ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

                        П О С Т А Н О В А

                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.12.2005                               Справа N 10/34-05-5000

Вищий  господарський  суд  України у складі:  суддя  Селіваненко

В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.

розглянув    касаційну    скаргу    товариства    з    обмеженою

відповідальністю  “Шахта “Горячівка”, смт Красні  Окни  Одеської

області (далі –ТОВ “Шахта “Горячівка”)

на рішення господарського суду Одеської області від 29.06.2005

та  постанову  Одеського  апеляційного господарського  суду  від

30.08.2005

зі справи № 10/34-05-5000

за  позовом  Одеського  обласного відділення  Фонду  соціального

захисту інвалідів, м. Одеса (далі - відділення Фонду)

до ТОВ “Шахта “Горячівка”

про   стягнення  штрафних  санкцій у  сумі  2  982,93  грн.  за

нестворені  робочі місця для працевлаштування інвалідів  у  2003

році.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача –не з’яв.,

відповідача –Бочкарьова Д.О.

За  результатами розгляду касаційної скарги Вищий  господарський

суд України

                       В С Т А Н О В И В:

Рішенням  господарського суду Одеської  області  від  29.06.2005

(суддя  Трачук  Л.Г.),  залишеним без змін постановою  Одеського

апеляційного господарського суду від 30.07.2005 (колегія  суддів

у  складі:  Жукова А.М. –головуючий, судді Величко  Т.А.,  Бойко

Л.І.),  позов  задоволено: стягнуто з ТОВ “Шахта “Горячівка”  на

користь   відділення  Фонду  2  982,93  грн.  штрафних  санкцій.

Зазначені  рішення  судових інстанцій з  посиланням  на  приписи

статей  19 –20 Закону України “Про основи соціальної захищеності

інвалідів  в  Україні”  ( 875-12 ) (далі  –Закон  ( 875-12  )),

пунктів 3, 5, 10 та 14 Положення про робоче місце інваліда і про

порядок  працевлаштування  інвалідів,  затвердженого  постановою

Кабінету  Міністрів України від 03.05.1995 № 314 ( 314-95-п  ),

мотивовано  тим, що з вини ТОВ “Шахта “Горячівка”  не  дотримано

нормативу   робочих  місць  для  забезпечення   працевлаштування

інвалідів,  оскільки відповідач не інформував протягом  звітного

періоду державну службу зайнятості та місцеві органи соціального

захисту  населення  про наявність на його  підприємстві  вільних

робочих  місць, на яких могла використовуватися праця інвалідів.

Судовими інстанціями визнано безпідставним посилання відповідача

на приписи Указу Президента України від 03.07.1998 № 727/98 “Про

спрощену  систему  оподаткування, обліку та звітності  суб'єктів

малого  підприємництва” ( 727/98 ), оскільки  цей  Указ  регулює

податкові  правовідносини,  а не відносини  зі  сплати  штрафних

санкцій.  Додатковим  мотивом задоволення позову  у  цій  справі

судом  апеляційної інстанції зазначено те, що  штрафні  санкції,

передбачені  статтею  20  Закону  ( 875-12  ),   не   є   видом

адміністративно-господарських  санкцій,  а  отже  відповідно  до

цього  висновку приписи статей 241 та 250 Господарського кодексу

України  ( 436-15  )  (далі  –ГК ( 436-15  ))  не  можуть  бути

застосовані до спірних правовідносин сторін.

У касаційній скарзі від 23.09.2005 до Вищого господарського суду

України   ТОВ  “Шахта  “Горячівка”  просить  скасувати   рішення

господарського суду Одеської області від 29.06.2005 та постанову

Одеського апеляційного господарського суду від 30.07.2005 з цієї

справи  і прийняти нове рішення, яким відмовити у позові. Скаргу

з  посиланням на приписи статті 18 Закону ( 875-12 ),  статті  6

Указу  Президента України від 03.07.1998 № 727/98 “Про  спрощену

систему  оподаткування,  обліку та  звітності  суб'єктів  малого

підприємництва” ( 727/98 ) мотивовано тим, що, по-перше,  органи

працевлаштування   інвалідів  не  направляли   на   ТОВ   “Шахта

“Горячівка”  інвалідів  з метою працевлаштування,  а,  по-друге,

відповідач як платник єдиного податку не є платником внесків  до

Фонду соціального захисту інвалідів.

Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального

кодексу  України  ( 1798-12 ) (далі –ГПК ( 1798-12  ))  належним

чином  повідомлено  про час і місце розгляду касаційної  скарги.

Представники позивача в судове засідання не з’явилися.

Перевіривши   на  підставі  встановлених  попередніми   судовими

інстанціями обставин справи правильність застосування ними  норм

матеріального  і  процесуального права, Вищий господарський  суд

України  дійшов  висновку про наявність підстав  для  часткового

задоволення касаційної скарги.

Попередніми судовими інстанціями зі справи встановлено, що:

-  згідно  зі звітом ТОВ “Шахта “Горячівка” за формою  державної

статистичної   звітності   №  10-ПІ  поштова-річна   “Звіт   про

зайнятість   інвалідів”  середньооблікова  чисельність   штатних

працівників на підприємстві відповідача у 2003 році становила 41

особу;    чотиривідсотковий   норматив   робочих    місць    для

працевлаштування  інвалідів  становив  дві  особи;  у   звітному

періоді  фактично  працював один інвалід; розмір  середньорічної

заробітної плати становив 2982,93 грн.;

-  розрахунок  суми штрафних санкцій за нестворене  одне  робоче

місце  для  працевлаштування  інвалідів  у  звітному  2003  році

становило 2982,93 грн., яку самостійно ТОВ “Шахта “Горячівка” не

сплачено;

-   ТОВ   “Шахта  “Горячівка”  не  інформувало  державну  службу

зайнятості  та  місцеві органи соціального захисту  інвалідів  у

звітному  періоді  про  вільні  робочі  місця,  на  яких   могла

використовуватися праця інвалідів;

- ТОВ “Шахта “Горячівка” у звітному періоді мало прибуток у сумі

5, 0 тис. грн.

Причиною   виникнення  спору  зі  справи   стало   питання   про

правомірність   стягнення  з  ТОВ  Шахта  “Горячівка”   штрафних

санкцій, передбачених статтею 20 Закону ( 875-12 ).

Попередніми  судовими інстанціями недостатньо повно  встановлено

обставини, що входять до предмету доказування зі справи.

Відповідно  до  вимог  чинного законодавства  встановлено  певні

вимоги  до  створення робочих місць інвалідів на  підприємствах,

порядку  працевлаштування інвалідів на  підприємствах,  а  також

визначено відповідальність підприємств за порушення цих вимог  у

вигляді сплати штрафних санкцій.

У частині першій статті 18 Закону ( 875-12 ) в редакції, що була

чинною  на час виникнення спірних відносин зі справи, визначено,

що  працевлаштування інвалідів здійснюється центральним  органом

виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами

місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Згідно  з  пунктом 5 Положення про робоче місце інваліда  і  про

порядок  працевлаштування інвалідів ( 314-95-п  )  підприємства

розробляють  заходи щодо створення робочих місць для  інвалідів,

включають   їх  до  колективного  договору,  інформують   центри

зайнятості,  місцеві  органи соціального  захисту  населення  та

відділення  Фонду  соціального захисту інвалідів  про  створення

(пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

У  пункті  14 Положення про робоче місце інваліда і про  порядок

працевлаштування   інвалідів  ( 314-95-п   )   визначено,   що

підприємства  інформують державну службу зайнятості  та  місцеві

органи соціального захисту населення про вільні робочі місця  та

вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

У   постановах   від   20.07.2004  зі  справи   №   2-23/9789-03

,  від 29.03.2005 зі справи №  13/403  та  від

29.03.2005  зі  справи № 3/118 ( v_118700-05 )  Верховним  Судом

України  викладено  правову позицію, згідно з  якою  суди  мають

з’ясовувати,   зокрема,  чи  повідомляло   підприємство   органи

працевлаштування  про створені робочі місця для працевлаштування

інвалідів;   якщо  названі  органи  були  повідомлені,   то   чи

направлялись інваліди для працевлаштування і, відповідно, з чиєї

вини направлені не були працевлаштовані або їм було відмовлено у

працевлаштуванні  на  вакантні  посади.  Отже,  працевлаштування

інвалідів    може    здійснюватись   органами   працевлаштування

інвалідів,  визначеними у статті 18 Закону ( 875-12 ),  лише  за

наявності  отриманої  від  підприємства  інформації  про  вільні

робочі  місця та вакантні посади, на яких може використовуватись

праця  інвалідів. Попередніми судовими інстанціями  встановлено,

що  ТОВ  “Шахта  “Горячівка” протягом 2003 року  не  інформувало

органи  працевлаштування про наявність у нього  вільних  робочих

місць  для  забезпечення працевлаштування  інвалідів.  Проте  ці

фактичні дані встановлено судами на підставі лише листів  Центру

зайнятості   та   управління  соціального   захисту   населення.

Зазначені письмові докази не можуть бути визнані достатніми  для

з’ясування викладених фактичних даних.

Відповідно  до  пункту 2.1 Інструкції щодо заповнення  державної

статистичної  звітності за формами № 3-ПН  “Звіт  про  наявність

вільних   робочих   місць  (вакантних  посад)   та   потребу   в

працівниках”,    затвердженої   наказом   Державного    комітету

статистики  України від 06.07.1998 № 244 ( z0464-98 ),  звіт  за

формою  N  3-ПН  подається підприємствами,  незалежно  від  форм

власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа

щомісячно;;...  у  графі 4 (з графи 2) проставляється  наявність

вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної  броні,

встановленої місцевими державними адміністраціями відповідно  до

статті  5  Закону України “Про внесення змін до  Закону  України

“Про  зайнятість населення” ( 665/97-ВР  ), для працевлаштування

громадян,  які  потребують соціального захисту і  не  здатні  на

рівних   умовах  конкурувати  на  ринку  праці,  а   також   для

пенсіонерів,  учнів,  студентів,  інвалідів.  Наявність  вільних

робочих   місць  (вакантних  посад)  зазначається  щодо   кожної

категорії  громадян окремо під такими шифрами:... 14 - інваліди.

Отже,  звіти за формою державної статистичної звітності  №  3-ПН

містять   вичерпну  інформацію  про  наявність  на  підприємстві

вільних  робочих  місць для працевлаштування інвалідів  протягом

звітного  періоду. Проте, у судових рішеннях з  цієї  справи  не

зазначено  про витребування та дослідження попередніми  судовими

інстанціями звітів за формами № 3-ПН, що свідчить про  порушення

ними вимог статей 34, 38 та 43 ГПК ( 1798-12 ).

Суд   апеляційної  інстанції  дійшов  помилкового  висновку  про

неможливість застосування до спірних відносин сторін  зі  справи

приписів статті 250 ГК ( 436-15 ).

Згідно  з  частиною  8 статті 69 ГК ( 436-15  )  підприємство  з

правом  найму  робочої сили забезпечує визначену  відповідно  до

закону    кількість    робочих   місць   для    працевлаштування

неповнолітніх,   інвалідів,  інших   категорій   громадян,   які

потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за

невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Тому штрафні санкції, передбачені статтею 20 Закону ( 875-12  ),

є  видом  адміністративно-господарських санкцій, правовий  режим

застосування яких визначено у статтях 238 –250 ГК ( 436-15 ).

У статті 238 ГК ( 436-15 ) визначено:

“За   порушення   встановлених   законодавчими   актами   правил

здійснення  господарської діяльності до суб'єктів господарювання

можуть бути застосовані уповноваженими органами державної  влади

або          органами          місцевого          самоврядування

адміністративно-господарські     санкції,      тобто      заходи

організаційно-правового або майнового характеру,  спрямовані  на

припинення  правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію

його наслідків (частина 1).

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок  їх

застосування  визначаються  цим  Кодексом  ( 436-15  ),  іншими

законодавчими   актами.   Адміністративно-господарські   санкції

можуть бути встановлені виключно законами (частина 2)”.

Згідно  зі статтею 239 ГК ( 436-15 ) органи державної  влади  та

органи  місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень

та  у  порядку,  встановленому законом, можуть застосовувати  до

суб'єктів         господарювання,         зокрема,          такі

адміністративно-господарські                            санкції:

адміністративно-господарський        штраф        та        інші

адміністративно-господарські санкції, встановлені  цим  Кодексом

  та іншими законами.

Відповідно  до Положення про Фонд соціального захисту інвалідів,

затвердженого   постановою  Кабінету   Міністрів   України   від

26.09.2002 № 1434 ( 1434-2002-п ):

Фонд  соціального  захисту інвалідів (далі -  Фонд)  є  урядовим

органом  державного  управління, який діє у складі  Мінпраці  та

підпорядковується йому (пункт 1);

Основними   завданнями   Фонду  є...  здійснення   контролю   за

додержанням підприємствами, установами і організаціями всіх форм

власності   і  господарювання  нормативів  робочих   місць   для

забезпечення працевлаштування інвалідів (пункт 3);

Фонд  відповідно  до  покладених на  нього  завдань...  здійснює

контроль  за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій,  що

надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання

ними  нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування

інвалідів (пункт 4);

Фонд  має  право... здійснювати перевірки підприємств,  установ,

організацій  щодо додержання ними нормативів робочих  місць  для

забезпечення працевлаштування інвалідів (пункт 5).

Відповідно    до   змісту   статті   250   ГК   ( 436-15    )

адміністративно-господарські санкції, до кола яких відносяться і

штрафні  санкції,  передбачені статтею 20  Закону  ( 875-12  ),

можуть  бути  застосовані  до суб'єкта  господарювання  протягом

шести  місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через

один   рік   з   дня   порушення  цим   суб'єктом   встановлених

законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності,

крім випадків, передбачених законом.

Згідно  з  пунктом  1  розділу  ІХ  “Прикінцеві  положення”   ГК

 цей Кодекс 

 набирає чинності з  1.01.2004

року.

Відповідно  до  припису  пункту 4 Порядку сплати  підприємствами

(об'єднаннями), установами і організаціями штрафних  санкцій  до

відділень   Фонду  соціального  захисту  інвалідів,  акумуляції,

обліку  та  використання  цих коштів,  затвердженого  постановою

Кабінету    Міністрів   України   від    28.12.2001    №    1767

,  суми  штрафних  санкцій  перераховуються

підприємствами  в  дохід державного бюджету на  рахунки  органів

Державного  казначейства,  відкриті  в  установах  Національного

банку  за балансовим рахунком № 3510 або в установах комерційних

банків   за   балансовим  рахунком  №  2510.   Штрафні   санкції

сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15.04.року,  що

настає за звітним.

З  викладених  приписів  чинного законодавства  та  встановлених

судовими  інстанціями  обставин  справи  випливає,  що  оскільки

звітним  періодом сплати штрафних санкцій у цій  справі  є  2003

рік,  то  штрафні санкції повинні були сплачені відповідачем  не

пізніше 15.04.2004 року. А отже припис статті 250 ГК ( 436-15  )

має бути застосовано до спірних відносин сторін зі справи.

Верховним  Судом  України у постанові від 18.10.2005  зі  справи

№  21/221  ( v_221700-05 ) викладено правову позицію,  згідно  з

якою  суди  мають  з’ясовувати,  чи  не  були  пропущені  строки

застосування адміністративно-господарських санкцій, що визначені

у  статті  250  ГК  ( 436-15 ), а також наявність  підстав  для

покладення  на  відповідача відповідальності згідно  з  вимогами

статті 218 ГК ( 436-15 ).

Проте,  попередніми  судовими інстанціями не  досліджено  строки

застосування  штрафних санкцій, передбачені  статтею  20  Закону

.

Згідно  з частиною другою статті 111-7 ГПК ( 1798-12 ) касаційна

інстанція  не  має  права встановлювати або  вважати  доведеними

обставини,  що  не  були  встановлені у  рішенні  або  постанові

господарського  суду  чи відхилені ним, вирішувати  питання  про

достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних  доказів

над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, фактичні дані про дотримання відповідачем вимог пункту  14

Положення   про   робоче   місце   інваліда   і   про    порядок

працевлаштування  інвалідів  ( 314-95-п  )  та  позивачем  вимог

статті  250  ГК  ( 436-15  ) мають бути  встановлені  за  новим

розглядом справи у суді першої інстанції.

Попередніми  судовими  інстанціями з цієї  справи  правильно  не

взято до уваги довід скаржника щодо необхідності звільнення його

від  сплати штрафних санкцій на підставі припису статті 6  Указу

Президента України від 03.07.1998 № 727/98 “Про спрощену систему

оподаткування,    обліку   та   звітності    суб'єктів    малого

підприємництва”   ( 727/98   ),  оскільки   штрафні   санкції,

передбачені   статтею   20  Закону   ( 875-12   ),   є   видом

адміністративно-господарських санкцій, а не видом  обов’язкового

платежу   чи   внеском  виду  загальнообов'язкового   державного

соціального страхування.

За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини  1

статті   17,   частини   4  статті  50,   статті   104   Кодексу

адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) до компетенції

адміністративних  судів  не віднесено  спори,  де  позивачами  є

відділення  Фонду соціального захисту інвалідів.  На  даний  час

статтею  50  цього  Кодексу ( 2747-15  )  встановлено  вичерпний

перелік  позовів, за якими юридичні та фізичні особи,  що  не  є

суб’єктами  владних  повноважень, можуть  бути  відповідачами  у

справі  за позовами суб’єктів владних повноважень. Отже  спір  з

цієї справи відноситься до підвідомчості господарських судів.

На  підставі викладеного, керуючись статтями 111-7 - 111-12  ГПК

, Вищий господарський суд України

                      П О С Т А Н О В И В:

1.  Касаційну  скаргу  товариства з  обмеженою  відповідальністю

“Шахта “Горячівка” задовольнити частково.

2.  Рішення  господарського суду Одеської області від 29.06.2005

та  постанову  Одеського  апеляційного господарського  суду  від

30.08.2005 з зі справи № 10/34-05-5000 скасувати.

Справу   №   10/34-05-5000  передати   на   новий   розгляд   до

господарського суду Одеської області.