ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
31.01.2006 Справа N 254/18-03
Відмовлено у порушенні провадження з перегляду
ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України
від 30 березня 2006 року
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді - [...], суддів: [...], розглянувши касаційну
скаргу H-ського районного споживчого товариства на постанову
Київського міжобласного апеляційного господарського суду від
06.09.2005 р. у справі N 254/18-03 господарського суду Київської
області за позовом Колективного торгівельного підприємства "XXX"
до відповідача H-ського районного споживчого товариства
про стягнення 296013,60 грн.
за участю представників: КТП "XXX" -
[...], H-ського райспоживтовариства - [...], встановила:
Колективне торгівельне підприємство "XXX" звернулося до
господарського суду Київської області з позовом та просило суд
стягнути з відповідача - H-ського районного споживчого товариства
296013,60 грн. в рахунок повернення сплаченої орендної плати за
період квітень 1999 р. - квітень 2002 р. відповідно до умов
договору оренди від 01.04.99 р.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що
договір оренди від 01.04.99 р., укладений між ним та відповідачем,
постановою Київського апеляційного господарського суду від
18.04.2003 р. у справі N 334/4-02 визнано недійсним у зв'язку з
невідповідністю його п. 2 ст. 10 Закону України "Про споживчу
кооперацію" ( 2265-12 ) (2265-12)
.
Відповідач у справі - H-ське районне споживче товариство у відзиві
на позов заявлені вимоги відхиляє, вказуючи на те, що договір
оренди від 01.04.99 р. є недійсним з моменту прийняття постанови
Київським апеляційним господарським судом - 18.04.2003 р., у
зв'язку з чим у нього не виникає обов'язку повертати сплачену
позивачем орендну плату (т. 1 а. с. 215).
Рішенням господарського суду Київської області від 04.03.2005 р. у
позові відмовлено (т. 2 а. с. 108 - 110).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з
того, що договір оренди N 2 від 01.04.99 р., визнаний судом
недійсним, припинив свою дію лише на майбутнє, оскільки сторони
неможливо повернути у попередній стан, зокрема, неможливо
повернути користування майном, у зв'язку з чим заявлені позовні
вимоги щодо повернення орендної плати необґрунтовані.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 06.09.2005 р. рішення господарського суду Київської
області від 04.03.2005 р. скасовано, а позов задоволено.
Відповідно до постанови суду з відповідача на користь позивача
стягнуто 296013,60 грн. (т. 2 а. с. 143 - 145).
Вважаючи заявлені позовні вимоги обґрунтованими, суд апеляційної
інстанції виходив з того, що у постанові Київського апеляційного
господарського суду від 18.04.2003 р. у справі N 334/4-02, якою
визнано недійсним договір оренди N 2 від 01.04.99 р., не
зазначено, що спірний договір припиняє свою дію на майбутнє. При
цьому, у відповідності з ч. 2 ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
відповідач має повернути сплачену позивачем орендну плату.
Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, H-ське районне
споживче товариство звернулося до Вищого господарського суду
України з касаційною скаргою та просить її скасувати, залишивши в
силі рішення господарського суду Київської області від 04.03.2005
р.
Вимоги поданої касаційної скарги мотивовані порушенням та
неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм
матеріального права.
Позивач у справі - КТП "XXX" у відзиві на касаційну скаргу,
вважаючи її доводи безпідставними, просить постанову Київського
міжобласного апеляційного господарського суду від 06.09.2005 р.
залишити без змін.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну
скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Під час розгляду даного спору по суті заявлених вимог судом першої
інстанції та перегляді прийнятого рішення апеляційною інстанцією
встановлено, що 1 квітня 99 р. між сторонами у справі - H-ським
районним споживчим товариством та КТП "XXX" укладено договір N 2
про оренду майна та співробітництво. Відповідно до умов
зазначеного договору, позивачу в строкове платне користування
передавались нежилі приміщення та обладнання згідно акта
прийому-передачі.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
18.04.2003 р. у справі N 334/4-02 за позовом H-ського районного
споживчого товариства до КТП "XXX" про виселення вищевказаний
договір визнано недійсним.
Предметом спору у даній справі є повернення сплачених за цією
угодою позивачем - КТП "XXX" орендних платежів у період з квітня
1999 р. по квітень 2002 р.
Відповідно до ч. 2 ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(чинного на момент
укладення спірної угоди та визнання її недійсною судом), по
недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій
стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути
одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші
наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
При цьому, згідно ст. 59 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, угода, визнана
недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення. Однак,
якщо з самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена
лише на майбутнє, дія угоди визнається недійсною і припиняється на
майбутнє.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що спірний договір
припинив свою дію на майбутнє, оскільки за своєю правовою природою
спірний договір є договором майнового найму, дія якого може бути
припинена лише на майбутнє, враховуючи специфіку відносин сторін
за таким договором. Зокрема, фактичне користування майном на
підставі договору майнового найму унеможливлює, в разі його
недійсності, проведення між сторонами реституції, позаяк
використання майна - "річ" безповоротна, і повернути сторони в
первісне положення практично неможливо.
Між тим, під час розгляду спору у справі N 334/4-02 Київським
апеляційним господарським судом встановлено, що у відповідності з
постановою зборів уповноважених H-ського районного споживчого
товариства від 18.07.97 р. "Про організацію й впровадження нових
форм господарювання" постановлено створити, зокрема, торгове
підприємство "XXX", якому передати приміщення та об'єкти
громадського харчування у безоплатне користування.
Зазначене майно, яке передавалось у безоплатне користування,
всупереч вказаній постанові та ст. 10 Закону України "Про споживчу
кооперацію" ( 2265-12 ) (2265-12)
, передано відповідачем у платне
користування за договором оренди від 01.04.99 р., який визнано
недійсним.
Факти, встановлені постановою апеляційної інстанції під час
розгляду справи N 334/4-02, є преюдиційними для даної справи,
враховуючи суб'єктивний склад сторін у зазначеній та даній
справах.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, факти,
встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який
вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не
доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь
ті самі сторони.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції обґрунтовано, з
урахуванням положень ст. 469 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(чинного на
момент виникнення права на відшкодування), ст. 1212 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, задовольнив заявлені позивачем вимоги.
Вищевказані норми права встановлюють підстави виникнення
зобов'язання повернути безпідставно придбане майно або
відшкодувати його вартість, якими є сукупність наступних умов:
- набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією
особою за рахунок іншої;
- відсутність для цього підстав, встановлених законом або
договором
Наявність цих умов встановлена судом апеляційної інстанції під час
перегляду прийнятого рішення в апеляційному порядку.
За таких обставин, підстав для зміни чи скасування постанови
Київського міжобласного апеляційного господарського суду від
06.09.2005 р. немає.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 111-5, 111-7, 111-9
- 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів постановила:
постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду
від 06.09.2005 р. у справі N 254/18-03 господарського суду
Київської області залишити без змін, а касаційну скаргу H-ського
районного споживчого товариства - без задоволення.