ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.12.2005 Справа N 4/227
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу Луганського обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ,
на постанову Луганського апеляційного господарського суду від
06.09.2005
зі справи № 4/227
за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів (далі –Відділення)
до державного підприємства “Свердловантрацит” (далі –
Підприємство), м. Свердловськ Луганської області,
про стягнення 873 754,34 грн.,
В С Т А Н О В И В:
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Відділення звернулося до господарського суду Луганської області
з позовом про стягнення з Підприємства 873 754,34 грн. цільових
коштів та штрафних санкцій за нестворені його відособленим
підрозділом “Шахта “Довжанська-Капітальна” робочі місця для
інвалідів у 1999-2002 роках.
Рішенням названого суду від 02.08.2005 (суддя Батюк Г.М.),
залишеним без змін постановою Луганського апеляційного
господарського суду від 06.09.2005 (колегія суддів у складі:
Лазненко Л.Л. –головуючий суддя, судді Парамонова Т.Ф,
Семендяєва І.В.), в позові відмовлено.
Рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів
мотивовано тим, що: норматив робочих місць, призначених для
працевлаштування інвалідів, визначено для Підприємства у
1999-2001 роках не міською радою, а виконавчим комітетом без
делегування останньому відповідних повноважень; Відділенням
завищено цей норматив, оскільки до загальної чисельності
працюючих включено робітників, які займають посади, пов’язані з
шкідливими та важкими умовами праці; позивачем не подано доказів
направлення відповідачеві пропозицій щодо працевлаштування
інвалідів або доказів відмови Підприємством інвалідам у
працевлаштуванні; відсутністю у відповідача прибутку за
результатами фінансово-господарської діяльності у звітних
періодах.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Відділення просить постанову Луганського апеляційного
господарського суду від 06.09.2005 скасувати через неправильне
застосування норм матеріального і процесуального права та
прийняти нове рішення про задоволення позову.
Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому
зазначило про безпідставність її доводів та просило судові
рішення зі справи залишити без змін, а скаргу без задоволення.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі
- ГПК України ( 1798-12 )) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Представники сторін у судове засідання не з’явилися.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями обставин справи та правильність застосування ними
норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський
суд України дійшов висновку про необхідність часткового
задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- згідно із звітом Підприємства за формою № 10-І поштова-річна
“Звіт про зайнятість інвалідів” за 1999 рік середньооблікова
чисельність штатних працівників становила 3 139 осіб;
- відповідачеві норматив робочих місць для працевлаштування
інвалідів на 1999 рік (116 осіб) визначено виконавчим комітетом
Свердловської міської ради за відсутності відповідних
повноважень для цього;
- у 1999 році відповідачем працевлаштовано 111 інвалідів;
- позивач наполягає на тому, що Підприємством у 1999 році не
виконано норматив в частині створення 5 робочих місць для
інвалідів;
- за розрахунком Відділення за невиконання нормативу в 1999 році
відповідач має сплатити 20 575,05 грн.;
- специфіка відособленого підрозділу “Шахта
“Довжанська-Капітальна” Підприємства визначає, що більшість
посад на ньому пов’язані з важкими та шкідливими умовами праці,
де використання праці інвалідів неможливе;
- у відповідача в 1999 році на посадах з важкими та шкідливими
умовами працювали 2 168 чоловіка;
- загальна кількість працівників відповідача, що підлягали
врахуванню при визначенні нормативу зі створення робочих місць
для інвалідів, становила в 1999 році 971 особа (3 139 –2 168), а
тому Підприємство мало створити 39 робочих місць для інвалідів і
цей норматив виконало;
- згідно із звітом Підприємства за формою № 10-І поштова-річна
“Звіт про зайнятість інвалідів” за 2000 рік середньооблікова
чисельність штатних працівників становила 3 152 особи;
- відповідачеві норматив робочих місць для працевлаштування
інвалідів на 2000 рік (126 осіб) визначено виконавчим комітетом
Свердловської міської ради за відсутності відповідних
повноважень для цього;
- фактично у 2000 році відповідачем працевлаштовано 93 інваліда;
- позивач наполягає на тому, що Підприємством у 2000 році не
виконано норматив в частині створення 33 робочих місць для
інвалідів;
- за розрахунком Відділення за невиконання нормативу в 2000 році
відповідач має сплатити 193 366,80 грн.;
- у відповідача в 2000 році на посадах з важкими та шкідливими
умовами, де використання праці інвалідів неможливе, працювали 2
176 чоловік;
- загальна кількість працівників відповідача, що підлягали
врахуванню при визначенні нормативу зі створення робочих місць
для інвалідів, становила в 2000 році 976 осіб (3 152 –2 176), а
тому Підприємство мало створити 39 робочих місць для інвалідів і
цей норматив виконало;
- згідно із звітом Підприємства за формою № 10-І поштова-річна
“Звіт про зайнятість інвалідів” за 2001 рік середньооблікова
чисельність штатних працівників становила 3 421 особа;
- відповідачеві норматив робочих місць для працевлаштування
інвалідів на 2001 рік (131 особа) визначено виконавчим комітетом
Свердловської міської ради за відсутності відповідних
повноважень для цього;
- за розрахунком Відділення згідно з середньообліковою
чисельністю штатних працівників (3 421 особа) відповідач у 2001
році мав створити 137 робочих місць для інвалідів;
- фактично у 2001 році відповідачем працевлаштовано 94 інваліда;
- позивач наполягає на тому, що Підприємством у 2001 році не
виконано норматив в частині створення 43 робочих місць для
інвалідів;
- за розрахунком Відділення за невиконання нормативу в 2001 році
відповідач має сплатити 361 750,83 грн.;
- у відповідача в 2001 році на посадах з важкими та шкідливими
умовами, де використання праці інвалідів неможливе, працювали 2
436 чоловік;
- загальна кількість працівників відповідача, що підлягали
врахуванню при визначенні нормативу зі створення робочих місць
для інвалідів, становила в 2001 році 985 осіб (3 421 –2 436), а
тому Підприємство мало створити 39 робочих місць для інвалідів і
цей норматив виконало;
- згідно із звітом Підприємства за формою № 10-ПІ поштова-річна
“Звіт про зайнятість інвалідів” за 2002 рік середньооблікова
чисельність штатних працівників становила 3 660 осіб, а
відповідач мав створити 146 робочих місць для працевлаштування
інвалідів;
- фактично в 2002 році відповідачем працевлаштовано 120
інвалідів;
- позивач наполягає на тому, що Підприємством у 2002 році не
виконано норматив в частині створення 26 робочих місць для
інвалідів;
- за розрахунком Відділення розмір штрафних санкцій за
невиконання відповідачем нормативу в 2002 році має становити 298
061,66 грн.;
- у відповідача в 2002 році на посадах з важкими та шкідливими
умовами, де використання праці інвалідів неможливе, працювали 2
672 чоловіка;
- загальна кількість працівників відповідача, що підлягали
врахуванню при визначенні нормативу зі створення робочих місць
для інвалідів, становила в 2002 році 988 осіб (3 660 –2 672), а
тому Підприємство мало створити 40 робочих місць для інвалідів і
цей норматив виконало;
- позивачем не подано доказів направлення відповідачеві
пропозицій щодо працевлаштування інвалідів або доказів відмови
Підприємством інвалідам у працевлаштуванні;
- відособленим підрозділом відповідача “Шахта
“Довжанська-Капітальна” у 2001-2003 роках звіти за формою № 3-ПН
подавалися до державної служби зайнятості щомісячно, але без
зазначення про наявність вільних робочих місць для інвалідів,
відомості за 1998-2000 роки відсутні через закінчення строків
зберігання звітів, що підтверджується листом Свердловського
міськрайонного центру зайнятості від 11.05.2005 № 12/3-988 (а.с.
86);
- за результатами фінансово-господарської діяльності в 1999-2002
роках Підприємство прибутку не отримало.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій
(відрахувань), передбачених статтею 20 Закону України від
21.03.1991 № 875-ХІІ “Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (далі –Закон № 875 ( 875-12 )).
Статтею 19 Закону № 875 ( 875-12 ) (в редакції Закону України
від 14.10.1994 № 204/94-ВР, ( 204/94-ВР ) що діяла до
01.08.2001) було передбачено, що місцеві ради народних депутатів
спільно з підприємствами (об'єднаннями), установами і
організаціями, громадськими організаціями інвалідів, за участю
відділень Фонду України соціального захисту інвалідів у
Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та
Севастополі, на підставі пропозицій органів Міністерства
соціального захисту населення України щорічно визначають
нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування
інвалідів.
Частина перша статті 20 Закону № 875 (в редакції Закону України
від 14.10.1994 № 204/94-ВР ( 204/94-ВР )) встановлювала, що
підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від
форм власності та господарювання), на яких працює інвалідів
менше, ніж встановлено нормативом, зобов'язані щорічно
відраховувати до відділень Фонду України соціального захисту
інвалідів у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві
та Севастополі цільові кошти на створення робочих місць,
призначених для працевлаштування інвалідів, і на здійснення
заходів щодо їх соціально-трудової та професійної реабілітації.
Розмір відрахувань визначався середньою річною заробітною платою
на відповідному підприємстві (об'єднанні), в установі і
організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Зазначені норми змінено Законом України від 05.07.2001
№ 2606-ІІІ ( 2606-14 ) “Про внесення змін до Закону України “Про
основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 ),
який набрав чинності з 01.08.2001.
Відповідно до статті 19 Закону № 875 (в редакції Закону України
від 05.07.2001 № 2606-ІІІ ( 2606-14 )) для підприємств
(об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності
і господарювання встановлюється норматив робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох
відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від
15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Частиною першою статті 20 Закону № 875 (в редакції Закону
України від 05.07.2001 № 2606-ІІІ ( 2606-14 )) визначено, що
підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від
форми власності і господарювання, де кількість працюючих
інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим
частиною першою статті 19 цього Закону, ( 2606-14 ) щороку
сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального
захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у
розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному
підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне
робоче місце, не зайняте інвалідом.
Попередні судові інстанції визнали “достатньо розумним” такий
підхід, коли для визначення нормативу зі створення робочих місць
для інвалідів середньооблікова чисельність штатних працівників
зменшується на кількість працівників, які займають посади,
пов’язані з важкими та шкідливими умовами праці.
Проте частиною четвертою статті 43 Конституції України
( 254к/96-ВР ) проголошено, що кожен має право на належні,
безпечні і здорові умови праці.
Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України “Про
охорону праці” ( 2694-12 ) працівнику не може пропонуватися
робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом
здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що
потребують професійного добору, допускаються особи за наявності
висновку психофізіологічної експертизи.
Статтею 12 цього Закону ( 2694-12 ) визначено, що підприємства,
які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для
них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної
експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації,
вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають
специфічним особливостям цієї категорії працівників. У випадках,
передбачених законодавством, роботодавець зобов'язаний
організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування
інвалідів відповідно до медичних рекомендацій. Залучення
інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час можливе лише
за їх згодою та за умови, що це не суперечить рекомендаціям
медико-соціальної експертної комісії.
Отже, чинним законодавством України передбачено гарантії
соціального захисту інвалідів шляхом встановлення особливих
вимог щодо організації робочого місця інваліда та покладення на
підприємства обов’язку забезпечувати для інвалідів належні та
безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без
встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов’язку
працевлаштування інвалідів.
Таким чином, особливості господарської діяльності Підприємства
та відповідні умови праці лише обмежують коло робочих місць, на
яких може використовуватись праця інвалідів, але не можуть бути
підставою для зменшення встановленого статтею 19 Закону № 875
( 875-12 ) нормативу робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів.
З огляду на викладене факт виконання відповідачем у 1999-2002
роках нормативу зі створення робочих місць для інвалідів, який
попередні судові інстанції визнали встановленим, не може
вважатися доведеним.
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів (далі –Положення ( 314-95-п )),
затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від
03.05.1995 № 314 ( 314-95-п ), визначено, що робоче місце
інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі
на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації
незалежно від форм власності та господарювання, де створено
необхідні умови для праці інваліда (пункт 1); робоче місце
інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим
вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології,
атестоване спеціальною комісією підприємства за участю
представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських
організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування
на ньому інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи
щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до
колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві
органи соціального захисту населення та відділення Фонду
соціального захисту інвалідів про створення (пристосування)
робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).
Пунктом 14 Положення ( 314-95-п ) встановлено, що підприємства:
у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі
місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 1.02.року, що
настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на
підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників
облікового складу та про кількість працюючих інвалідів;
інформують державну службу зайнятості та місцеві органи
соціального захисту населення про вільні робочі місця та
вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Частиною першою статті 18 Закону № 875 ( 875-12 ) і пунктом 10
Положення ( 314-95-п ) передбачено, що працевлаштування
інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України,
Міністерства соціального захисту населення України, місцевими
радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням
побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і
професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Отже, законодавство України обов’язок з безпосереднього
працевлаштування інвалідів покладає на центральний орган
виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи
місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів, але
цьому мають передувати певні дії підприємств (об'єднань),
установ і організацій зі створення робочих місць для інвалідів
та з відповідного інформування зазначених органів з метою
працевлаштування інвалідів.
Зокрема, наказом Державного комітету статистики України від
06.07.1998 № 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України
17.07.1998 за № 464/2904, ( z0464-98 ) затверджено Інструкцію
щодо заповнення державної статистичної звітності за формами
№ 3-ПН “Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних
посад) та потребу в працівниках” і № 4-ПН “Звіт про вивільнення
працівників”, відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 якої:
- звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від
форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28
числа щомісячно;
- у разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих
місць, що виникли у міжзвітний період у зв'язку зі звільненням
працівників, дані про ці місця подаються додатково, в міру їх
виникнення;
- в графі 4 звіту за формою № 3-ПН проставляється наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні,
встановленої місцевими державними адміністраціями, для
працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і
не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також
для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних
робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної
категорії громадян окремо під встановленими шифрами (інваліди
мають шифр 14”).
Проте ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами не
з’ясовано: чи розроблялися Підприємством заходи (які саме) щодо
створення робочих місць для інвалідів; які дії для створення
таких робочих місць фактично здійснено відповідачем; яку
кількість робочих місць для інвалідів у 1999-2002 роках мав
створити відповідач і яку кількість таких місць ним фактично
створено з урахуванням тривалості роботи інвалідів на
підприємстві протягом кожного зі звітних періодів; чи
інформувало (як саме) Підприємство органи, визначені в статті 18
Закону № 875 ( 875-12 ) про наявність вільних робочих місць
(вакантних посад) для працевлаштування інвалідів; які заходи
вживалися органами, визначеними в статті 18 Закону № 875,
( 875-12 ) щодо працевлаштування інвалідів на робочі місця до
Підприємства; з яких причин відповідачем не виконано норматив зі
створення робочих місць для інвалідів, якщо невиконання мало
місце.
На необхідність з’ясування цих обставин звертав увагу й
Верховний Суд України в постановах від 15.01.2003 зі справи
№ 4292/1-36, від 20.07.2004 зі справи № 2-23/9789-03,
( n0060700-04 ) від 11.01.2005 зі справи № 6/203, від 25.01.2005
зі справи № 8/203-04 ( sp21/056 ) та інших.
Водночас факт відсутності у Підприємства прибутку в 1999-2002
роках не може бути підставою для відмови в позові, оскільки
стаття 20 Закону № 875 ( 875-12 ) не ставить обов'язок щодо
сплати штрафних санкцій в залежність від наявності чи
відсутності прибутку.
Таку правову позицію викладено в постановах Верховного Суду
України від 14.06.2005 зі справи № 6/324, ( v_324700-05 ) від
21.06.2005 зі справи № 1/255 та від 18.10.2005 зі справи
№ 21/221 ( v_221700-05 ).
Отже, попередні судові інстанції припустилися неправильного
застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України
( 1798-12 ) щодо прийняття судового рішення суддею за
результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої
статті 43 цього Кодексу ( 1798-12 ) стосовно всебічного, повного
і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи
в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10
ГПК України ( 1798-12 ) є підставою для скасування судових
рішень зі справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий судовий
розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно
встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та
доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно
до вимог закону.
Керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-12 ГПК України
( 1798-12 ), Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Луганської області від 02.08.2005
та постанову Луганського апеляційного господарського суду від
06.09.2005 зі справи № 4/227 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Луганської області.