ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.12.2005 Справа N 20/4-05
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
розглянув касаційну скаргу виробничого приватного підприємства
“Меблева фабрика “Модерн”, м. Біла Церква Київської області
(далі –ВПП “Меблева фабрика “Модерн”)
на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 27.04.2005
зі справи № 20/4-05
за позовом прокурора м. Біла Церква в інтересах держави в особі
Київського обласного відділення Фонду соціального захисту
інвалідів, м. Київ (далі –відділення Фонду)
до ВПП “Меблева фабрика “Модерн”
про стягнення 9050 грн.
Судове засідання проведено за участю представників:
прокурора м. Біла Церква –не з’явились,
відділення Фонду –Котової Н.І.,
ВПП “Меблева фабрика “Модерн” –Логунова В.П.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський
суд України
В С Т А Н О В И В:
Прокурор м. Біла Церква звернувся в інтересах держави в особі
відділення Фонду з позовом про стягнення з відповідача 9050 грн.
заборгованості зі сплати штрафних санкцій за недодержання
законодавчо встановленого нормативу робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів.
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Рішенням господарського суду Київської області від 14.03.2005
(суддя Попікова О.В.), залишеним без змін постановою Київського
міжобласного апеляційного господарського суду від 27.04.2005
(колегія суддів у складі: суддя Міщенко П. К. –головуючий, судді
Поліщук В.Ю., Рудченко С.Г.), позов задоволено. Названі судові
акти попередніх інстанцій з посиланням на приписи статей 18-20
Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в
Україні” ( 875-12 ) (далі –Закон ( 875-12 )) та пунктів 3 - 5,
10, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету
Міністрів України від 03.05.1995 № 314 ( 314-95-п ) (далі
–Положення ( 314-95-п )), мотивовано обов’язком підприємства
сплатити штрафні санкції за невиконання нормативу робочих місць
для забезпечення працевлаштування інвалідів у зв’язку з
недоведеністю факту вжиття необхідних заходів для виконання
цього нормативу.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ВПП
“Меблева фабрика “Модерн” просить скасувати оскаржувані рішення
господарських судів, посилаючись на порушення судами норм
матеріального права. Скаргу мотивовано тим, що відповідач не
може виступати суб’єктом відповідальності за невиконання
органами, переліченими у частині першій статті 18 Закону,
( 875-12 ) обов’язку з пошуку та працевлаштування інвалідів на
підприємстві.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі
–ГПК України ( 1798-12 )) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями фактичних обставин справи та правильність
застосування ними норм матеріального і процесуального права,
заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський
суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового
задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- у 2003 році середньооблікова чисельність штатних працівників
на ВПП “Меблева фабрика “Модерн” становила 155 осіб, норматив
робочих місць для працевлаштування інвалідів –6 осіб, у той час
коли фактично у звітному році відповідачем було працевлаштовано
лише 2 інваліди;
- з урахуванням розміру середньорічної заробітної плати штатного
працівника на підприємстві відповідача у звітному періоді (2262
грн.) розрахунок суми штрафних санкцій за нестворені робочі
місця для працевлаштування інвалідів у звітному 2003 році
становить 9050 грн., яку самостійно ВПП “Меблева фабрика
“Модерн” не сплачено;
- як вбачається з даних звітів ВПП “Меблева фабрика “Модерн” за
формою № 3-ПН, відповідач не повідомляв у 2003 році державну
службу зайнятості про наявність вільних робочих місць, на яких
могла використовуватись праця інвалідів;
- у звітному році інваліди на підприємство відповідача
уповноваженими органами не направлялись.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача передбачених статтею 20
Закону ( 875-12 ) штрафних санкцій.
Статтею 19 Закону ( 875-12 ) для підприємств, установ і
організацій незалежно від форм власності і господарювання
встановлюється норматив робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від
загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25
чоловік –у кількості одного робочого місця, якщо інше не
передбачено законом.
Частиною першою статті 18 Закону ( 875-12 ) обов’язок
працевлаштування інвалідів покладено на центральний орган
виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи
місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.
Крім того, згідно з пунктом 10 Положення працевлаштування
інвалідів ( 314-95-п ) здійснюється державною службою
зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних
депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням
побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і
професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Разом з тим, згідно з пунктом 5 Положення ( 314-95-п )
підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для
інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують
центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення
та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення
(пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. У
пункті 14 Положення ( 314-95-п ) визначено, що підприємства,
зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти
робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну
службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту
населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких
може використовуватися праця інвалідів.
У постановах від 20.07.2004 № 04/336 зі справи № 2-23/9789-03,
( n0060700-04 ) від 29.03.2005 № 05/145 зі справи № 13/403 та від
29.03.2005 № 05/144 зі справи № 3/118 ( v_118700-05 ) Верховним
Судом України викладено правову позицію, згідно з якою суди
мають з’ясовувати, зокрема, чи повідомляло підприємство органи
працевлаштування про створені робочі місця для працевлаштування
інвалідів; якщо названі органи були повідомлені, то чи
направлялись інваліди для працевлаштування і, відповідно, з чиєї
вини направлені інваліди не були працевлаштовані або їм було
відмовлено у працевлаштуванні на вакантні посади.
Отже, працевлаштування інвалідів може здійснюватись органами,
визначеними у статті 18 Закону, ( 875-12 ) лише за наявності
отриманої від підприємства інформації про вільні робочі місця та
вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.
Відповідно до пункту 1.2 Інструкції щодо заповнення державної
статистичної звітності за формами № 3-ПН “Звіт про наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в
працівниках” і № 4-ПН “Звіт про вивільнення працівників”,
затвердженої наказом Державного комітету статистики України від
06.07.1998 № 224, підприємства, установи і організації,
розташовані на території відповідного регіону, незалежно від
форм власності і господарювання та відомчої підпорядкованості,
щомісячно в повному обсязі подають державній службі зайнятості
інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад)
за формою № 3-ПН “Звіт про наявність вільних робочих місць
(вакантних посад) та потребу в працівниках”, причому наявність
вакантних посад для працівників з обмеженою працездатністю,
якими є, зокрема, інваліди, проставляється у графі 4 такого
звіту (пункт 2.1 Інструкції).
Отже, оскільки звіти за формою державної статистичної звітності
9 3-ПН містять вичерпну інформацію про наявність на підприємстві
вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом
звітного періоду, господарськими судами у вирішенні цього спору
з’ясовано належними доказами фактичні дані про невиконання ВПП
“Меблева фабрика “Модерн” протягом 2003 року обов’язку з
інформування органів працевлаштування щодо наявності на його
підприємстві вільних робочих місць, на яких могла
використовуватися праця осіб з обмеженою працездатністю у
звітному періоді.
Скаржником, в свою чергу, не наведено доводів про порушення
попередніми судовими інстанціями правил оцінки доказів у
встановленні цієї обставини справи.
Водночас господарськими судами першої та апеляційної інстанцій
не враховано, що з огляду на приписи пункту 4 розділу ІХ
“Прикінцеві положення” Господарського кодексу України ( 436-15 )
(далі –ГК України ( 436-15 )) до правовідносин зі створення
робочих місць для інвалідів у 2003 році застосовуються норми
цього Кодексу з урахуванням періоду вчинення порушення та
встановленого терміну сплати штрафних санкцій.
Зокрема, судовими інстанціями не з’ясовано питання щодо
дотримання позивачем передбачених статтею 250 ГК України
( 436-15 ) строків застосування до відповідача
адміністративно-господарських санкцій (якими є штрафні санкції
за нестворення робочих місць для інвалідів), не встановлено дату
виявлення порушення та не досліджено, чи відбулося звернення
позивача з позовом до суду в межах встановлених строків.
Між тим на необхідність з’ясування цих обставин звертав увагу й
Верховний Суд України в постанові від 18.10.2005 зі справи
№ 21/221.
Таким чином, попередні судові інстанції припустилися
неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК
України ( 1798-12 ) щодо прийняття судового рішення суддею за
результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої
статті 43 цього Кодексу ( 1798-12 ) стосовно всебічного, повного
і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи
в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10
ГПК України ( 1798-12 ) є підставою для скасування судових
рішень зі справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий судовий
розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно
встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та
доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно
до вимог закону.
Керуючись статтями 111-7, 111-9-111-12 ГПК України ( 1798-12 ),
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу виробничого приватного підприємства “Меблева
фабрика “Модерн” задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Київської області від 14.03.2005
та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 27.04.2005 зі справи № 20/4-05 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Київської області.