ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
12.01.2006 Справа N 7/474
Відмовлено у порушенні провадження з перегляду
ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України
від 2 березня 2006 року
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого [...], суддів: [...], розглянувши у відкритому
судовому засіданні касаційну скаргу ЗАТ "XXX" на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2005 р. у
справі N 7/474 господарського суду м. Києва за позовом ТОВ "YYY"
до ЗАТ "XXX"
про стягнення 436385,69 грн.,
в судовому засіданні взяли участь представники: від позивача:
[...], від відповідача: [...], встановив:
Рішенням господарського суду м. Києва від 18.08.2005 р. у справі N
7/474 (суддя [...]), залишеним без змін постановою Київського
апеляційного господарського суду від 25.10.2005 р. (судді: [...]),
позов задоволено частково: стягнуто з ЗАТ "XXX" на користь ТОВ
"YYY" 392757,65 грн. боргу, 11107,04 грн. збитків, 1573,35 грн.
державного мита, 109,20 грн. витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу та 472,87 грн. вартості проведеної
судово-будівельної експертизи. В решті в позову відмовлено.
У касаційній скарзі ЗАТ "XXX" просить скасувати постанову
Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2005 р.,
рішення господарського суду м. Києва від 18.08.2005 р. у справі N
7/474 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову
відмовити, посилаючись на порушення господарським судом
апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права,
а саме: ст. ст. 615, 676, 678, 681 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, вимог Інструкції Міністерства юстиції України "Про
призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичних
рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз"
( z0705-98 ) (z0705-98)
від 08.10.98 р. N 53/5 в редакції наказу Міністерства
юстиції України від 30.12.2004 р. N 144/5 ( z0061-05 ) (z0061-05)
, ст. ст.
32, 42, 43, п. 4 ст. 84 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
та незастосування п. 2 ст. 16 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача,
перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи
та правильність їх юридичної оцінки господарськими судами першої
та апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського
суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено,
що між ТОВ "YYY" (позивачем) та ЗАТ "XXX" (відповідачем) було
укладено контракт N IVU/106-PB від 10.06.2003 р., відповідно до
якого позивач придбав 31.10.2003 р. у відповідача автомобіль IVECO
EuroCargo MLL180E28R, шасі ZCFA1TM0202422922, двигун N 85798 (у
подальшому - автомобіль).
Згідно з п. 5.1 вказаного контракту продавець прийняв на себе
зобов'язання по гарантії автомобіля і його частин проти будь-якого
дефекту, конструкції або збирання, викликаного використанням
неналежної якості матеріалу або неналежного збирання, на термін 12
місяців без обмеження пробігу. Гарантійний період починається з
дати передачі обладнаного автомобіля відповідно до даного
контракту.
Згідно з п. 5.2 контракту відповідальність ЗАТ "XXX" не
поширюється на нормальний знос, дефекти, викликані неналежним
обслуговуванням, неправильною установкою покупцем, внесеними їм
змінами без письмового підтвердження з боку ЗАТ "XXX",
використанням неоригінальних запчастин або поганого ремонту,
виконаного не ЗАТ "XXX" або не його авторизованими майстернями.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач
без письмового дозволу відповідача встановив додаткове обладнання
на автомобіль - кузов-фургон, виготовлений та встановлений
сторонньою організацією - ТОВ "ZZZ".
Враховуючи, що за час експлуатації автомобіль неодноразово виходив
з ладу та потребував ремонту в межах гарантійного строку, позивач
звернувся з позовом про відмову від договору, повернення сплаченої
за автомобіль грошової суми та відшкодування збитків на підставі
ст. 678 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Задовольняючи позовні вимоги у частині стягнення 392757,65 грн.
боргу, 11107,04 грн. збитків, господарські суди попередніх
інстанцій виходили з того, що згідно з висновком автотехнічної
експертизи від 08.07.2005 р. N 5820 всі зазначені несправності,
які виникли в автомобілі, не пов'язані з невідповідною
експлуатацією автомобіля власником, а можуть відноситись до
недоліків заводського походження (що є істотним порушенням вимог
щодо якості товару), у зв'язку з чим позивач згідно з ч. 2 ст. 678
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
має право відмовитися від договору і
вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми.
Однак, зазначені висновки господарських судів не є такими, що
ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права
та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, як це
передбачено ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, з огляду на наступне.
Так, господарські суди попередніх інстанцій, встановивши факт
встановлення позивачем на автомобіль не на сервісних станціях
ІВЕКО додаткового обладнання (кузова-фургона, виготовленого
сторонньою організацією) без письмового дозволу відповідача, не
надали оцінки доводам відповідача щодо порушення позивачем у
зв'язку з наведеним п. 5.2 контракту та умов гарантії, обговорених
в гарантійних книжках, з якими позивач згідно з п. 5.4 контракту
був ознайомлений і згодний (відповідно до п. 3 ч. 4 гарантійних
умов гарантія стає недійсною в разі, коли автомобіль змінюється
конструктивно або іншим чином, включаючи встановлення обладнання,
виготовленого третьою стороною без письмового дозволу
відповідача).
Крім того, слід зазначити, що в порушення вимог ст. ст. 42, 43 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
(згідно з якими висновок судового експерта для
господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським
судом за правилами ст. 43 цього Кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
), господарські
суди попередніх інстанцій, пославшись на підтвердження висновків
позивача щодо продажу йому товару неналежної якості висновком
автотехнічної експертизи, фактично лише обмежилися викладенням
змісту висновку автотехнічної експертизи. Але слід зазначити, що
викладення судом змісту висновку експертизи без оцінки його як
доказу за правилами ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не може
вважатися встановленням судом факту, на підтвердження якого надано
цей доказ.
На надано господарським судом апеляційної інстанції і будь-якої
оцінки доводам відповідача, викладеним в апеляційній скарзі щодо
неправильного застосування господарським судом першої інстанції
положень ст. 615 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
(згідно з якою внаслідок
односторонньої відмови від зобов'язання в повному обсязі
зобов'язання припиняється), оскільки суд, пославшись як на
підставу для задоволення позовних вимог про повернення сплаченої
за товар грошової суми на ч. 2 ст. 678 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, не
взяв до уваги, що вимога про повернення сплачених за товар коштів
є правовим наслідком односторонньої відмови від договору, якої
насправді не відбулося (оскільки автомобіль із жовтня 2003 р. і по
теперішній час залишається в експлуатації позивача, а матеріали
справи не містять доказів припинення договору у зв'язку з відмовою
від нього позивача).
Вищенаведене свідчить про те, що судами зроблено висновки при
неповно встановлених обставинах справи.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у п. 1 постанови "Про судове рішення" від 29.12.76 р. N
11 ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши
всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі
обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
У зв'язку з наведеним та врахуванням меж повноважень касаційної
інстанції, встановлених ч. 2 ст. 111-5 та ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, постановлені у справі судові рішення підлягають
скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського
суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до
уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені
чинним законодавством засоби для всебічного, повного та
об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків
сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з
вимогами закону, вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст.
111-9, ст. 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України постановив:
Касаційну скаргу ЗАТ "XXX" задовольнити частково.
Скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду
від 25.10.2005 р. та рішення господарського суду м. Києва від
18.08.2005 р. у справі N 7/474, а справу передати на новий розгляд
до господарського суду м. Києва.