ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
19.01.2006 Справа N 2-20/7913-2005
Відмовлено у порушенні провадження з перегляду
ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України
від 30 березня 2006 року
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: [...]
(головуючий), [...], розглянув у відкритому судовому засіданні у
м. Києві за участю представника позивача: [...], касаційну скаргу
ВАТ "XXX" на постанову від 12.07.2005 Севастопольського
апеляційного господарського суду у справі N 2-20/7913-2005
господарського суду Автономної Республіки Крим за позовом ВАТ
"XXX" до ЗАТ "YYY"
про витребування майна.
В судове засідання
представник відповідача не з'явився, про час і місце слухання
справи сторони були повідомлені належним чином.
Встановив: У квітні 2005 року відкрите акціонерне товариство "XXX"
звернулося з позовом до закритого акціонерного товариства "YYY"
про зобов'язання відповідача повернути автомобіль КаМАЗ 5511,
державний номер XX-X2 SSS.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
02.06.2005 у справі N 2-20/7913-2005 в позові відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від
12.07.2005 вищезазначене судове рішення залишено без змін.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення
господарського суду першої інстанції від 02.06.2005, постанову
апеляційного суду від 12.07.2005 та прийняти нове рішення, яким
задовольнити позовні вимоги. Свої вимоги скаржник мотивує тим, що
судом при прийнятті постанови порушено норми процесуального та
матеріального права, зокрема, ст.ст. 180, 284 ГК України
( 436-15 ) (436-15)
, ст. ст. 638, 1212, 1213 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Відзиву на касаційну скаргу відповідач до Вищого господарського
суду України не надіслав.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представника позивача,
перевіривши правильність застосування Севастопольським апеляційним
господарським судом норм процесуального та матеріального права,
колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку,
що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до договору
оренди від 05.01.2000, укладеного між сторонами у справі, позивач
передав, а відповідач прийняв в користування автомобіль КаМАЗ
5511, державний номер XX-X2 SSS. Строк дії зазначеного договору
встановлено з 05.01.2000 до 10.10.2013.
Судами також було встановлено, що позивач, звертаючись до суду з
цим позовом, вимагав повернути йому вищевказаний автомобіль з
незаконного володіння відповідача на підставі ст. ст. 1212, 1213
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, мотивуючи свої вимоги тим, що оспорюване
майно знаходиться у відповідача без правових підстав.
Наведеним обставинам апеляційний суд дав належну оцінку і дійшов
до обґрунтованого висновку про безпідставність заявленого позову,
оскільки договір оренди, на підставі якого відповідач володіє
спірним майном, був укладений 05.01.2000, тобто договір оренди був
укладений відповідно до вимог Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
то питання про його відповідність чи невідповідність вимогам
законодавства має оцінюватися стосовно законодавства, яке діяло на
момент укладення спірної угоди.
Згідно зі статтею 153 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
договір
вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних
випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними
є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні
для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за
заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди. Виходячи зі
змісту статті 256 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
до істотних
умов договору оренди відносилися плата за користування майном та
строк дії договору. Враховуючи, що договором оренди передбачались
відповідні розміри орендної плати, строк її внесення та строк дії
договору, суди правомірно дійшли висновку, що сторонами була
досягнута згода за всіма істотними умовами, у зв'язку з чим
договір вважається укладеним.
Посилання позивача на норми Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
, також були предметом судового дослідження в суді
апеляційної інстанції і обґрунтовано не прийняті ним до уваги з
тих підстав, що відповідно до пункту 4 прикінцевих положень
Господарського ( 436-15 ) (436-15)
та Цивільного кодексів України
( 435-15 ) (435-15)
, положення цих Кодексів застосовуються до господарських
відносин, які виникли після набрання чинності їх положень
відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли
до набрання чинності відповідними положеннями кодексів, зазначені
положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які
продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими
положеннями. При цьому пунктом 9 прикінцевих та перехідних
положень Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, передбачено, що до
договорів, які були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують
діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України,
застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і
наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно
від дати їх укладення, а не до їх укладення.
Такі висновки апеляційного суду не суперечать наявним у справі
документам, а отже оспорювана постанова апеляційної інстанції
винесена на підставі фактичних обставин справи, відповідає вимогам
діючого законодавства, що, в свою чергу, свідчить про відсутність
підстав для її скасування.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 -
111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України постановив:
Касаційну скаргу ВАТ "XXX" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
02.06.2005 та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 12.07.2005 у справі N 2-20/7913-2005
залишити без змін.