ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
12.01.2006 Справа N 16/95
Відмовлено у порушенні провадження з перегляду
ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України
від 6 квітня 2006 року
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого [...], суддів: [...], розглянувши у відкритому
судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "XXX"
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 15.09.2005 у справі N 16/95 господарського суду
Дніпропетровської області за позовом ПП "XXX" до АТВТ "YYY"
про визнання недійсним договору оренди,
в судовому засіданні взяли участь представники: від позивача -
[...], від відповідача - не з'явився, встановив:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
17.06.2005 р. у справі N 16/95 (суддя [...]), залишеним без змін
постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
15.09.2005 р. (судді [...]), у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ПП "XXX" просить скасувати постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.09.2005
р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від
17.06.2005 р. у справі N 16/95, а справу передати на новий розгляд
до суду I інстанції, посилаючись на неправильне застосування
господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального (ст.
48, 76 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
) та процесуального
права (неправильну оцінку судами належного доказу - договору
оренди від 27.10.98 р. N 7/а).
Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали
справи та проаналізувавши на підставі встановлених у них фактичних
обставин правильність застосування господарським судом апеляційної
інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія
суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція виходить із обставин, встановлених у справі
господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, а саме.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено,
що між Акціонерним товариством відкритого типу "YYY"
(орендодавцем) та ПП "XXX" (орендарем) було укладено договір від
27.10.98 р. N 7/а на оренду приміщень, відповідно до пп. 1.1, 1.2,
1.3, п. 1 якого орендодавець здає, а орендар приймає в строкове
користування всі приміщення кафе "QQQ" загальною площею - 370,6
кв. м, згідно з планом БТІ, обладнання кафе "QQQ" та земельну
ділянку, що відноситься до кафе "QQQ" загальною площею 957 кв. м,
а також внутрішньоміський телефонний номер XXXX2, що знаходиться
на балансі орендодавця; орендовані приміщення і обладнання
використовуються орендарем для цілей торгівлі і надання послуг
населенню. Строк дії договору - до 01.11.2003 р.
Після закінчення терміну дії договору від 27.10.98 р. N 7/а
(01.11.2003 р.) і виселення зі спірного приміщення ПП "XXX"
(орендар) звернувся до господарського суду у квітні 2005 р. з
позовом про визнання зазначеного договору недійсним на підставі
ст. 57 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, оскільки, на думку
позивача, відповідач шляхом обману передав йому в оренду об'єкт
незавершеного будівництва, що є порушенням ч. 3 ст. 18 Закону
України "Про основи містобудування" ( 2780-12 ) (2780-12)
від 16.11.92 р. N
2780-XII (про те, що спірне приміщення є об'єктом незавершеного
будівництва, позивачу стало відомо з постанови Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 15.06.2004 р. у справі N
32/65 (34/48), згідно з якою позивача було виселено з вказаного
приміщення, яке він займав на підставі договору оренди від
27.10.98 р. N 7/а, який є предметом даного спору).
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
господарські суди попередніх інстанцій всебічно і повно дослідили
всі обставини справи і дійшли правильного висновку щодо
відсутності підстав для задоволення позову з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція перевіряє застосування
господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм
матеріального та процесуального права на підставі встановлених
фактичних обставин справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної
угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також
угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для
себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана
недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи
громадської організації.
Статтею 59 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
передбачено, що
угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її
укладення. Проте, якщо з самого змісту угоди випливає, що вона
може бути припинена лише на майбутнє, дія угоди визнається
недійсною і припиняється на майбутнє (позивач же звернувся з
позовом про визнання угоди недійсною з моменту укладання після
закінчення терміну дії договору оренди і виселення його зі
спірного приміщення).
Угода, укладена внаслідок обману - це угода, за якою одна сторона
була умисно введена в оману другою стороною відносно її предмета
та других обставин, що мають істотне значення для угоди.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна довести ті обставини, на які
вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази
подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Встановлені господарськими судами першої та апеляційної інстанцій
із дотриманням правил ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
факти, на
підставі яких касаційна інстанція відповідно до ст. 111-7 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
перевіряє правильність застосування норм
матеріального та процесуального права при вирішенні спору,
спростовують доводи касаційної скарги щодо укладання оскаржуваної
угоди внаслідок обману позивача (умисного введення в оману
відповідачем).
За таких обставин постанова Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 15.09.2005 р. у справі N 16/95 відповідає
вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, у
зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст.
111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України постановив:
Касаційну скаргу ПП "XXX" залишити без задоволення, а постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.09.2005
р. у справі N 16/95 - без змін.