ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.12.2005 Справа N 5/288(16/324)
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
розглянув касаційну скаргу Луганського обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ (далі
–відділення Фонду)
на постанову Луганського апеляційного господарського суду від
27.09.2005
зі справи № 5/288 (16/324)
за позовом відділення Фонду
до державного підприємства “Антрацит”, м. Антрацит Луганської
області (далі –ДП “Антрацит”)
про стягнення штрафних санкцій у сумі 17 332,17 грн. за
нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2003
році.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський
суд України
В С Т А Н О В И В:
Постановою Вищого господарського суду України від 17.05.2005
було скасовано рішення господарського суду Луганської області
від 11.01.2005 та постанову Луганського апеляційного
господарського суду від 22.02.2005 зі справи № 16/324, а справу
передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 31.05.2005
(суддя Бойченко К.І) цій справі присвоєно № 5/288 (16/324).
Рішенням господарського суду Луганської області від 05.08.2005
(суддя Батюк Г.М.), залишеним без змін постановою Луганського
апеляційного господарського суду від 27.09.2005 (колегія суддів
у складі: суддя Бородіна Л.І. –головуючий, судді Іноземцева
Л.В., Якушенко Р.Є.) у задоволенні позову відмовлено. Зазначені
рішення судових інстанцій з посиланням на приписи статей 18 –20
Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в
Україні” ( 875-12 ) (далі –Закон ( 875-12 )), пунктів 3, 5,
10-14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 03.05.1995 № 314, ( 314-95-п ) мотивовано
тим, що, по-перше, відділенням Фонду не проведено перевірки ДП
“Антрацит” відповідно до вимог пункту 12 Порядку ( 314-95-п )
сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями
штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту
інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
28.12.2001 № 1767 ( 1767-2001-п ) (далі - Порядок сплати
підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями
штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту
інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів
( 1767-2001-п )), а, по-друге, створення робочих місць інвалідів
неможливе без наявності самих інвалідів, підбором та
працевлаштуванням яких повинні займатися органи та організації,
визначені у частині першій статті 18 Закону ( 875-12 ).
У касаційній скарзі від 03.10.2005 до Вищого господарського суду
України відділення Фонду просить скасувати постанову Луганського
апеляційного господарського суду від 27.09.2005 і прийняти нове
рішення, яким позов задовольнити. Основними мотивами скарги з
посиланням на приписи статей 19 та 20 Закону ( 875-12 )
зазначено те, що, по-перше, ДП “Антрацит” не вжило усіх
необхідних заходів, передбачених пунктами 2-3, 5, 7, 9 та 14
Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів ( 314-95-п ), для атестування робочих
місць і відповідного повідомлення органів працевлаштування, а,
по-друге, з’ясування даних про документальну перевірку щодо
сплати відповідачем штрафних санкцій не відноситься до предмету
спору.
У відзиві на касаційну скаргу ДП “Антрацит” заперечує проти
доводів скарги і просить оскаржувані рішення і постанову судових
інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу –без
задоволення.
Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (далі –ГПК ( 1798-12 )) належним
чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Представники сторін в судове засідання не з’явилися.
Перевіривши на підставі встановлених судовими інстанціями
обставин справи правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення
касаційної скарги.
Попередніми судовими інстанціями зі справи встановлено, що:
- згідно зі звітом ДП “Антрацит” за формою державної
статистичної звітності № 10-ПІ поштова-річна “Звіт про
зайнятість інвалідів” за 2003 рік середньооблікова чисельність
штатних працівників відповідача становила у звітному періоді 115
осіб; чотиривідсотковий норматив робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів становив п’ять робочих місць,
фактично за звітний період працевлаштовано лише трьох інвалідів,
двоє з яких працювали неповний рік; розмір середньої річної
заробітної плати становив 5777 грн.;
- відділенням Фонду не проведено перевірки ДП “Антрацит” щодо
факту неповної сплати штрафних санкцій”;
- органи працевлаштування не направляли у звітному періоді
інвалідів до ДП “Антрацит”;
- ДП “Антрацит” не мало прибутку за результатами
фінансово-господарської діяльності у звітному періоді.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з ДП “Антрацит” штрафних санкцій,
передбачених статтею 20 Закону ( 875-12 ).
Попередніми судовими інстанціями не повністю виконано вказівки,
що містились у постанові Вищого господарського суду України від
17.05.2005 зі справи № 16/324, а тому і за новим розглядом ними
недостатньо повно встановлено обставини, що входять до предмету
доказування з цієї справи.
Відповідно до вимог чинного законодавства встановлено певні
вимоги до створення робочих місць інвалідів на підприємствах,
порядку працевлаштування інвалідів на підприємствах, а також
визначено відповідальність підприємств за порушення цих вимог у
вигляді сплати штрафних санкцій.
У частині першій статті 18 Закону ( 875-12 ) в редакції, що була
чинною на час виникнення спірних правовідносин сторін зі справи,
визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється
центральним органом виконавчої влади з питань праці та
соціальної політики, органами місцевого самоврядування,
громадськими організаціями інвалідів.
У пункті 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів ( 314-95-п ) визначено, що
підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві
органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та
вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
У постановах від 20.07.2004 зі справи № 2-23/9789-03
( n0060700-04 ), від 29.03.2005 зі справи № 13/403 та від
29.03.2005 зі справи № 3/118 ( v_118700-05 ) Верховним Судом
України викладено правову позицію, згідно з якою суди мають
з’ясовувати, зокрема, чи повідомляло підприємство органи
працевлаштування про створені робочі місця для працевлаштування
інвалідів; якщо названі органи були повідомлені, то чи
направлялись інваліди для працевлаштування і, відповідно, з чиєї
вини направлені не були працевлаштовані або їм було відмовлено у
працевлаштуванні на вакантні посади.
Отже, працевлаштування інвалідів може здійснюватися органами
працевлаштування інвалідів за наявності отриманої від
підприємства інформації про вільні робочі місця та вакантні
посади, на яких може використовуватись праця інвалідів. Проте,
попередніми судовими інстанціями не з’ясовувались фактичні дані
про інформування відповідачем органів працевлаштування
інвалідів, зазначених у частині першій статті 18 Закону
( 875-12 ), про наявність на його підприємстві вільних робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів відповідно до
нормативу.
Відповідно до пункту 2.1 Інструкції щодо заповнення державної
статистичної звітності за формами № 3-ПН “Звіт про наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в
працівниках”, затвердженої наказом Державного комітету
статистики України від 06.07.1998 № 244 ( z0464-98 ), за яким
“звіт за формою N 3-ПН подається підприємствами, незалежно від
форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28
числа щомісячно;... у графі 4 (з графи 2) проставляється
наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок
річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями
відповідно до статті 5 Закону України “Про внесення змін до
Закону України “Про зайнятість населення” ( 665/97-ВР ), для
працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і
не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також
для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних
робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної
категорії громадян окремо під такими шифрами:... 14 –інваліди”.
Отже, звіти за формою державної статистичної звітності № 3-ПН
містять вичерпну інформацію про наявність на підприємстві
вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом
звітного періоду. Проте, у судових рішеннях з цієї справи не
зазначено про дослідження попередніми судовими інстанціями
звітів за формами № 3-ПН.
Відповідно до частини другої статті 111-7 ГПК ( 1798-12 )
касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази. Тому фактичні дані про інформування
відповідачем органів працевлаштування інвалідів, зазначених у
частині першій статті 18 Закону ( 875-12 ), щодо наявності на
його підприємстві вільних робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів мають з’ясовуватись судом першої
інстанції за новим розглядом справи.
Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що
факт виявлення неповної сплати штрафних санкцій може бути
здійснено лише внаслідок перевірки підприємства за правилами
пункту 12 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями),
установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду
соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та
використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 28.12.2001 № 1767 ( 1767-2001-п ).
Відповідно до припису цієї норми органи державної податкової
служби під час проведення документальних перевірок забезпечують
перевірку підприємств стосовно сплати ними штрафних санкцій. У
разі виявлення несплати штрафних санкцій або їх неповної сплати
органи державної податкової служби інформують відповідні
відділення Фонду для вжиття ними заходів щодо стягнення штрафних
санкцій у судовому порядку. Проте, зміст цього припису не дає
підстав для висновку про необхідність виключно виїзної форми
перевірок підприємств органами державної податкової служби чи
відділеннями Фонду.
Відповідно до приписів підпункту 3 пункту 4 та підпункту 3
пункту 5 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
26.09.2002 № 143 ( 1434-2002-п ):
Фонд відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль
за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять
від підприємств, установ і організацій за недодержання ними
нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування
інвалідів;
Фонд має право здійснювати перевірки підприємств, установ,
організацій щодо додержання ними нормативів робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів.
Відповідно до наказів Держкомстату України від 26.10.1998 № 360
( v0360202-98 ) та від 10.01.2002 № 49
( v0049202-02 ) про
затвердження річної форми державної статистичної звітності з
питань зайнятості інвалідів, що були чинними на час спірних
правовідносин сторін, форма державної статистичної звітності
9 10-ПІ поштова - річна “Звіт про зайнятість інвалідів” мала
подаватись підприємствами, установами, організаціями незалежно
від форми власності та господарювання не пізніше, відповідно,
15.01.та 1.02.після звітного періоду регіональному відділенню
Фонду України соціального захисту інвалідів, який мав її
перевіряти.
Суд апеляційної інстанції зі справи дійшов правильного висновку
про те, що штрафні санкції стягуються незалежно від наявності
прибутку у підприємства за наслідками звітних періодів.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України,
викладеної у постановах від 14.06.2005 зі справи № 6/324
( v_324700-05 ) та від 21.06.2005 зі справи № 1/255, суди не
можуть відмовляти у вимозі про стягнення штрафних санкцій лише з
тієї підстави, що за даними бухгалтерського обліку чи податкової
звітності у підприємства був відсутній прибуток у звітному
періоді.
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини 1
статті 17, частини 4 статті 50, статті 104 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) до компетенції
адміністративних судів не віднесено спори, де позивачами є
відділення Фонду соціального захисту інвалідів. На даний час
статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) встановлено вичерпний
перелік позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є
суб’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами у
справі за позовами суб’єктів владних повноважень. Отже спір у
цій справі відноситься до підвідомчості господарських судів.
Керуючись статтями 111-7 - 111-12 ГПК ( 1798-12 ), Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Луганської області від 05.08.2005
та постанову Луганського апеляційного господарського суду від
27.09.2005 з цієї справи скасувати.
Справу № 5/288(16/324) передати на новий розгляд до
господарського суду Луганської області.