ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
25.01.2006 Справа N 25/184
Відмовлено у порушенні провадження з перегляду
ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України
від 30 березня 2006 року
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: [...] -
головуючий, суддів: [...], розглянувши у відкритому судовому
засіданні касаційну скаргу регіонального відділення Фонду
державного майна України по Дніпропетровській області на рішення
господарського суду Дніпропетровської області від 7 липня 2005
року та на постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 13 жовтня 2005 року у справі N 25/184
господарського суду Дніпропетровської області за позовом
Підприємства іноземного інвестора "SSS", м. H-ськ, до Державного
підприємства "XXX", м. H-ськ, третя особа: регіональне відділення
Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, м.
Дніпропетровськ, про спонукання до виконання договору, за участю
представників: ПІІ "SSS" - [...] (дов. від 21.09.2005 р.), ДП
"XXX" - [...] (дов. N 24 від 01.01.2006 р.), встановив:
У травні 2005 року позивач - Підприємство іноземного інвестора
"SSS" пред'явив у господарському суді позов до відповідача
Державного підприємства "XXX", третя особа: регіональне відділення
Фонду державного майна України по Дніпропетровській області про
спонукання до виконання укладеного між ними договору від 1 березня
2003 року N ПР/НГЧ-1-03/НЮА-02 оренди державного нерухомого майна:
адміністративної будівлі з приміщенням кафе та літнім майданчиком,
загальною площею 1090,3 кв.м, розташованих під N 99 по вул.
P-ській в м. H-ську.
Вказував, що при укладенні договору строк його дії визначено до 1
березня 2004 року. За згодою сторін термін дії договору
продовжувався до 1 березня 2005 року та до 1 березня 2006 року в
порядку, передбаченому ст. 17 Закону України "Про оренду
державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
.
Посилаючись на безпідставну вимогу відповідача від 22 квітня 2005
року про звільнення орендованого приміщення до закінчення терміну
дії договору, позивач просив задовольнити його вимоги.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 7 липня
2005 року (суддя [...]) позов задоволено.
Постановлено зобов'язати відповідача належним чином виконувати
умови договору оренди від 1 березня 2003 року N
ПР/НГЧ-1-03/НЮА-02.
Рішення мотивоване недотриманням позивачем порядку припинення дії
договору оренди шляхом повідомлення про звільнення приміщення
протягом одного місяця з дня закінчення дії договору.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
13 жовтня 2005 року (колегія суддів у складі: [...] - головуючий,
[...]) рішення залишено без змін.
У касаційній скарзі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог
на предмет спору, - регіонального відділення Фонду державного
майна України по Дніпропетровській області йдеться про скасування
судових рішення та постанови з підстав їх невідповідності до вимог
ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"
( 2269-12 ) (2269-12)
, відсутності у відповідача права передачі в оренду
нерухомого майна площею, що перевищує 200 кв. м, та про
постановлення нового рішення про задоволення його вимог.
Заслухавши доповідача, представників сторін, перевіривши
правильність застосування судом норм матеріального та
процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду
України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що
викладені в п. 1 постанови від 29.12.76 року N 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Постанова суду апеляційної інстанції та рішення місцевого суду
відповідають зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на
всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності.
Так, судами встановлено, що спірні правовідносини виникли з
укладеного за згодою регіонального відділення Фонду державного
майна України по Дніпропетровській області між Державним
підприємством "XXX" та Підприємством іноземного інвестора "SSS"
договору від 1 березня 2003 року N ПР/НГЧ-1-03/НЮА-02 оренди
державного нерухомого майна: адміністративної будівлі з
приміщенням кафе та літнім майданчиком, загальною площею 1090,3
кв. м, розташованих під N 99 по вул. P-ській в м. H-ську, строк
дії якого визначено сторонами до 1 березня 2004 року включно.
Задовольняючи вимоги позивача, місцевий господарський суд повно та
всебічно дослідив всі суттєві обставини справи, правильно
встановив і виходив з того, що відповідачем не дотримано порядку
припинення дії договору оренди, укладеного між сторонами за
погодженням з третьою особою - регіональним відділенням Фонду
державного майна України по Дніпропетровській області, до
повноважень якої віднесено вирішення питань щодо надання згоди на
укладення договору оренди майна, що належить до державної
власності, тому вимога про звільнення приміщення до 1 березня 2006
року, тобто терміну, до якого продовжено дію договору згодою
сторін, не відповідає вимогам ст. 17 Закону України "Про оренду
державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
.
Дані висновки суду відповідають встановленим обставинам, вимогам
закону та підтверджені матеріалами справи.
Так, статтею 17 Закону України "Про оренду державного та
комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
регламентовано порядок припинення
дії договору оренди шляхом повідомлення однієї із сторін протягом
одного місяця після закінчення дії договору, в іншому випадку
договір вважається продовженим на той самий термін на тих самих
умовах, які були передбачені договором.
Як вбачається з матеріалів справи і ці обставини не спростовані
сторонами при вирішенні справи, спірний договір оренди продовжено
за згодою сторін до 1 березня 2006 року.
Матеріали справи не містять даних про повідомлення позивача
орендодавцем про припинення дії договору протягом одного місяця
після закінчення строку його дії, тобто до 1 квітня 2005 року.
За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій про
недодержання відповідачем порядку припинення дії договору та про
зобов'язання останнього дотримуватися умов договору оренди до
сплину строку, на який його продовжено, а саме: до 1 березня 2006
року, - слід вважати правильними.
Посилання касаційної скарги на надання відділенням Фонду
державного майна України дозволу відповідачеві на укладення
договору оренди нерухомого майна з позивачем лише на один рік та
безпідставну передачу відповідачем державного майна в орендне
користування позивачеві після 1 березня 2004 року не відповідають
встановленим судами обставинам та вимогам ст. 17 Закону України
"Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
, а також
ст. 764 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, на підставі яких термін дії
договору вважається продовженим на той самий термін і на тих самих
умовах, які передбачені договором за відсутності заяви однієї із
сторін про припинення договору протягом одного місяця після
закінчення терміну його дії.
Оскільки судами встановлено, що передача майна в оренду здійснена
відповідачем за погодженням з регіональним відділенням Фонду
державного майна України по Дніпропетровській області і
продовження дії договору відбулося відповідно до ст. 17 Закону
України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
,
то доводи касаційної скарги про порушення судами вимог ст. 287 ГК
України ( 436-15 ) (436-15)
та ст. 5 цього Закону ( 2269-12 ) (2269-12)
, якими
визначено Фонд державного майна України та його відділення
орендодавцем нерухомого майна, що є державною власністю, слід
вважати безпідставними та такими, що не відповідають умовам
договору оренди, узгодженого з регіональним відділенням Фонду
державного майна України по Дніпропетровській області, яким
отримання згоди на продовження договору оренди не передбачено.
З зазначених підстав слід вважати необгрунтованими і посилання на
порушення судами вимог норм матеріального та процесуального права.
Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до намагань
позивача надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить
вимогам ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, і тому до уваги не
беруться.
Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за
правилами розгляду справи у суді першої інстанції, за винятком
процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та
їх доказуванням, прийнята постанова відповідає нормам чинного
законодавства та підстав для її скасування не вбачається.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
суд постановив:
Касаційну скаргу регіонального відділення Фонду державного майна
України по Дніпропетровській області залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
13 жовтня 2005 року у справі N 25/184 залишити без змін.