ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.01.2006 Справа N 9/59
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 20.04.2006
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Плюшка І.А. - головуючого у засіданні (доповідач), Панченко Н.П.,
Плахонюк С.О.
розглянувши касаційну скаргу Державної акціонерної
холдингової компанії "Чорноморський суднобудівний завод"
на рішення господарського суду Миколаївської області від
10.05.2005 р.
та постанову Одеського апеляційного господарського суду від
19.07.2005 р.
у справі N 9/59
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю
"Сільськогосподарське підприємство "Нібулон"
до Державної акціонерної холдингової компанії "Чорноморський
суднобудівний завод"
про стягнення 17 083 933,67 грн.
Касаційна скарга розглянута за участю представників від:
позивача:
- Васильєв А.О. (дов. від 24.01.2005 р. N 297/1-2);
- Грінченко В.В. (дов. від 05.12.2005 р. N 86);
- відповідача - не з'явилися;
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Миколаївської області від
10.05.2005 р. (суддя Філінюк І.Г.) позов задоволено частково.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
19.07.2005 р. рішення господарського суду Миколаївської області
від 10.05.2005 р. у справі N 9/59 залишено без змін.
Державна акціонерна холдингова компанія "Чорноморський
суднобудівний завод" звернулася до Вищого господарського суду
України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені
рішення та постанову, а справу передати на новий розгляд.
При цьому скаржник посилається на неправильне застосування
судами норм матеріального права та порушення норм процесуального
права.
Колегія суддів Вищого господарського суду України,
перевіривши наявні матеріали справи на предмет повноти їх
встановлення судом першої і апеляційної інстанції та правильності
застосування норм матеріального та процесуального права,
перевіривши юридичну оцінку обставин справи, заслухавши пояснення
присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, судами першої та
апеляційної інстанцій встановлено, що 5 лютого 2002 року між
позивачем та відповідачем з дотриманням вимог чинного
законодавства було укладено договір купівлі-продажу N 0502/1 КП
від 05.02.2002 р., відповідно до умов якого позивач придбав у
відповідача об'єкт незавершеного будівництва "Реконструкція
Східної добудовної набережної" з метою будівництва на його базі
перевантажувального терміналу для зернових та олійних культур.
Актом приймання-передачі майна за договором N 0502/1 КП від
05.02.2002 р. відповідач передав, а позивач прийняв об'єкт
незавершеного будівництва "Реконструкція Східної добудовної
набережної" у складі згідно додатку N 2 до договору N 0502/1 КП
від 05.02.2002 р.
Таким чином, позивач правомірно на законних засадах набув
право власності на об'єкт незавершеного будівництва "Реконструкція
Східної добудовної набережної".
Підпунктом "в" пункту 6.1 договору N 0502/1 КП від
05.02.2002 р. передбачено обов'язок відповідача надати позивачеві
шляхи для проходження вантажного автомобільного та залізничного
транспорту до території придбаного позивачем об'єкту за окремою
угодою.
Відповідно до приписів статті 638 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, істотними умовами договору є умови, щодо яких за
заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
, зміст господарського договору становлять умови
договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на
встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як
погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові
умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір
вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом
порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.
Умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута
згода, визнаються істотними умовами договору.
Таким чином, умови договору N 0502/1 КП від 05.02.2002 р.
щодо надання відповідачем позивачеві шляхів для проходження
вантажного автомобільного та залізничного транспорту до території
придбаного останнім об'єкту, передбачені пп. "в" п. 6.1 вказаного
договору, є істотними умовами цього договору і повинні
виконуватися в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до акта державної технічної комісії про прийняття
завершеного будівництвом об'єкта в експлуатацію від 12.02.2003 р.,
який затверджено рішенням виконавчого комітету Миколаївської
міської ради від 21.02.2003 р. N 113, на базі придбаного у
відповідача об'єкту незавершеного будівництва позивачем збудовано
першу чергу перевантажувального терміналу для зернових та олійних
культур перший (пусковий комплекс).
Функціональне призначення збудованого позивачем
перевантажувального терміналу полягає у прийманні зернових та
олійних культур автомобільним та залізничним транспортом з
наступним їх перевантаженням на водний транспорт. Виробничі
потужності першого пускового комплексу першої черги
перевантажувального терміналу дозволяють здійснювати транспорту
обробку зазначених вантажів з інтенсивністю до 875 тонн на годину
у кількості не менше 60 000 тонн на місяць.
Судова колегія погоджується з висновками місцевого та
апеляційного господарських судів про наявність вини відповідача у
заподіянні позивачеві збитків у зв'язку зі створенням останньому
перешкод у наданні шляхів для проходження вантажного транспорту до
перевантажувального терміналу виходячи з такого.
Земельна ділянка, на якій розташований перевантажувальний
термінал позивача, розташована таким чином, що з одного боку вона
оточена водною акваторією Бузького лиману, а з іншого боку -
земельною ділянкою, яка належить відповідачеві на праві постійного
користування на підставі державного акту на землю N 371 від
03.03.1995 р., виданого Миколаївською міською радою.
На підставі долучених до матеріалів справи доказів
апеляційним господарськими судами встановлено, що у липні
2002 року листом вих. N 2858/1-8-1 від 24.07.2002 р. позивач
звернувся до відповідача з пропозицією про укладення договору на
користування автомобільними та залізничними шляхами, проте
відповідач залишив вказану пропозицію без розгляду та відповіді і
таким чином відмовився від укладення вказаного договору.
Відповідно до правил частини 2 статті 35 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, факти, встановлені
рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує
господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться
знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі
сторони.
Факт порушення відповідачем права позивача на користування
шляхами для проїзду вантажного транспорту до території
перевантажувального терміналу через територію відповідача шляхом
неналежного виконання відповідачем зобов'язання, передбаченого
підпунктом "в" пункту 6.1 договору N 0502/1 КП від 05.02.2002 р.,
і порушення законодавства про захист економічної конкуренції
встановлений чинними рішеннями господарського суду Миколаївської
області від 22.04.2003 р. по справам NN 3/102, 3/103 та від
12.11.2003 р. по справі N 1/289, чинним рішенням місцевого суду
Заводського району м. Миколаєва від 17.06.2003 р. по справі
N 2-1670-03, які на день прийняття місцевим господарським судом
оскаржуваного рішення набрали законної сили, а також чинним
рішенням N 10-ріш адміністративної колегії Миколаївського
обласного територіального відділення Антимонопольного комітету
України від 08.07.2003 р. по справі N 2-26213/8-2003.
Саме чинними рішеннями господарського суду Миколаївської
області від 22.04.2003 р. по справам NN 3/102, 3/103, законність
та обґрунтованість яких підтверджено чинними постановами Одеського
апеляційного господарського суду від 03.06.2003 р. та
02.06.2003 р. відповідно, встановлено, що відповідач порушив права
позивача і протиправно ухилився від належного виконання своїх
обов'язків щодо надання позивачеві шляхів для проїзду вантажного
автомобільного та залізничного транспорту на територію
перевантажувального терміналу позивача, розташованого на земельній
ділянці позивача, передбачені підпунктом "в" пункту 6.1 договору
N 0502/1 КП від 05.02.2002 р.
Крім того, чинним рішенням N 10-ріш адміністративної колегії
Миколаївського обласного територіального відділення
Антимонопольного комітету України від 08.07.2003 р. по справі
N 2-26213/8-2003, встановлено, що:
1. з моменту свого створення відповідач в межах належної йому
території займає монопольне становище на ринках послуг з надання в
користування залізничних та автомобільних шляхів, а також послуг з
пропуску до територій інших суб'єктів господарювання, працівників
та транспортних засобів останніх чи їх контрагентів;
2. відповідач, обумовлюючи укладання угод про надання послуг
з користування залізничними та автомобільними шляхами, а також
пропуску через контрольно-пропускні пункти на територію
відповідача до території позивача працівників і транспортних
засобів останнього та його контрагентів прийняттям позивачем
додаткових зобов'язань, зокрема щодо оплати позивачем непотрібних
йому послуг або задоволення матеріальних вимог відповідача, не
пов'язаних з реалізацією ним товарів, вчинив порушення
законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене п. 2
ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції"
( 2210-14 ) (2210-14)
, а саме:
- зловживання монопольним становищем на ринку, зокрема що
визнається таким згідно з п. 3 ст. 13 Закону України "Про захист
економічної конкуренції" ( 2210-14 ) (2210-14)
;
- обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом
господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою не
стосуються предмета договору.
3. припинивши з 10.05.2003 р. по 19.06. 2003 р. включно
доступ працівників, а також транспорту і вантажів позивача та його
підрядних організацій на територію перевантажувального терміналу,
що призвело до ущемлення інтересів позивача, відповідач вчинив
порушення законодавства про захист економічної конкуренції,
передбачене п. 2 ст. 50 Закону України "Про захист економічної
конкуренції" ( 2210-14 ) (2210-14)
, а саме:
- зловживання монопольним становищем на ринку, зокрема що
визнається таким згідно з п. 3 ст. 13 Закону України "Про захист
економічної конкуренції" ( 2210-14 ) (2210-14)
;
- часткова відмова від реалізації товару за відсутності
альтернативних джерел придбання.
Внаслідок вчинення відповідачем правопорушення, передбаченого
п. 2 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції"
( 2210-14 ) (2210-14)
, позивач був змушений відмовитись від укладення
договору N 778/2639 від 20.01.2003 р. на запропонованих
відповідачем умовах.
Законність та обґрунтованість вказаного рішення
адміністративної колегії Миколаївського обласного територіального
відділення Антимонопольного комітету України підтверджено чинними
судовими рішеннями, а саме: рішенням господарського суду
Миколаївської області від 12.11.2003 р. по справі N 1/289,
постановою Одеського апеляційного господарського суду від
16.12.2003 р. та постановою Вищого господарського суду України від
31.03.2004 р.
Крім того, чинним рішенням місцевого суду Заводського району
м. Миколаєва від 17.06.2003 р. по справі N 2-1670-03 визнано
протиправними дії голови правління відповідача, що полягали у
встановленні заборони пропуску працівників, транспорту та вантажів
позивача та його підрядних організацій територією відповідача до
території перевантажувального терміналу позивача. Відповідачем не
надано доказів оскарження чи скасування вказаного судового
рішення.
В розумінні положень статті 34 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
акт приймання виконаних робіт N 222
від 22.09.2003 р., на який посилається заявник касаційної скарги,
не може бути належним доказом виконання відповідачем зобов'язання
з надання позивачеві в користування шляхів для проїзду до
перевантажувального терміналу вантажного автомобільного транспорту
в період з березня по серпень 2003 року включно з таких підстав:
- зміст акту N 222 від 22.09.2003 р. не відповідає змісту
підпункту "в" пункту 6.1 договору N 0502/1 КП від 05.02.2002 р. і
не містить посилання на нього;
- акт N 222 від 22.09.2003 р. визначає лише загальний термін
- з 01.03.2002 р. по 30.06.2003 р. і не містить вказівок на те, що
відповідач забезпечив безперешкодний пропуск автомобільного
транспорту позивача та його підрядних організацій в період з
10.05.2003 р. по 19.06.2003 р. включно.
Отже, посилання відповідача на відсутність його вини у
завданні позивачеві збитків спростовуються наявними у матеріалах
справи доказами і тому місцевий та апеляційний господарські суди
обґрунтовано їх не прийняли.
Таким чином, судами першої та апеляційної інстанції надано
юридичну оцінку запереченням відповідача стосовно того, що
відповідно до підпункту "в" пункту 6.1 договору N 0502/1 КП від
05.02.2002 р. відповідач зобов'язався надати позивачеві шляхи для
проходження вантажного транспорту по своїй території до терміналу
за окремою угодою
Судова колегія відхиляє доводи касаційної скарги стосовно
того, що місцевим господарським судом не надано правової оцінки
ряду обставин, які відповідач вважає такими, що мають значення для
вирішення господарського спору, з огляду на таке.
Метою модернізації залізничних колій, передбаченої
пунктом 5.5 договору N 0502/1 КП від 05.02.2002 р., яка
здійснювалася на підставі укладеного між позивачем та відповідачем
договору N 2687 від 07.08.2003 р., є збільшення пропускної
здатності під'їзних залізничних колій відповідача порівняно з
пропускною здатністю на рівні 60 тис. тонн на місяць, передбаченою
додатком N 3 до вказаного договору.
На підставі наявних у матеріалах справи доказів місцевим та
апеляційним господарськими судами з достовірністю встановлено, що
укладення між позивачем і відповідачем договору N 2696 по
використанню залізничних колій відповідача лише 23.10.2003 р.
обумовлене тим, що відповідач тривалий час ухилявся від виконання
зобов'язання, передбаченого підпунктом "в" пункту 6.1 договору
N 0502/1 КП від 05.02.2002 р., і вчинив порушення законодавства
про захист економічної конкуренції, передбачене п. 2 ст. 50 Закону
України "Про захист економічної конкуренції" ( 2210-14 ) (2210-14)
.
Листи позивача від 14.10.2003 р. N 3220/1-16, від
21.11.2003 р. N 3601/1-16, на які посилається заявник касаційної
скарги, датовані значно більш пізньою датою, ніж період, протягом
якого тривали зазначені винні протиправні дії відповідача, і тому
не відповідає вимогам процесуального закону про належність
доказів.
Судова колегія відхиляє доводи касаційної скарги про
неможливість використання залізничних колій відповідача для
перевезення вантажів на адресу перевантажувального терміналу
позивача в період з березня по серпень 2003 року включно до
проведення модернізації через їх незадовільний технічний стан,
оскільки вони спростовуються такими наявними у матеріалах справи
доказами: довідкою станції Миколаїв-вантажний Одеської про
надходження на під'їзні колії відповідача в період з березня по
серпень 2003 року включно 72 залізничних вагонів загального парку
Укрзалізниці; листом станції Миколаїв-ватажний Одеської залізниці
вих. N 25 від 18.02.2003 р. про можливість приймання на під'їзних
коліях відповідача на адресу перевантажувального терміналу
позивача вагонів-зерновозів партіями не більше 5 одиниць за умови
отримання згоди відповідача на перевезення вагонів його
територією; довідкою Херсонської дирекції залізничних перевезень
Одеської залізниці про відсутність будь-яких обмежень на подавання
залізничних вагонів усіх типів на під'їзні колії відповідача;
висновком Херсонської дирекції залізничних перевезень Одеської
залізниці від 15.04.2003 р. про можливість перевезення на адресу
перевантажувального терміналу позивача зернових та олійних культур
за умови отримання згоди відповідача; Технічним паспортом
під'їзних залізничних колій відповідача, відповідно до якого їх
стан визначено як задовільний, отже, колії були придатними до
експлуатації; висновком Державного проектно-вишукувального
інституту "Одесзалізничпроект", складеним за результатами
натурного обстеження і інструментальної зйомки під'їзних
залізничних колій відповідача, виконаної у квітні 2003 року,
відповідно до якого наявні характеристики колії дозволяли
перевезення на адресу перевантажувального терміналу позивача до
5 вагонів за одну подачу; листом відповідача від 778/20-60/174 від
28.01.2003 р. (т.5 арк.109).
На підставі зібраних доказів місцевим та апеляційним
господарським судами та їх оцінки в сукупності правомірно зроблено
висновок про те, що наявний технічний стан під'їзних залізних
колій відповідача дозволяв забезпечити перевезення в період з
березня по серпень 2003 року включно на територію
перевантажувального терміналу позивача зернових культур в обсягах,
передбачених контрактами N TS-1/28/02/03 від 28.02.2003 р. і
N NIB 27/01/03 від 27.01.2003 р.
Відповідно до положень статей 3, 5 Закону України "Про
підприємництво" ( 698-12 ) (698-12)
, кожен підприємець має право без
обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно свою
діяльність, що не суперечить чинному законодавству, і діє на
засадах принципів вільного вибору видів діяльності, самостійного
формування програми діяльності та вибору постачальників і
споживачів тощо.
З огляду на вказані положення закону судова колегія
погоджується з тим, що позивач вправі самостійно обирати
підприємство залізничного транспорту для здійснення перевезень
вантажів на територію перевантажувального терміналу, тобто його
вибір не обмежений лише Ольшанською філією ВАТ "Київ-Дніпровське
міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту".
Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про
залізничний транспорт" ( 273/96-ВР ) (273/96-ВР)
і статті 22 Закону України
"Про транспорт" ( 232/94-ВР ) (232/94-ВР)
ані позивач, ані відповідач не
належать до системи залізничного транспорту, і тому дія вказаних
Правил технічної експлуатації залізниць України, затверджених
наказом Міністерства транспорту України від 20.12.1996 р. N 411
( z0050-97 ) (z0050-97)
, на які посилається заявник касаційної скарги, на
правовідносини між позивачем та відповідачем поширюється.
Таким чином, місцевим та апеляційним господарськими судами
виконано вказівки, що містяться у постанові Верховного суду
України від 28.12.2004 р. щодо дослідження заперечення відповідача
про те, що позивач не міг користуватися під'їзними залізничними
коліями відповідача до проведення їх ремонту та модернізації.
Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної
інстанції про те, що договір N 173 про порядок проїзду та
організацію перепускного режиму на контрольно-пропускному пункту
позивача від 20.06.2003 р., договір N 216 про порядок проїзду та
організацію перепускного режиму на контрольно-перепускному пункту
відповідача "Залізничні ворота" від 29.07.2003 р. і договір N 2715
по використанню автомобільних доріг відповідача від 16.10.2003 р.
були укладені лише 20.06.2003 р., 29.07.2003 р. і 13.11.2003 р.
відповідно внаслідок того, що відповідач тривалий час ухилявся від
виконання зобов'язання, передбаченого підпунктом "в" пункту 6.1
договору N 0502/1 КП від 05.02.2002 р., і вчинив порушення
законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене п. 2
ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції"
( 2210-14 ) (2210-14)
.
Місцевий та апеляційний господарський суди обґрунтовано
відхилили доводи відповідача про те, що контрольно-пропускний
пункт позивача було побудовано лише у червні 2003 року, оскільки
вони спростовуються наявними у матеріалах справи доказами: актом
державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом
об'єкту в експлуатацію від 12.02.2003 р. і рішенням виконавчого
комітету Миколаївської міської ради від 21.02.2003 р. N 113.
В силу приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона має довести ті обставини, на які
вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Під час розгляду справи місцевим та апеляційним
господарськими судами Відповідач не обґрунтував, в чому саме
полягали ті обставини, з яких він вважає, що його залізничні колії
по технічним характеристикам не могли, а по
організаційно-розпорядчим документам не були готові приймати
вагони, що находитимуть на адресу Позивача.
Таким чином, судовою колегією встановлено, що місцевий та
апеляційний господарські суди дійшли законного і обґрунтованого
висновку про те, що неможливість користування позивачем шляхами
відповідача для перевезення зерна на виконання договору
N TS-1/28/02/03 від 28.02.2003 р., укладеного між позивачем та
фірмою Logistrans (UK) Ltd., та контракту N NIB 27/01/03 від
27.01.2003 р., укладеного між позивачем та фірмою C.J. Petrow
International Limited, в період з березня по серпень 2003 року
включно обумовлена винними протиправними діями відповідача, що
полягали у порушенні останнім зазначених вище умов договору
N 0502/1 КП від 05.02.2002 р. та вчиненні правопорушення,
передбаченого п. 2 ст. 50 Закону України "Про захист економічної
конкуренції" ( 2210-14 ) (2210-14)
.
Внаслідок створенням з боку відповідача перешкод, що полягали
у ненаданні позивачеві шляхів для транспортування вантажів на
перевантажувальний термінал, а також протиправному припиненні
доступу працівників і техніки позивача на територію
перевантажувального терміналу в період з 10.05.2003 р. по
19.06.2003 р. включно, позивач не зміг виконати зобов'язання за
контрактом N TS-1/28/02/03 від 28.02.2003 р. на загальну суму, а
також був змушений змінити умови контракту N NIB 27/01/03 від
27.01.2003 р. шляхом зміну умов базису поставки замість FOB
перевантажувальний термінал на FOB Миколаївський морський
торговельний порт і замовити у Миколаївського морського
торговельного порту, ДП "Миколаївзовніштранс", ВАТ "АТП-14854",
ТОВ "Тітліс" і станції Миколаїв-вантажний Одеської
залізниці додаткові роботи та послуги на загальну суму
379 211 гривень 22 коп.
Колегія суддів погоджується з висновками місцевого
господарського суду про те, що позивачем надані належні докази
того, що фірма Logistrans (UK) Ltd., виконуючи умови укладених
контрактів на транспортно-експедиційне обслуговування вантажів,
мала замовлення на перевалку через перевантажувальний термінал у
період з березня по серпень 2003 року включно зернових культур в
обсязі 360 000 тонн, а виробничі потужності позивача дозволяли
виконати вказані обсяги робіт за умова виконання відповідачем
зобов'язання, передбаченого підпунктом "в" пункту 6.1 договору
N 0502/1 КП від 05.02.2002 р., та дотримання ним вимог
законодавства про захист економічної конкуренції.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з
особи, яка порушила права, завданих збитків, обсяг яких
визначається статтею 203 Цивільного кодексу УРСР.
Відповідно до приписів статті 203 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, який був чинним на момент виникнення спірних
правовідносин, в разі невиконання або неналежного виконання
зобов'язання боржником він зобов'язаний відшкодувати кредиторові
завдані цим збитки. Під збитками розуміються витрати, зроблені
кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані
кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було
виконано боржником.
Матеріали справи свідчать про те, що суди першої та
апеляційної інстанцій в порядку статей 4-3, 4-7, 43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
повно та об'єктивно
розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх
сукупності, дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог
і заперечень докази.
Розмір збитків (включаючи суму неодержаного доходу), завданих
позивачеві винними протиправними діями відповідача підтверджений
доказами, зібраними і дослідженими місцевим господарським судом.
Колегія суддів погоджується з тим, що на підставі зібраних
доказів місцевим господарським судом з достовірністю встановлено
причинний зв'язок між винними протиправними діями відповідача та
не одержанням позивачем доходів в сумі 12 284 928 гривень за
контрактом N TS-1/28/02/03 від 28.02.2003 р. в період з березня по
серпень 2003 року включно (за вирахуванням витрат, пов'язаних з
виконанням контрактних зобов'язань), а також такими витратами
позивача: на оплату робіт щодо забезпечення належного виконання
контракту N NIB 27/01/03 від 27.01.2003 р. в сумі 379 211 гривень
22 копійки, на зберігання будівельних матеріалів в сумі
1 845 гривень, на оплату послуг третіх осіб зі зберігання та
перевантаження сільськогосподарської продукції в сумі
466 543 гривні 2 копійки, на оплату праці працівникам позивача за
період змушеного простою в сумі 58 703 гривні 14 копійок та на
оплату послуг з найму плавзасобів в сумі 55 660 гривень
14 копійок, а також на відшкодування збитків підрядним будівельним
організаціям за період вимушеного простою з 10.05.2003 р. по
19.06.2003 р. включно в сумі 221 495 гривень 1 копійка.
Таким чином, дослідивши матеріали справи, судова колегія
погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції про
те, що загальна сума завданих позивачеві збитків, підтверджених
належними і допустимими засобами доказування, становить
13 468 385 гривень 53 копійки.
Місцевий господарський суд правомірно відмовив у задоволенні
позовних вимог в частині стягнення неодержаного доходу в сумі
3 071 232 гривні, що відповідає собівартості послуг з перевалки
зернових культур за контрактом N TS-1/28/02/03 від 28.02.2003 р.,
стягнення відсотків за користування банківськими кредитами в сумі
414 315 гривень 54 копійок, штрафу в сумі 120 000 гривень та
моральної шкоди в сумі 10 000 гривень, оскільки позивачем не
доведено належними і допустимими засобами доказування причинний
зв'язок між протиправними діями відповідача та настанням
зазначених негативних наслідків.
Судова колегія враховує відсутність з боку заявника
касаційної скарги змістовних та обґрунтованих заперечень щодо
розміру завданих позивачеві збитків.
Враховуючи викладене судова колегія вважає, що відповідно до
ст. 111-21 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, місцевим та апеляційним господарськими судами на
виконання вказівок що містяться у постанові Верховного суду
України від 28.12.2004 р., досліджено обґрунтованість розміру
збитків та можливість виконання позивачем зобов'язань з перевалки
зернових та олійних культур у розмірах відповідно до укладених ним
договорів і досліджено виконання позивачем своїх договірних
зобов'язань
Що стосується посилань скаржника на допущені місцевим
господарським судом порушення процесуальних норм, то судова
колегія вбачає порушення судом першої інстанції статті 85
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, а саме
частини 2, яка встановлює, що за згодою сторін суддя може
оголосити тільки вступну та резолютивну частини рішення, про що
зазначається у протоколі судового засідання.
Як вбачається з матеріалів справи, згоди всіх сторін на
оголошення вступної та резолютивної частини рішення не було. За
таких обставин місцевий господарський суд повинен був оголосити
повний текст рішення.
Але вказане порушення норм процесуального права не впливає на
суть прийнятого рішення, а також не належить до процесуальних
порушень, які, відповідно до статті 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, є підставою для
скасування рішення місцевого господарського суду.
З огляду на викладене вище колегія суддів не приймає доводи
скаржника щодо на порушення під час вирішення спору місцевим
господарським судом вимог ст. 129 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ст. 43 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
та ст. 6 Закону України "Про статус суддів"
( 2862-12 ) (2862-12)
.
Відповідно до ст. 111-21 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, місцевим та апеляційним
господарськими судами виконано вказівки, що містяться у постанові
Верховного суду України від 28.12.2004 р., в тому числі:
- досліджено заперечення відповідача про те, що позивач не
міг користуватися під'їзними залізничними коліями відповідача до
проведення їх ремонту та модернізації;
- надано юридичну оцінку запереченням відповідача стосовно
того, що відповідно до підпункту "в" пункту 6.1 договору N 0502/1
КП від 05.02.2002 р. відповідач зобов'язався надати позивачеві
шляхи для проходження вантажного транспорту по своїй території до
терміналу за окремою угодою;
- досліджено обґрунтованість розміру збитків та можливість
виконання позивачем зобов'язань з перевалки зернових та олійних
культур у розмірах відповідно до укладених ним договорів;
- досліджено виконання позивачем своїх договірних
зобов'язань.
З огляду на викладене вище колегія суддів вважає, що доводи
заявника касаційної скарги про порушення місцевим та апеляційним
господарськими судами норм матеріального та процесуального права
не знайшли свого підтвердження при розгляді касаційної скарги.
В силу приписів статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку
судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених
фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи
апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
В силу статті 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
з'ясування обґрунтованості оцінки доказів та
встановлення обставин по справі не належить до компетенції суду
касаційної інстанції.
Вимоги щодо зміни підсудності і передачі справи на новий
розгляд до іншого господарського суду першої інстанції,
задоволенню не підлягають в силу приписів частини 4 статті 17
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
оскільки передача справи на розгляд до іншого місцевого
господарського суду можлива тільки за умови, що після відводу
суддів неможливо розглянути справу в господарському суді, до
підсудності якого належить справа.
З огляду на викладене вище колегія суддів визнає, що висновки
місцевого та апеляційного господарського судів є вичерпними та
об'єктивними, під час розгляду справи судами першої та другої
інстанції відповідно до статті 111-21 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
враховано вказівки, що
містяться у постанові Верховного суду України від 28.12.2004 р., а
оскаржувані рішення господарського суду Миколаївської області від
10.05.2005 р. та постанова Одеського апеляційного господарського
суду від 19.07.2005 р. прийняті у повній відповідності до норм
матеріального та процесуального права, є законними та
обґрунтованими.
Відповідно до пункту 1 статті 111-9 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція за
результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення
першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а
скаргу без задоволення.
Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку про
правомірність застосування місцевим та апеляційним господарськими
судами при прийнятті оскаржуваної постанови до спірних
правовідносин норм цивільного законодавства та відсутність
будь-яких підстав вважати, що судами першої та апеляційної
інстанції помилково застосовано матеріальне чи процесуальне право.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 111-5, 111-7,
111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Державної акціонерної холдингової
компанії "Чорноморський суднобудівний завод" залишити без
задоволення.
2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
19 липня 2005 року зі справи N 9/59 залишити без змін.
Суддя, головуючий у засіданні І.Плюшко
Суддя Н.Панченко
Суддя С.Плахотнюк