ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.12.2005 Справа N 2-1/6997.1-2005
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 13.04.2006
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - Овечкіна В.Е.
суддів: Чернова Є.В., Цвігун В.Л.
за участю представників:
позивача - Макарова Г.О.
відповідача - не з'явився,
третіх осіб - Косенко М.А.
прокуратури - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
фірми "Рота-Спорт"
на постанову від 18.08.2005 Севастопольського апеляційного
господарського суду
у справі N 2-1/6997.1-2005
за позовом фірми "Рота-Спорт"
до ДП "Санаторій "Гурзуфський"
про усунення перешкод у користуванні майном
та зустрічного позову ДП "Санаторій "Гурзуфський"
до
1. Міністерства оборони України,
2. фірми "Рота-Спорт"
(треті особи - Секретаріат Президента України, Державне
управління справами Президента України, Фонд майна Автономної
Республіки Крим)
за участю прокурора Автономної Республіки Крим
про визнання недійсним договору оренди нежилих приміщень від
19.04.99
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
23.06.2005 у первісному позові відмовлено у зв'язку з
необгрунтованістю позовних вимог, а зустрічний позов задоволено з
посиланням на укладення оспорюваного договору оренди з порушенням
вимог ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального
майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
та без дозволу державного органу приватизації.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від
18.08.2005 рішення залишено без зміни з тих же підстав.
Фірма "Рота-Спорт" у поданій касаційній скарзі просить
рішення та постанову скасувати, справу передати на новий розгляд,
оскільки вважає, що фактично договір укладений Головним
квартирно-експлуатаційним управлінням Міноборони України та усі
документи щодо укладення спірного договору оренди, його погодження
з відповідним органом приватизації, які мають суттєве значення для
справи, знаходяться у Головному КЕУ Міноборони України та у КЕУ
Ялтинського району (колишній балансоутримувач орендованого майна),
однак, вказані юридичні особи не були залучені до участі у справі
та були позбавлені можливості надати документи та пояснення у
справі. Водночас скаржник вказує на те, що законом не встановлено
умови недійсності договору оренди при його непогодженні у
встановленому порядку.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на
предмет правильності їх юридичної оцінки судами попередніх
інстанцій та заслухавши пояснення присутніх у засіданні
представників позивача та третьої особи, дійшла висновку, що
касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувані рішення та
постанова - залишенню без змін з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи
зустрічний позов, суд виходив з того, що в порушення вимог ст. 5
Закону України "Про оренду державного та комунального майна"
( 2269-12 ) (2269-12)
Міністерством оборони України як орендодавцем не було
одержано попередній дозвіл від відповідного державного органу
приватизації на укладання оспорюваного договору оренди державного
нерухомого майна. Після утворення та державної реєстрації
державного підприємства "Санаторій "Гурзуфський" майно
Центрального військового санаторію, в т.ч. і орендоване майно,
було передано цьому підприємству за актом від 28.03.2003 та
закріплено за ним на праві оперативного управління згідно з
п.п. 1.2, 3.2 Статуту відповідача (а.с.105-117, т.1).
Колегія погоджується з висновком з огляду на таке.
Статтею 5 Закону України "Про оренду державного та
комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
в імперативному порядку визначено
органи, яким надано право бути орендодавцями. Перелік цих органів
є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Зокрема,
стосовно оренди державного нерухомого майна належними
орендодавцями станом на день укладення договору оренди
N 63/1999/ГоловКЕУ законодавцем визначено державні органи
приватизації або ж державні підприємства за умов наявності дозволу
державного органу приватизації на передачу державного майна в
оренду.
Тобто дозвіл державного органу приватизації на передачу
державного нерухомого майна в оренду є обов'язковою передумовою
для подальшого укладення договору оренди стосовно цього майна
орендодавцями (державні підприємства, установи, організації),
визначеними абзацом 4 ст. 5 вищезгаданого Закону ( 2269-12 ) (2269-12)
в
редакції Закону України від 23.12.97 N 768/97-ВР ( 768/97-ВР ) (768/97-ВР)
,
чим спростовуються твердження скаржника про відсутність
встановлених законом умов недійсності договору оренди в разі його
непогодження у встановленому порядку.
Міністерства як центральні органи державної виконавчої влади
до кола орендодавців, визначеного вищезгаданою статтею ( 2269-12 ) (2269-12)
не входять. В будь-якому випадку Міністерство оборони України як
державна установа, яка утримується за рахунок коштів держбюджету
(ст. 39 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
повинна отримати
попередній дозвіл від відповідного державного органу приватизації
(за місцем знаходження майна) на укладення договору оренди
державного нерухомого майна. При цьому такий дозвіл не можна
ототожнювати з погодженням Фондом майна АР Крим розрахунку розміру
орендної плати (а.с.25, т.1), який є лише додатком N 4 до договору
оренди від 19.04.99, та фіксує визначення орендної плати як однієї
з істотних умов договору оренди (ч. 1 ст. 10 вищезгаданого
Закону), чим спростовуються доводи позивача щодо достатності
погодження з державним органом приватизації додатку до договору
оренди.
Не заслуговують на увагу посилання скаржника на фактичне
укладення оспорюваного договору Головним КЕУ Міноборони України та
необхідність його залучення до участі у справі, оскільки, як
вбачається з преамбули договору N 63/1999/ГоловКЕУ від 19.04.99 та
не заперечується скаржником, начальник ГоловКЕУ МО України,
укладаючи договір від імені Міністерства оборони України, діяв на
підставі доручення цього Міністерства від 01.06.98 N 148/436,
тобто цей договір укладено у порядку представництва (ст.ст. 62, 64
ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
в редакції від 18.07.1963 р.), в зв'язку з
чим дійсним орендодавцем виступає Міністерство, але аж ніяк не
ГоловКЕУ, яке є лише структурним підрозділом Міністерства. Таким
чином у суду першої інстанції не було підстав для залучення до
участі у справі Головного КЕУ Міноборони України та КЕУ
Ялтинського району, оскільки оскаржуване рішення не стосується їх
прав та обов'язків, у зв'язку з чим необгрунтованими вважаються
доводи скаржника щодо порушення судом норм процесуального права.
Незалучення вищезгаданих осіб до участі у справі не призвело до
прийняття неправильного по суті рішення. Окрім того, у разі
існування у зазначених органів доказів щодо одержання дозволу від
державного органу приватизації на укладення оспорюваного договору
оренди наведені обставини можуть бути підставою для перегляду
рішень у даній справі за нововиявленими обставинами.
Судами першої та апеляційної інстанцій на підставі ретельної
правової оцінки умов договору оренди нерухомого майна від 19.04.99
N 63/1999/ГоловКЕУ та інших доказів у їх сукупності з
достовірністю встановлено, а позивачем не спростовано факт
порушення сторонами вимог ст. 5 Закону України "Про оренду
державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
, яке полягає в
укладенні оспорюваного договору без дозволу державного органу
приватизації.
Водночас безпредметними визнаються посилання скаржника на те,
що згідно з ч. 3 ст. 5 Закону України "Про оренду державного та
комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
дозвіл Фонду державного майна
України підприємство повинно одержати тільки при оренді нерухомого
майна площею понад 200 кв. м, а об'єктом оренди за оспорюваним
договором є чотири індивідуально визначених об'єкта площею до
200 кв. м кожен, оскільки положення щодо права підприємства
передавати в оренду без дозволу державного органу приватизації
нерухоме майно площею до 200 кв. м було запроваджено Законом
України від 13.09.2001 N 2680-III ( 2680-14 ) (2680-14)
, який набрав
чинності з 17.10.2001 р., а тому не має зворотної дії до
правовідносин з укладенням оспорюваного договору оренди
N 63/1999/ГоловКЕУ у квітні 1999 року.
Зважаючи на вищевикладене колегія не вбачає підстав для
скасування оскаржуваних рішення та постанови.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 18.08.2005 у справі N 2-1/6997.1-2005 залишити без змін, а
касаційну скаргу фірми "Рота-Спорт" - без задоволення.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді: Є.Чернов
В.Цвігун