ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.12.2005 Справа N 1/240-13/130
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Кочерової Н.О.
суддів: Рибака В.В.
Черкащенко М.М.
розглянув закритого акціонерного товариства
касаційну скаргу “Торг-Сервіс-Україна”
на постанову від 12.09.2005
Львівського апеляційного господарського суду
у справі № 1/240-13/130 (1/620-20/255)
господарського суду Львівської області
за позовом суб’єкта підприємницької діяльності
фізичної особи Ступак Любов Анатоліївни
До закритого акціонерного товариства
“Торг-Сервіс-Україна”
Про визнання права власності
за участю представників сторін:
від позивача Ступак Л.А., Петлевич С.С. дов. № 42-л
від 07.11.2005, Ступак В.І. дов. № 43-л від 07.11.2005
від відповідача не з’явилися
В С Т А Н О В И В:
В серпні 2004 року суб’єкт підприємницької діяльності –фізична
особа Ступак Любов Анатоліївна пред’явила в суді позов до
закритого акціонерного товариства “Торг-Сервіс-Україна” про
визнання права власності на нежитлове приміщення магазину по
вул. Інструментальній, 10 у м. Львові на підставі п. 7.3
договору фінансового лізингу нерухомого майна № 102 від
14.03.2001, укладеного між сторонами.
В вересні 2004 року позивач збільшила свої вимоги і просила
визнати за нею право власності на рухоме майно, перелічене в
пункті № 1.1 договору фінансового лізингу майна № 116 від
21.03.2001, укладеного між сторонами.
Справа судами розглядалась неодноразово.
Рішенням господарського суду Львівської області від 20.05.2005
(суддя Л.Станько) позов задоволено.
Визнано за суб’єктом підприємницької діяльності фізичною особою
Ступак Любов Анатоліївною право власності на нежитлове
приміщення магазину по вул. Інструментальній, 10 у м. Львові та
рухоме майно, яке знаходиться в приміщенні магазину по вул.
Інструментальній, 10 у м. Львові, а саме: холодильний прилавок
за інвентарним № 109 вартістю 1143,91 грн., вітрини бару
інвентарний № 20547 вартістю 186,55 грн., вітрини бару
інвентарний № 20548 вартістю 186,54 грн., підвітринник бару 1.3
інвентарний № 20552 вартістю 186,55 грн., підвітринник бару 1.3
м. вартістю 186,54 грн., набір меблів в комплекті інвентарний
№ 6001 вартістю 3192,47 грн., решітку декоративну складну
інвентрарний № 6002 вартістю 276,52 грн., сейф “Мангуст”
інвентарний № 6295 вартістю 299,54 грн., касовий апарат
“Самсунг” інвентарний № 6292 вартістю 613,37 грн., холодильник
“Дніпро” інвентарний № 6776 вартістю 267,12 грн.
Стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
12.09.2005 (судді: Д.Новосад- головуючий, О.Михайлюк, Г.Мельник)
рішення залишено без змін.
Задовольняючи позов та залишаючи рішення без змін господарські
суди виходили з того, що позивачем подано належні докази сплати
лізингових платежів, що служить підставою для визнання його
власником спірного майна.
В касаційній скарзі закрите акціонерне товариство
“Торг-Сервіс-Україна” просить скасувати постанову апеляційного
господарського суду та рішення господарського суду і припинити
провадження у справі, посилаючись на порушення норм
матеріального і процесуального права.
Заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши повноту
встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий
господарський суд України вважає, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право
залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної
інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає,
що рішення місцевого господарського суду або постанова
апеляційного господарського суду прийняті з дотриманням вимог
матеріального та процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, 14.03.2001 між закритим
акціонерним товариством “Торг-Сервіс-Україна” (Лізингодавець) та
суб’єктом підприємницької діяльності фізичної особи Ступак Любов
Анатоліївною (Лізингоотримувач) було укладено договір
фінансового лізингу нерухомого майна № 102 з приводу передачі у
фінансовий лізинг приміщення магазину по вул. Інструментальній,
10 у м. Львові.
Господарськими судами встановлено, що на підставі акту
прийому-передачі нерухомого майна (додаток № 1 до укладеного
договору № 102) лізингодавець передав суб’єкту підприємницької
діяльності приміщення магазину по вул. Інструментальній, 10 у
м. Львові вартістю 18884,24 грн.
Відповідно до умов укладеного договору, лізинговий платіж,
згідно погодженого сторонами розрахунку, складається з суми
амортизаційних відрахувань та з винагороди за передачу у
фінансовий лізинг і становить 100 грн. щомісячно.
Згідно договору фінансового № 116 від 21.03.2001, укладеного між
сторонами, відповідачем передано позивачу майно та обладнання
розташоване в приміщені магазину по вул. Інструментальній, 10 у
м. Львові вартістю 7846,93 грн., а саме холодильний прилавок за
інвентарним № 109 вартістю 1143,91 грн., вітрини бару
інвентарний № 20547 вартістю 186,55 грн., вітрини бару
інвентарний № 20548 вартістю 186,54 грн., підвітринник бару 1.3
інвентарний № 20552 вартістю 186,55 грн., підвітринник бару 1.3
м. вартістю 186,54 грн., набір меблів в комплекті інвентарний
№ 6001 вартістю 3192,47 грн., решітку декоративну складну
інвентрарний № 6002 вартістю 276,52 грн., сейф “Мангуст”
інвентарний № 6295 вартістю 299,54 грн., касовий апарат
“Самсунг” інвентарний № 6292 вартістю 613,37 грн., холодильник
“Дніпро” інвентарний № 6776 вартістю 267,12 грн.
Факт передання відповідачем майна та обладнання підтверджено
актом прийому-передачі від 01.04.2001 року.
Лізинговий платіж за укладеним договором № 116, згідно
розрахунку, складається з суми амортизаційних відрахувань та з
винагороди за передачу у фінансовий лізинг і становить 15 грн.
щомісячно.
Господарськими судами встановлено, що загальна сума належних до
сплати лізингоотримувачем сум по обох договорах (включаючи
винагороду за передачу майна у фінансовий лізинг) за 4 роки,
тобто до 01.04.2005, складає 29 578,56 грн.
При цьому судовими інстанціями досліджено, що на виконання
зобов’язань за період з 04.05.2001 по 30.03.2004 позивачем на
рахунок відповідача перераховано 31 111,68 грн., що
підтверджується платіжними дорученнями та розрахунком фактично
сплачених лізингових платежів.
Відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону України “Про лізинг”
( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
(який діяв на момент укладення оскаржуваного
договору) лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована
на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає
в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений
строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або
набувається ним у власність за дорученням і погодженням з
лізингоодержувачем у від повідного продавця майна, за умови
сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Об’єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке
може бути віднесене до основних фондів відповідно до
законодавства, не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо
якої немає обмежень про передачі його у лізинг (оренду).
Статтею 10 цього Закону ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
та п. 7.3 укладених між
сторонами договорів фінансового лізингу передбачено, що право
власності на об’єкт фінансового лізингу набувається
лізингоодержувачем після сплати повної вартості об’єкта лізингу
відповідно до умов договору лізингу та законодавства.
Судовими інстанціями досліджено, що закрите акціонерне
товариство “Торг-Сервіс-Україна” не виконало договірних
зобов’язань та не приступило до оформлення документів,
необхідних для посвідчення права власності на майно, що є
об’єктом лізингу.
Після закінчення строку договору фінансового лізингу об’єкт
лізингу, переданий лізингоодержувачу згідно з договором,
переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним
за залишковою вартістю.
Відповідно до п. 1 ст. 2 Закону України “Про фінансовий лізинг”
( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
, в редакції Закону від 11.12.2003, відносини, що
виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу регулюються
положеннями Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
про лізинг,
найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням
особливостей, що встановлюються цим Законом.
Відповідно до ст. 8 цього Закону, ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
якщо сторони
договору лізингу уклали договір купівлю-продажу предмета
лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до
лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної
договором ціни, якщо договором не передбачено інше.
Пунктом 7.3 договорів фінансового лізингу №№ 102, 116 сторони
передбачили, що майно переходить у власність лізингоотримувача
після повної сплати лізингових платежів по даним договорам.
Враховуючи наведене, а також подання суб’єктом підприємницької
діяльності фізичною особою Ступак Л.А. належних доказів сплати
лізингових платежів, господарські суди прийшли до правомірного
висновку про визнання за позивачем право власності на спірне
майно.
Матеріали справи свідчать про те, що суд першої інстанції, з
яким погодився і апеляційний господарський суд всебічно, повно і
об’єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в
їх сукупності; належним чином проаналізували зобов’язальні
відносини сторін, разом з тим встановили неналежне виконання
закритим акціонерним товариством “Торг-Сервіс-Україна”
зобов’язань та керуючись нормами права підставно і обґрунтовано
задовольнили позовні вимоги
За таких обставин, прийняті господарськими судами у справі
рішення та постанова відповідають матеріалам справи та вимогам
закону, підстав для їх скасування не вбачається.
З урахуванням наведеного, підстав для задоволення касаційної
скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства
“Торг-Сервіс-Україна” залишити без задоволення, а постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2005 та
рішення господарського суду Львівської області від 20.05.2005 у
справі № 1/240-13/130 (1/620-20/255) без змін.