ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.02.2006 Справа N 34/324-18/141
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 30.03.2006
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Невдашенко Л.П. - головуючий, Михайлюка М.В., Дунаєвської Н.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Приватного підприємства "Віктор" на рішення Господарського суду
міста Києва від 22 квітня 2005 року та постанову Київського
апеляційного господарського суду від 2 серпня 2005 року у справі
N 34/324-18/141 за позовом Заступника Генерального прокурора
України в інтересах держави в особі Головного управління
внутрішніх військ Міністерства Внутрішніх Справ України, Київ, до
Дочірнього підприємства "Газопостачальна компанія", м. Київ, треті
особи: Закрите акціонерне товариство "Будівельник-1",
м. Дніпропетровськ, Приватна фірма "Віктор", про визнання права
власності,
За участю представників:
Генеральної прокуратури:
- Скорого І.Г.;
ГУ внутрішніх військ МВС України:
- Склярова Д.М. (дов. від 27.12.2005 р. N 3/7-5022/6),
- Панченка О.А. (дов. від 27.12.2005 N 3/7-5022/8),;
ДП "Газопосачальна компанія":
- Стовби А.П. (дов. від 11.01.2006 N 1/11),
- Загури В.П. (дов. від 26.01.2006 N 1/26);
ПФ "Віктор":
- Сицько В.В. - директор,
- Нековаля І.Л. (дов. від 30.01.2006);
ЗАТ "Будівельник-1":
- Треня В.А.
В С Т А Н О В И В:
У червні 2004 року заступник Генерального прокурора України
звернувся до господарського суду з позовом в інтересах позивача -
Головного управління внутрішніх військ Міністерства Внутрішніх
Справ України до відповідача - Дочірнього підприємства
"Газопостачальна компанія", треті особи: Закрите акціонерне
товариство "Будівельник-1", приватна фірма "Віктор", про
спонукання до передачі житла, стягнення 15 794 грн. 58 коп.
збитків, 18 034 грн. 75 коп. пені у зв'язку з неналежним
виконанням умов договору N 42 від 21 липня 2003 року.
В ході розгляду справи прокурор уточнив та доповнив вимоги,
просив про визнання за позивачем права власності на квартири
NN 14, 16, 20, 23, 25, 26, 27 в будинку N 9 по вул. Донецьке шосе
у м. Дніпропетровську.
Вказував, що відповідно до умов укладених між позивачем та
відповідачем договору на будівництво житла в порядку пайової
участі N 42 від 21 липня 2003 року та додатку до цього договору
N 1 та договору на будівництво житла в порядку пайової участі N 67
від 5 грудня 2003 року позивач перерахував на рахунок відповідача
кошти в сумі 235 740 грн. та 344 847 грн. 15 коп., а останній
зобов'язався по завершенні будівництва передати йому у власність
262,82 кв. м. та 238,50 кв. м. житла.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язання
щодо передачі у його власність спірного житла, а саме ненадання
відповідних документів, що засвідчують набуття ним прав власника
квартир відповідно до умов договору, прокурор просив задовольнити
позов.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 22 квітня 2005 року
(колегія суддів у складі: Мандриченко О.В. - головуючий,
Студенець В.І., Пінчук В.І.). позов задоволено.
Постановлено визнати за Головним управлінням внутрішніх
військ Міністерства Внутрішніх Справ України право власності на
квартири NN 14, 16, 20, 23, 25, 26, 27 в будинку N 9 по
вул. Донецьке шосе у м. Дніпропетровську та стягнути з відповідача
на користь позивача 85 грн. в повернення витрат по сплаті держмита
та 118 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення
судового процесу.
Рішення мотивоване посиланнями на положення ст. 334
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та набуттям права власності позивачем з
моменту передачі майна на підставі договорів на будівництво житла
в порядку пайової участі N 42 від 21 липня 2003 року та додатку до
цього договору N 1 та N 67 від 5 грудня 2003 року.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
2 серпня 2005 року (колегія суддів у складі: Острович С.Е. -
головуючий, Шипка В.В., Нечитайло О.М.) рішення залишено без змін.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові
постанови у справі, з підстав їх невідповідності вимогам норм
матеріального та процесуального права, зокрема ст. 12, 16
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, та припинити провадження у справі.
Заслухавши доповідача, представників сторін, перевіривши
правильність застосування судом норм матеріального та
процесуального права судова колегія Вищого господарського суду
України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що
викладені в п. 1 Постанови від 29.12.1976 року N 11
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
"Про судове рішення", рішення є законним тоді,
коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і
всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Постанова суду апеляційної інстанції та рішення місцевого
суду відповідають зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на
всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності.
З матеріалів справи вбачається, що 04.03.2002 р. між
ЗАТ "Будівельник-1" та ПП "Віктор" був укладений договір про
сумісну діяльність для здійснення будівництва житла у
м. Дніпропетровськ, який було розірвано за згодою сторін до
завершення будівництва у травні 2004 року.
25 червня 2003 року згідно з договором на будівництво житла в
порядку пайової участі N 07, предметом якого є завершення
будівництва житла в м. Дніпропетровськ, ЗАТ "Будівельник-1", на
підставі актів приймання-передачі від 20.12.2003 р. передав
ДП "Газопостачальна компанія" квартири N 14, 16, 20, 23, 25, 26,
27 в будинку N 9 по вул. Донецьке шосе в м. Дніпропетровську,
площею 546,90 кв. м.
Судами встановлено, що спірні правовідносини виникли з
укладеного між позивачем та відповідачем ДП "Газовопостачальна
компанія" договору N 42 від 21 липня 2003 року на будівництво
житла в порядку пайової участі, відповідно до умов якого останній
зобов'язався збудувати та передати позивачеві 262, 81 кв. м. житла
в будинку N 9 по вул. Донецьке шосе у м. Дніпропетровську, додатку
N 1 до Договору, за яким відповідачеві належало передати позивачу
житло у вигляді квартир N 14, 16, 23, 26 у вказаному будинку, та з
укладеного між ними договору N 67 від 5 грудня 2003 року на
будівництво житла в порядку пайової участі, відповідно до якого
відповідач зобов'язався збудувати та передати у власність позивача
квартири N 20, 25, 27 загальною площею 238, 50 кв. м. та
зобов'язався здійснити оформлення правовстановлюючих документів.
Вказані договори за своєю правовою природою є договорами про
спільну діяльність.
Виконуючи умови п. 2.1, 2.2 Договорів N 42 та N 67,
додаткової угоди N 1, а також вимоги п. 19 Порядку державного
фінансування капітального будівництва, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України N 1764 від 27.12.2001 р., позивач
перерахував на розрахунковий рахунок відповідача платіжними
дорученнями N 13 від 29.07.2003 р., N 22 від 16.09.2003 р., N 42
від 21.07.2003 р., N 36 від 10.12.2003 року кошти в сумі
відповідно 235 740 грн. та 344 847 грн. 15 коп.
Задовольняючи вимоги позивача про визнання права власності на
житло, суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили всі
суттєві обставини даної справи, правильно встановили і виходили з
того, що сплата позивачем коштів на будівництво житла, в порядку
та в обсягах встановлених умовами договорів від 21.07.2003 року
N 42 та N 67 від 05.12.2003 року, укладених між сторонами, є
підставою до набуття ним прав власності на збудовані та отримані
по актах прийому-передачі квартири N 14, 16, 20, 23, 25, 26, 27,
загальною площею 546, 90 кв. м., в будинку N 9 по вул. Донецьке
шосе в м. Дніпропетровську.
Дані висновки відповідають матеріалам справи, встановленим
обставинам та вимогам закону.
Як встановлено статтею 334 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, право
власності (право оперативного управління) у набувача майна виникає
з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або
договором.
Судами встановлено, що спірні житлові приміщення були
передані відповідачем позивачеві по актах прийому-передачі N 68
від 22.12.2003 року та N 69 від 22.12.2003 року, проте відповідач
в порушення п. 3.1.1. договору не оформив та не передав
правовстановлюючі документи.
Умовами п.2.4 договорів N 42 та N 67 передбачено, що
остаточне проведення розрахунків за договорами здійснюється
Головним управлінням внутрішніх військ Міністерства внутрішніх
справ України після передачі йому Дочірнім підприємством
"Газопостачальна компанія" житла і винесення рішення
міськвиконкому про закріплення за Головним управлінням даного
житла.
Отже, висновки судів попередніх інстанцій про виконання
позивачем зобов'язань за договорами на будівництво житла в порядку
пайової участі N 42 та N 67 та виникнення у останнього права
власності на отримане по актах прийому-передачі житло, є цілком
обґрунтованими.
Доводи касаційної скарги про порушення судами вимог ст. 16
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
суперечать положенням ст. 17 ГПК України,
згідно яких справа прийнята судом до свого провадження з
додержанням правил підсудності, повинна бути розглянута ним і в
тому випадку, коли в процесу розгляду вона стала підсудною іншому
господарському суду та є безпідставними, оскільки зміна підстав
позову, прийнятого судом до провадження з дотриманням вимог ст. 15
ГПК України, не може бути підставою до передачі справи за
підсудністю до іншого господарського суду.
Посилання скарги на порушення при розгляді даної справи
охоронюваних законом прав та інтересів фізичних осіб не
заслуговують на увагу, оскільки, як встановлено судами, спірні
правовідносини витікають з договорів, укладених між юридичними
особами.
Твердження скарги про відсутність у ЗАТ "Будівельник-1"
повноважень на укладення договорів з ДП "Газопостачальна
компанія", правильності висновків судів не спростовують, оскільки
на будь-які обставини на підтвердження цих доводів, сторони у
справі не посилалися.
Твердження касаційної скарги про неправильне застосування
норм матеріального прав та порушення вимог процесуального права
під час розгляду справи у касаційному провадженні підтвердження не
знайшли.
Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до
намагань позивача надати перевагу одних доказів над іншими, що
суперечить вимогам ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, і тому до
уваги не беруться.
Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається
за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком
процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та
їх доказуванням, прийнята постанова відповідає нормам чинного
законодавства та підстав для її скасування не вбачається.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Приватного підприємства "Віктор" залишити
без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
2 серпня 2005 року та рішення Господарського суду міста Києва від
22 квітня 2005 року у справі N 34/324-18/141 залишити без змін.
Головуючий Л.П.Невдашенко
Судді: М.В.Михайлюк
Н.Г.Дунаєвська