ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.12.2005 Справа N 4/2758-21/286
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Щотки С.О. (головуючий), Мележик Н.І., Семчук В.В.
розглянувши у
відкритому судовому Львівської залізниці в особі
засіданні в м. Києві Івано-Франківської дирекції залізничних
касаційну скаргу перевезень
на рішення господарського суду Львівської області
від 12.04.2005
та постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 13.07.2005 року
у справі № 4/2758-21/286
за позовом Львівської залізниці в особі
Івано-Франківської дирекції залізничних
перевезень
до Державного підприємства “Воютицький
спиртовий завод”
Львівського обласного державного
об’єднання спиртової та
лікеро-горілчаної промисловості
Про стягнення 69006,76 грн.
за участю представників:
позивача - Левчук І.М., Шевчишин О.С.,
відповідача 1 - не з’явились,
відповідача 2 - не з’явились,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Львівської області від 12.04.2005
року у справі № 4/2758-21/286 (суддя Масловська Л.З.), залишеним
без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду
від 13.06.2005 року (судді: Мельник Г.І., Новосад Д.Ф., Михалюк
О.В.) позовні вимоги Львівської державної залізниці в особі
Івано-Франківської дирекції залізничних перевезень до державного
підприємства “Воютицький спиртовий завод” про стягнення 69006,76
грн. задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь
позивача 70,38 грн. боргу, витрати по сплаті державного мита та
інформаційно-технічного забезпечення судового процесу. В частині
інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням та постановою судів першої та
апеляційної інстанцій позивач звернувся до Вищого господарського
суду України з касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані
судові акти скасувати, та прийняти нове рішення, яким позовні
вимоги задовольнити повністю.
У задоволенні клопотання відповідача-1 про відкладення розгляду
справи відмовлено, оскільки неявка сторін не перешкоджає
розгляду касаційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представників позивача,
обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну
оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши
правильність застосування господарськими судами норм
матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право
залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної
інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Касаційна скарга
залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення або
постанова господарського суду прийняті з дотриманням вимог
матеріального та процесуального права.
Матеріали справи свідчать про те, що суди першої та апеляційної
інстанцій у порядку ст.ст. 43, 47, 43, 101 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
повно та об’єктивно розглянули в судовому процесі
всі обставини справи в їх сукупності, дослідили подані сторонами
докази.
Як встановили місцевий та апеляційний господарські суди,
15.01.2002 року відповідач - 2 (комісіонер) та відповідач - 1
(комітент) уклали договір комісії № 212, згідно якого комісіонер
за дорученням комітента протягом 2002 року укладає від свого
імені, але за рахунок комітента, контракти з іноземними
покупцями на здійснення експорту спирту етилового. Згідно
укладених контрактів експортером є комісіонер, а постачальником
- комітент (п. 5.1. договору). Витрати на упаковку, маркування,
завантаження, транспортування та зберігання товару до моменту
його передачі покупцю несе відповідач - 1 (п. 6.2. договору).
11.12.2002 року відповідач - 2 уклав з ТОВ “LIPCANI-NORD”
(Республіка Молдова) контракт № 2/14-045, за яким відповідач - 2
продає, а покупець - ТОВ “LIPCANI-NORD” купує спирт етиловий
ректифікований зерновий “Вища очистка” (п. 1.1. контракту).
Згідно п. 3.1 контракту при тлумаченні умов постачання є чинним
Інкотермс-2000. Крім того, за умовами контракту, відвантаження
товару здійснюється залізничним транспортом на умовах DAF.
Вантажовідправником визначено відповідача-1.
За правилами Інкотермс в редакції 2000 р., укладаючи договір на
умовах DAF, продавець зобов'язаний за власний рахунок укласти
договір перевезення товару лише до пункту, якщо він названий, у
місці поставки на кордоні.
Місцевий та апеляційний господарські суди встановили факт
укладення на виконання умов контракту № 2/14-045 від 11.12.2002
року договору перевезення, що підтверджується залізничною
накладною (а.с.150), згідно якої відправником є ДП “Воютицький
спиртовий завод”, отримувачем - ТОВ “Ліпкань-Норд” (Республіка
Молдова). У залізничній накладній зазначено, що прикордонною
станцією переходу є Мамалиґа - Крива, а станцією призначення -
Ліпкань, Молдавської залізниці.
Оцінивши лист № 64 від 12.12.2002 року і телеграми № 459 від
17.12.2002 р. та № 517 від 19.12.2002 року, місцевий та
апеляційний господарські суди прийшли до вірного висновку про
те, що прикордонна станція переходу зазначена в накладній на
вимогу вантажоодержувача, який підтвердив вантажовідправнику
факт отримання згоди від Молдавської залізниці прийняти етиловий
спирт на станції Ліпкани, а також факт отримання відповідного
підтвердження Молдавської митниці.
Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що
залізнична станція Ліпкани (Республіка Молдова) всупереч
повідомленню вантажоодержувача відмовилась прийняти відвантажену
цистерну із спиртом, у зв’язку з чим вказана цистерна була
відправлена на станцію Ларга (Україна), а потім за
розпорядженням Івано-Франківської дирекції Львівської залізниці
повернута на станцію Мамалиґа.
Як вбачається з матеріалів справи, станція переходу на території
України - Мамалиґа включена до переліку пунктів пропуску на
митному кордоні України з Республікою Молдова (виключно для
експорту спирту етилового), а тому висновок місцевого та
апеляційного господарського суду про відсутність порушення
відповідачем-1 п. б ст. 7 Угоди про міжнародне вантажне
залізничне сполучення щодо неправильного зазначення
прикордонного переходу є обгрунтованим, оскільки дана стаття
покладає на вантажовідправника обов'язок правильно зазначити
вихідну прикордонну станцію країни відправлення. Крім того,
згідно із правилами Інкотермс, на умовах DAF товар підлягає
передачі покупцю в місці перетину вихідної прикордонної станції
України; задекларований спирт етиловий у повному обсязі вивезено
через вказану станцію переходу за межі митного кордону України
24.12.2002 року.
За правилами Інкотермс в редакції 2000 р., термін “поставка до
кордону” означає, що продавець виконав свої обов'язки щодо
поставки, коли товар, що пройшов митне очищення для експорту,
але ще не для імпорту, наданий у розпорядження покупця не
розвантаженим на прибулому транспортному засобі в названому
місці та пункті на кордоні, але перед митним кордоном суміжної
країни. Таким чином, у місці перетину вантажем митного кордону
України, обов'язки відповідача - 1 по поставці вантажу
одержувачу та по оплаті послуг з перевезення вважаються
виконаними. Витрати і ризики, зокрема, щодо подальшого
перевезення вантажу, з цього місця несе вантажоодержувач.
Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що
договір перевезення був укладений з позивачем відповідно до
правил Інкотермс, з урахуванням зазначеного в них розподілу
витрат між вантажовідправником та вантажоодержувачем, що,
зокрема, підтверджується змістом договору комісії № 212 від
15.01.2002 р. (п. 6.2.), а також посиланням на контракт
№ 2/14-045 від 11.12.2002 року у залізничній накладній.
Вантажовідправник повністю оплатив позивачу послуги по
перевезенню в належній сумі, що не було заперечено сторонами.
Позивач доставив вантаж до кордону України, що підтверджується
відмітками митних органів на уніфікованому адміністративному
документі. Таким чином, обов'язки вантажовідправника по
контракту № 2/14-045 від 11.12.2002 р. в частині доставки
вантажу одержувачу та умови договору перевезення виконані
повністю.
З матеріалів справи вбачається, що право власності на вантаж, а
також обов'язки, зокрема, щодо подальшого перевезення вантажу
перейшли до вантажоодержувача, але вантаж не був переданий йому
перевізником виключно у зв'язку з відмовою станції Ліпкани
Молдавської залізниці прийняти акцизний вантаж, хоча ТОВ
“Ліпкані-Норд” повинно було його прийняти на станції
Мамалига-Крива. Покупець згідно із правилами Інкотермс несе всі
ризики та витрати, пов'язані із розмитненням, розвантаженням
тощо з цього моменту.
На підставі вищевикладеного та враховуючи вимоги статті 33 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, місцевий та апеляційний господарські суди
дійшли вірного висновку про те, що позивач не довів у
встановленому законом порядку наявність підстав для стягнення з
відповідача-1 суми за користування вагонами і належних доказів
виконання маневрових робіт не подав.
Враховуючи наведене, судова колегія прийшла до висновку про
правомірність та обґрунтованість оскаржуваних рішення та
постанови, які відповідають положенням ст.ст. 84, 105 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
та вимогам, що викладені в постанові Пленуму
Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
зі змінами та доповненнями.
Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування
господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм
матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних
рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з
чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих
судових актів колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Львівської залізниці в особі Івано-Франківської
дирекції залізничних перевезень залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Львівської області від 12.04.2005
року та постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 13.07.2005 року у справі № 4/2758-21/286 залишити без змін.