ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                        П О С Т А Н О В А
                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
07.12.2005                                Справа N 1/912-26/423
 
    Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кривди Д.С.,
суддів:     Жаботиної Г.В.,
            Уліцького А.М.
розглянувши          
касаційну скаргу     ЗАТ “АКБ “Львів”
на постанову         від 22.08.2003 Львівського апеляційного
                     господарського суду
у справі             № 1/912-26/423
господарського суду  Львівської області
за позовом           АБ “Брокбізнесбанк” в особі Львівської
                     філії
До                   1.ПП “Анюта”
                     2.ЗАТ “АКБ “Львів”
третя особа          ДПІ у Личаківському районі м. Львова
 
Про   визнання недійсним договору
 
за участю представників сторін
від позивача:      Чепов О.О., дов.
від відповідача 1: у засідання не прибули
від відповідача 2: Шепа І.Е., Туркевич Р.Ю., дов.
від третьої особи: Задорожний І.В., дов.
 
                       В С Т А Н О В И В:
 
АБ  “Брокбізнесбанк”  в  особі  Львівської  філії  звернувся  до
господарського суду львівської області з позовом до  ПП  “Анюта”
та  ЗАТ  “АКБ  “Львів”  про  визнання недійсним  укладеного  між
відповідачами   договору   купівлі-продажу   АЗС   “Анюта”,   що
знаходиться за адресою: м. Львів-Винники, вул. Галицька, 3-Б.
 
Позов мотивовано укладенням спірного договору щодо майна, яке на
момент  укладення  цього  договору підлягало  арешту  в  порядку
забезпечення   позову   згідно   з   ухвалою   від    30.07.2004
господарського суду Львівської області по справі №  1/584-26/191
за  позовом АБ “Брокбізнесбанк” в особі Львівської філії  до  ПП
“Анюта” та ТОВ “ІВА-Галич” про стягнення 627304,85 грн.
 
ЗАТ  “АКБ  “Львів”  проти  позову  заперечило,  посилаючись   на
відсутність  накладення арешту на майно  ПП  “Анюта”  на  момент
укладення спірного договору, що підтверджувалося необхідними для
нотаріального  посвідчення  договору  витягами  з   реєстру   та
довідками.
 
Ухвалою від 17.03.2005 господарського суду Львівської області до
участі  у  справі  в  якості  третьої  особи  залучено   ДПІ   у
Личаківському районі м. Львова.
 
Ліквідатор  ПП  “Анюта” у відзиві на позовну  заяву  просив  суд
відповідно  до ст. 75 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
         розглянути  справу
за  наявними доказами у зв’язку з відсутності у нього  правового
обґрунтування  щодо підтримання або заперечення  позовних  вимог
через відсутність бухгалтерських та інших документів ПП “Анюта”,
оскільки   банкрутство   цього  підприємства   здійснюється   за
відсутність  боржника відповідно до ст. 52 Закону  України  “Про
відновлення   платоспроможності  боржника  або   визнання   його
банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
        .
 
Рішенням   від  12.04-05.05.2005  господарський  суд  Львівської
області  (суддя  Деркач  Ю.Б.)  у задоволенні  позову  відмовив,
поклавши  на  позивача судові витрати, в тому числі  за  послуги
адвоката в розмірі 40000 грн.
 
Рішення мотивовано тим, що на момент укладення спірного договору
ПП   “Анюта”   не   отримало   копій   ухвали   від   30.07.2004
господарського суду Львівської області по справі № 1/584-26/191,
яка  була  надіслано сторонам 06.08.2004. За висновком  суду  на
момент  укладення  спірного договору не  було  виконано  вказану
ухвалу і не було накладено арешт на майно, яке є предметом цього
договору.
 
Зважаючи  на  те,  що  станом  на  момент  державної  реєстрації
спірного  договору  згідно з даними витягів  з  Єдиного  реєстру
заборон  відчуження об’єктів нерухомого майна  та  з  Державного
реєстру  обтяжень рухомого майна про податкові  застави  об’єкт,
який  є  предметом цього договору, не перебував під  арештом  чи
забороною  і на нього не поширювалось право податкової  застави,
суд дійшов висновку що відповідачам не було відомо про претензії
третіх осіб на вказаний об’єкт. При цьому суд послався на ст.  3
Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме
майно  та  їх обмежень” ( 1952-15 ) (1952-15)
        , згідно з якою зареєстровані
речові    права   та   їх   обмеження   мають   пріоритет    над
незареєстрованими в разі спору щодо нерухомого майна.
 
Крім  того,  судом  відхилено доводи  позивача  щодо  удаваності
спірного  у  справі  договору  або його  укладення  під  впливом
обману.
 
Постановою  від 22.08.2005 Львівський апеляційний  господарський
суд  (колегія  суддів  у  складі: Р.Марко –головуючий,  С.Бойко,
Т.Бонк)   рішення   суду   першої  інстанції   скасував,   позов
задовольнив, судові витрати щодо оплати інформаційних послуг  та
державного  мита  поклав на відповідачів в  рівних  частинах,  а
судові витрати за послуги адвоката поклав на ЗАТ “АКБ “Львів”.
 
Постанова  мотивована  встановленням  обставин  обізнаності   ПП
“Анюта”  про  винесення  ухвали господарського  суду  Львівської
області  від  30.07.2004, а відтак укладенням спірного  договору
купівлі-продажу  заставленого  майна  всупереч  вимогам  чинного
законодавства.
 
Ухвалою  від 22.11.2005 Вищий господарський суд України  порушив
касаційне провадження за касаційною скаргою ЗАТ “АКБ “Львів”,  в
якій  заявлені вимоги про скасування постанови суду  апеляційної
інстанції та залишення без змін рішення суду першої інстанції.
 
Касаційна  скарга  мотивована неправильним  застосуванням  судом
апеляційної   інстанції  норм  матеріального  та  процесуального
права.
 
Заслухавши  суддю-доповідача,  пояснення  представників  сторін,
перевіривши   матеріали  справи,  судова  колегія   вважає,   що
касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
 
Предметом  спору в даній справі є визнання недійсним  укладеного
між  відповідачами  договору від 09.08.2004 купівлі-продажу  АЗС
“Анюта”,  що  знаходиться  за адресою:  м.  Львів-Винники,  вул.
Галицька, 3-Б.
 
В  силу  ст.  16  ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
         кожна  особа  має  право
звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового  або
майнового  права та інтересу, зокрема, шляхом визнання правочину
недійсним.
 
Звертаючись  з  позовом,  позивач  послався  на  порушення  його
майнових прав на здійснення стягнення з ПП “Анюта” 1600000  грн.
основного  боргу  та  147540,15 грн. відсотків  за  користування
кредитом  на  виконання рішення господарського  суду  Львівської
області  від  09.09.2004  у справі № 1/584-26/191,  оскільки  за
спірним  договором  ПП  “Анюта”  продало  майно,  на  яке   було
накладено  арешт ухвалою господарського суду Львівської  області
від 30.07.2004 у цій же справі.
 
Підставою  недійсності правочину відповідно до ч. 1 ст.  215  ЦК
України  ( 435-15 ) (435-15)
         є недодержання в момент вчинення  правочину
стороною    (сторонами)   вимог,   які   встановлені   частинами
першою-третьою,  п’ятою  та  шостою  статті  203  цього  Кодексу
( 435-15  ) (435-15)
        .  Недійсним  є  правочин,  якщо  його  недійсність
встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі  визнання
такого  правочину  недійсним судом не вимагається.  У  випадках,
встановлених  цим Кодексом, ( 435-15 ) (435-15)
         нікчемний  правочин  може
бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не
встановлена  законом, але одна із сторін або інша заінтересована
особа   заперечує  його  дійсність  на  підставах,  встановлених
законом,  такий  правочин  може бути  визнаний  судом  недійсним
(оспорюваний правочин).
 
Частина  1  ст. 203 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
         передбачає,  що  зміст
правочину  не  може суперечити цьому Кодексу, ( 435-15  ) (435-15)
          іншим
актам   цивільного  законодавства,  а  також  моральним  засадам
суспільства.
 
Згідно  зі  ст.ст. 655, 658 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
          за  договором
купівлі-продажу   одна   сторона   (продавець)    передає    або
зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні
(покупцеві),  а  покупець  приймає або  зобов'язується  прийняти
майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
 
Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших
випадків, встановлених законом, належить власникові товару.
 
Відповідно  до  ч.  1 ст. 317 ЦК України ( 435-15  ) (435-15)
          власникові
належать  права  володіння, користування та розпоряджання  своїм
майном.
 
Проте згідно з ч. 7 ст. 319 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
         та ч. 6 ст.  4
Закону  України  “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
         діяльність  власника
може   бути,   зокрема,  обмежена  у  випадках  і   в   порядку,
встановлених законом.
 
Як   встановлено   судами   першої  та  апеляційної   інстанцій,
господарський  суд Львівської області ухвалою від  30.07.2004  у
справі  № 1/584-26/191 в порядку ст. 67 ГПК України ( 1798-12  ) (1798-12)
        
для  здійснення заходів до забезпечення позову наклав  арешт  на
майно  ПП “Анюта”, яке знаходиться за адресою: м. Львів-Винники,
вул. Галицька, 3-б (заправка “Анюта”).
 
Господарський  процесуальний кодекс  України  у  ст.ст.  66,  67
встановлює, що господарський суд за заявою сторони, прокурора чи
його  заступника, який подав позов, або з своєї  ініціативи  має
право  вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову
допускається  в  будь-якій  стадії провадження  у  справі,  якщо
невжиття  таких  заходів може утруднити  чи  зробити  неможливим
виконання  рішення  господарського суду.  Позов  забезпечується,
зокрема,  накладанням  арешту на  майно  або  грошові  суми,  що
належать   відповідачеві.  Про  забезпечення  позову  виноситься
ухвала. Ухвалу про забезпечення позову може бути оскаржено.
 
Наявність  такої  ухвали суду означає, що з  моменту  накладення
арешту  відповідач  не  має  права  розпоряджатися  майном   або
коштами, що належать йому.
 
В  силу  ст.  45  ГПК  України  ( 1798-12  ) (1798-12)
          господарські  суди
здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання
на усій території України рішень, ухвал, постанов.
 
Зазначена процесуальна норма узгоджується з положеннями  частини
п'ятої  статті 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
        , згідно  з
якою  судові  рішення  є  обов'язковими  до  виконання  на  всій
території України.
 
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку  про
те,  що  з  моменту  винесення  господарським  судом  Львівської
області ухвали від 30.07.2004 у справі № 1/584-26/191 ПП “Анюта”
не   мало   права  здійснювати  будь-які  дії  щодо   відчуження
арештованих  коштів  та/або  майна,  незалежно  від   того,   чи
передавалася  ухвала  суду  державній  виконавчій   службі   для
вчинення виконавчих дій.
 
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову у справі,
послався  на  неотримання  ПП  “Анюта”  копії  вказаної   ухвали
господарського  суду  Львівської  області  на  момент  укладення
спірного   договору,  оскільки  її  було  надіслано  06.08.2004,
07-08.08.2004  є  вихідними  днями,  а  спірний   договір   було
зареєстровано  в державному реєстрі правочинів 09.08.2004  о  12
год.  44хв.  Проте з рішення суду не вбачається встановлення  на
підставі відповідних наданих сторонами доказів моменту отримання
ПП “Анюта” копії вказаної ухвали.
 
Крім   того,  суд  апеляційної  інстанції  встановив   обставини
обізнаності ПП “Анюта” про винесення ухвали господарського  суду
Львівської області від 30.07.2004, виходячи з наявності  доказів
отримання  ним  копії позовної заяви у справі № 1/584-26/191  та
акту  ВДВС  Личаківського  РУЮ від  09.08.2004,  згідно  з  яким
директора   ПП  “Анюта”  було  ознайомлено  з  постановою   ВДВС
Личаківського  РУЮ  від  05.08.2004  про  відкриття  виконавчого
провадження на виконання вказаної ухвали.
 
Отже,   суд   апеляційної  інстанції,  виходячи  з  встановлених
обставин, дійшов правильного висновку про наявність підстав  для
визнання  спірного договору недійсним як такого,  що  суперечить
вимогам чинного законодавства.
 
За таких обставин судова колегія дійшла висновку про відсутність
підстав  для скасування постанови суду апеляційної інстанції  та
задоволення касаційної скарги.
 
Керуючись   ст.ст.   108,  111-5,  111-7,  111-9   ГПК   України
( 1798-12 ) (1798-12)
        , Вищий господарський суд України
 
                      П О С Т А Н О В И В:
 
Постанову  Львівського  апеляційного  господарського  суду   від
22.08.2005  у  справі  №  1/912-26/423  залишити  без  змін,   а
касаційні скарги без задоволення.