ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.02.2006 Справа N 12/141
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 13.04.2006
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кравчука Г.А.
суддів: Грейц К.В., Мачульського Г.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт"
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від
06.10.2005 р.
у справі N 12/141 господарського суду Миколаївської області
за позовом Закритого акціонерного товариства "АТ Каргілл"
до Державного підприємства "Миколаївський морський
торговельний порт"
третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних
вимог на предмет спору - Державне підприємство
"Миколаївзовніштранс"
про стягнення 487 032,70 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
позивача: Марухевич В.Є., дов. N 2005/39 від 03.06.2005 р.;
відповідача: Шимко В.П., дов. N 3362 від 20.12.2005 р.;
третьої особи: - не з'явились;
В С Т А Н О В И В:
У травні 2005 р. Закрите акціонерне товариство "АТ Каргілл"
(далі - Товариство) звернулось до господарського суду
Миколаївської області з позовом до Миколаївського морського
торговельного порту (найменування якого у зв'язку з внесенням змін
до його установчих документів змінено на Державне підприємство
"Миколаївський морський торговельний порт", далі - Порт) про
відшкодування збитків у розмірі 487 032,70 грн.
Позовні вимоги Товариство обґрунтовувало тим, що між ним та
Державним підприємством "Миколаївзовніштранс" (далі -
Підприємство) укладено договір про транспортно-експедиційне
обслуговування зовнішньоторгівельних вантажів N 2105 від
08.07.2001 р., згідно умов якого експедитор (Підприємство) має
статус його повноважного представника в портах, на залізниці та
інших установах, та представляє його інтереси на підставі
довіреності на право розпорядження вантажами в обсязі, зазначеному
в цій довіреності. В період з 02.12.2003 р. по 30.03.2004 р. на
підставі договору N 12/03 від 21.01.2003 р. (з урахуванням
додаткових угод до нього) Підприємство від його імені передало, а
Порт прийняв на зберігання насіння соняшника у загальній кількості
7 394,34 тони. Проте, коли Підприємство від його імені звернулось
до Порту з вимогою про повернення переданого на зберігання насіння
соняшника, останній повернув лише частину насіння, не пояснюючі
причин. Нестача переданого на зберігання насіння соняшника склала
316,255 тон. Зазначене, у відповідності до ст.ст. 612, 623 та 951
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, є підставою для відшкодування Портом
збитків у розмірі вартості 316,255 тон насіння соняшника, що
становить 487 032,70 грн.
Клопотанням N 628 від 04.05.2005 р. Товариство просило
господарський суд Миколаївської області залучити до участі у
справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на
предмет спору, на стороні позивача Підприємство. Вказане
клопотання господарським судом Миколаївської області було
задоволено.
Заявою N б/н від 06.06.2005 р. Товариство змінило підстави
позову, обґрунтувавши позовні вимоги тим, що відповідно до норм
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, які регулюють відносини транспортного
експедирування та комісії, воно не має права вимагати від Порта
відшкодування збитків у розмірі 487 032,70 грн., оскільки не
вступало з ним у прямі відносини, а тому заявляє відповідні вимоги
на підставі договору відступлення права вимоги від 29.04.2005 р.,
укладеного з Підприємством згідно зі ст. 1016 ЦК України.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від
09.08.2005 р. (суддя Семенов А.К.) позовні вимоги Товариства
задоволено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
06.10.2005 р. (колегія суддів: Єрмілов Г.А., Воронюк О.Л.,
Лашин В.В.) рішення господарського суду Миколаївської області від
09.08.2005 р. залишено без змін.
Вказані судові акти мотивовані тим, що договір N 12/03 від
21.01.2003 р., укладений між Підприємством та Портом, є змішаним,
та містить у собі, зокрема, ознаки договору зберігання, а тому,
виходячи з відповідних норм ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та вказаного
договору, Порт мав забезпечити зберігання насіння соняшника,
переданого йому Підприємством. А умови зазначеного договору про
відсутність відповідальності Порту за якість і кількість вантажу,
який зберігається у його критих складах та плавскладах, є
нікчемними, тобто недійсними.
Порт звернувся до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного
господарського суду від 06.10.2005 р. та рішення господарського
суду Миколаївської області від 09.08.2005 р., у якій просить
зазначені судові акти скасувати та прийняти нове рішення, яким
відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства. Касаційна
скарга мотивована тим, що господарськими судами попередніх
інстанцій порушено ст. 204 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та неправильно
застосовано ст.ст. 215, 216, 217, 217, 614, 936, 942, 951 та 953
ЦК України.
Товариство скористалось правом, наданим ст. 111-2 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, та надіслало відзивів на касаційну скаргу, в якому
просить залишити без змін постанову Одеського апеляційного
господарського суду від 06.10.2005 р. та рішення господарського
суду Миколаївської області від 09.08.2005 р. Відзив мотивований
тим, що вказані судові акти прийнято з дотриманням норм
матеріального права.
Підприємство не скористалось правом, наданим ст. 111-2
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, та відзивів на касаційну скаргу не
надіслало, що не перешкоджає касаційному перегляду постанови
апеляційного господарського суду, яка оскаржується.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю
представників сторін матеріали справи та доводи Порта і
Товариства, викладені, відповідно, у касаційній скарзі та відзиві
на касаційну скаргу, перевіривши правильність юридичної оцінки
встановлених фактичних обставини справи, застосування
господарськими судами першої та апеляційної інстанції норм
матеріального та процесуального права при прийнятті ними рішень,
колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
касаційна скарга Порту не підлягає задоволенню, враховуючи
наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено та
матеріалами справи підтверджується, що:
- згідно п. 1.1 договору N 12/03 від 21.01.2003 р.
(у редакції додаткової угоди N 3 від 06.08.2003 р.) предметом
договору є перевалка та зберігання у порту українського зерна та
насіння насипом;
- пп. 3.2.19 договору N 12/03 від 21.01.2003 р. (у редакції
додаткової угоди N 1 від 01.01.2003 р.) встановлена вартість
послуг Порта за зберігання однієї тони вантажу;
- Підприємство сплачувало Порту грошові кошти за послуги зі
зберігання вантажу (насіння соняшника).
Враховуючи це, колегія суддів Вищого господарського суду
України погоджується з висновками місцевого та апеляційного
господарського суду про те, що договір N 12/03 від 21.01.2003 р.
містить, серед інших, ознаки договору зберігання.
Згідно з п. 1 ст. 936 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
за договором
зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ,
яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її
поклажодавцеві у схоронності.
П. 1 ст. 942 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
встановлено, що зберігач
зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором,
законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення
схоронності речі.
Відповідно до п. 1 ст. 949 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зберігач
зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на
зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та
такої самої якості.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій і
вбачається з матеріалів справи, Порт, в порушення ст.ст. 936, 942,
949 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, не забезпечив зберігання вантажу
(насіння соняшника), переданого йому Підприємством, що призвело до
його нестачі, а саме - до нестачі 316,255 тон насіння соняшнику.
Відшкодування збитків, завданих втратою (нестачею) майна,
переданого на зберігання, передбачена п. 1 ст. 951 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, відповідно до якого збитки, завдані поклажодавцеві
втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються
зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.
У зв'язку з викладеним колегія суддів Вищого господарського
суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційних
господарських судів про те, що вимога Товариства (здійснена на
підставі договору відступлення права вимоги від 29.04.2005 р.,
укладеного з Підприємством) про відшкодування Портом вартості
втрачених 316,255 тон насіння соняшника є обґрунтованою.
При цьому колегія суддів Вищого господарського суду України
зазначає, що відповідно до п. 3 ст. 614 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за
умисне порушення зобов'язання, є нікчемним. А згідно з п. 2
ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність
встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання
такого правочину недійсним судом не вимагається.
Таким чином, висновки господарських судів попередніх
інстанцій про невідповідність пп. пп. 2.2.4 та 2.2.5 (в редакції
додаткової угоди N 4 від 05.01.2004 р.) договору N 12/03 від
21.01.2003 р. (які звільняють Порт від відповідальності за
схоронність вантажу, переданого на зберігання) вимогам ст.ст. 936,
949, 951 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та про їх нікчемність і недійсність
зроблені з дотриманням норм ст.ст. 215 та 614 ЦК України.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського
суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
постанова Одеського апеляційного господарського суду
від 06.10.2005 р. ґрунтується на всебічному, повному та
об'єктивному розгляді всіх обставин справи, відповідає нормам
процесуального права, доводи касаційної скарги не спростовують
висновків господарського суду апеляційної інстанції, у зв'язку з
чим підстав для її скасування не вбачається.
За згодою представників сторін, відповідно до частини другої
ст. 85 та частини першої ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, в
судовому засіданні оголошена лише вступна та резолютивна частини
постанови Вищого господарського суду України.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 та 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державного підприємства "Миколаївський
морський торговельний порт" на постанову Одеського апеляційного
господарського суду від 06.10.2005 р. у справі N 12/141
господарського суду Миколаївської області залишити без
задоволення, а вказану постанову - без змін.
Головуючий суддя Г.А.Кравчук
Суддя К.В.Грейц
Суддя Г.М.Мачульський