крім того, відповідно до п. 4 ст. 291 ГК України правові наслідки
припинення договору оренди визначаються відповідно до умов
регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
П. 1 ст. 785 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
встановлює, що у разі
припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути
наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з
урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в
договорі.
Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду
України зазначає, що Товариство-1 зобов'язано повернути
Товариству-2 об'єкт оренди за договором оренди N 1 від
23.03.2000 р., тобто відповідні висновки місцевого та апеляційного
господарського судів зроблено з дотриманням вказаних норм
ГК України ( 436-15 ) (436-15)
та ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського
суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
постанова Київського апеляційного господарського суду
від 18.11.2005 р. ґрунтується на всебічному, повному та
об'єктивному розгляді всіх обставин справи, відповідає нормам
процесуального права, доводи касаційної скарги не спростовують
висновків господарського суду апеляційної інстанції, у зв'язку з
чим підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 та 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
"Мамай" на постанову Київського апеляційного господарського суду
від 18.11.2005 р. у справі N 40/129 господарського суду м. Києва
залишити без задоволення, а вказану постанову - без змін.
Головуючий суддя Г.А.Кравчук
Суддя К.В.Грейц
Суддя Г.М.Мачульський