ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.12.2005 Справа N 22/81-05-2625
Вищий господарський суд України у складі:
суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь
В.В.
розглянув касаційну скаргу Державної інспекції з контролю за
цінами в Одеській області, м. Одеса (далі –Інспекція)
на рішення господарського суду Одеської області від 15.06.2005
та постанову Одеського апеляційного господарського суду від
02.08.2005
зі справи № 22/81-05-2625
за позовом заступника прокурора Приморського району м. Одеси
(далі –Прокурор) в інтересах держави в особі Інспекції, м. Одеса
до житлово-будівельного кооперативу “Авангард-2010”, м. Одеса
(далі –ЖБК “Авангард-2010”)
про стягнення 71 963,97 грн.
Судове засідання проведено за участю представників:
Прокурора –не з’явились,
Інспекції –Клабукової І.І., Романенко Т.О.,
ЖБК “Авангард-2010” – не з’явились.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський
суд України
В С Т А Н О В И В:
Прокурор в інтересах держави в особі Інспекції звернувся з
позовом про стягнення з відповідача 71 963,97 грн. економічних
санкцій за порушення державної дисципліни цін.
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є територіальні органи Державної інспекції з контролю
за цінами. Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) (2747-15)
встановлено
перелік позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є
суб’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами у
справах за позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час
цей перелік є вичерпним, оскільки чинним законодавством не
передбачено інших випадків подання суб’єктами владних
повноважень адміністративних позовів до суб’єктів
господарювання.
Рішенням господарського суду Одеської області від 15.06.2005
(суддя Торчинська Л.О.) позов задоволено: з відповідача в доход
державного бюджету стягнуто 23 987,99 грн. необґрунтовано
одержаної виручки та 47 975,88 грн. штрафу. Назване рішення з
посиланням на приписи статті 14 Закону України “Про ціни і
ціноутворення” ( 507-12 ) (507-12)
(далі –Закон ( 507-12 ) (507-12)
) мотивовано
порушенням ЖБК “Авангард-2010” порядку формування плати за
проживання у гуртожитку шляхом стягнення з громадян, які
проживають у відособлених приміщеннях гуртожитку, плати виходячи
не з тарифів для населення, встановлених для державного та
громадського житлового фонду, а з кількості займаних мешканцем
ліжко-місць.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
02.08.2005 (колегія суддів у складі: суддя Шевченко В.В.
–головуючий, судді Бєляновський В.В., Мирошниченко М.А.) рішення
місцевого господарського суду з даного спору скасовано; у
задоволенні позову відмовлено. У прийнятті постанови суд
апеляційної інстанції виходив, зокрема, з того, що фактично у
складі плати за проживання у гуртожитку та надані комунальні
послуги мешканці цього гуртожитку вносили додаткову плату на
утримання, санітарне і технічне обслуговування будинку
відповідно до окремо укладених договорів.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Інспекція просить скасувати зазначену постанову апеляційного
господарського суду та залишити в силі рішення суду першої
інстанції з даного спору, посилаючись на порушення апеляційним
судом норм матеріального права та невідповідність висновків суду
дійсним обставинам справи. Зокрема, скаржник зазначає, що з
огляду на вимоги Порядку визначення нормативних витрат
житлово-експлуатаційних організацій, пов'язаних з утриманням
будинків і прибудинкових територій, затвердженого наказом
Державного комітету будівництва, архітектури та житлової
політики України від 03.09.1999 № 214 ( z0917-99 ) (z0917-99)
(далі
–Порядок ( z0917-99 ) (z0917-99)
), виконання комплексу робіт з утримання та
санітарно-технічного обслуговування будинків і прибудинкових
територій є обов’язковим для всіх підприємств житлового
господарства за рахунок плати за проживання у гуртожитках.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі
- ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями фактичних обставин справи та правильність
застосування ними норм матеріального і процесуального права,
заслухавши пояснення представників позивача, Вищий господарський
суд України дійшов висновку про необхідність скасування рішень
місцевого та апеляційного господарських судів з даного спору з
передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з
урахуванням такого.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- Інспекцією проведено перевірку дотримання ЖБК “Авангард-2010”
державної дисципліни цін за період з 01.06.2003 по 01.07.2004, в
ході якої було виявлено факт порушення відповідачем вимог
розпорядження Одеської обласної державної адміністрації від
03.07.2002 № 501/л-2002 “Про плату за проживання у гуртожитках
громадян, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в
Україні на законних підставах” (далі –Розпорядження) шляхом
стягнення плати за проживання у гуртожитку з працівників
відкритого акціонерного товариства “Завод “Кінап” в розмірі 25
грн. за ліжко-місце, з інших мешканців - 30 грн. за ліжко-місце
замість нарахування такої плати за тарифами для населення,
встановленими для громадського та державного житлового фонду;
- внаслідок вчинення зазначеного правопорушення з урахуванням
фактично здійсненої мешканцями оплати відповідачем було
додатково одержано 23987,99 грн. необґрунтованої виручки;
- за наслідками перевірки Інспекцією прийнято рішення від
30.07.2004 № 323 про застосування до ЖБК “Авангард-2010”
штрафних санкцій, а саме: вилучення в доход державного бюджету
23987,99 грн. необґрунтовано одержаної виручки та 47975,98 грн.
штрафу;
- фактично у складі плати за проживання у гуртожитку мешканці
також сплачували вартість наданих відповідачем послуг відповідно
до умов договорів про утримання, санітарне та технічне
обслуговування будинку та прибудинкової території, укладених ЖБК
“Авангард-2010” та мешканцями гуртожитку.
Причиною спору в даній справі стало питання про правомірність
застосування до позивача економічних санкцій на підставі статті
14 Закону ( 507-12 ) (507-12)
за порушення вимог Розпорядження.
Попередніми судовими інстанціями недостатньо повно встановлено
обставини, що входять до предмету доказування з даної справи, а
тому неможливо зробити висновок про правильність застосування
господарськими судами норм матеріального права.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок застосування
економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного
контролю за цінами, затвердженої наказом Міністерства економіки
та з питань європейської інтеграції України та Міністерства
фінансів України від 03.12.2001 № 298/519, ( z1047-01 ) (z1047-01)
підставою для застосування економічних санкцій за порушення
державної дисципліни цін є одержання суб'єктами господарювання
необґрунтованої виручки в результаті порушення ними чинного в
періоді, що перевіряється, порядку встановлення та застосування
цін і тарифів, які регулюються уповноваженими органами
відповідно до вимог законодавства.
Порядок формування плати за проживання у гуртожитках визначено
Примірним положенням про гуртожитки, затвердженим постановою
Ради Міністрів Української РСР від 03.06.1986 № 208
( 208-86-п ) (208-86-п)
.
Так, згідно з пунктом 38 названого Положення ( 208-86-п ) (208-86-п)
плата
за користування жилою площею в приміщеннях, що знаходяться в
спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у
сімейних стосунках, провадиться за встановленими ставками.
Витрати на комунальні послуги входять до ставки плати за
користування жилою площею і окремо плата за них не стягується.
Громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх
відособленому користуванні, вносять плату за користування жилою
площею і за комунальні послуги по ставках квартирної плати
(тарифах), установлених для будинків державного та громадського
житлового фонду.
Пунктом 1 Розпорядження встановлено граничний розмір плати за
проживання у гуртожитках для громадян, іноземців та осіб без
громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах,
на рівні 29,89 грн. за ліжко-місце в місяць. Водночас в абзаці
третьому наведеного пункту зазначено, що громадяни, іноземці та
особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних
підставах, і проживають у приміщеннях гуртожитків, що
знаходяться у їх відособленому користуванні, вносять плату за
користування житлом та комунальні послуги по тарифах для
населення, встановлених для державного та громадського житлового
фонду.
Аналіз наведених приписів дає підстави для висновку, що чинним
законодавством, зокрема Розпорядженням, диференційовано порядок
визначення плати за проживання у гуртожитку за критерієм виду
займаної мешканцем жилої площі у гуртожитку, а саме - в
залежності від проживання у відособленому приміщенні або від
використання ліжко-місця у спільному з іншими особами
приміщенні.
Отже, для обґрунтування висновку про одержання ЖБК
“Авангард-2010” 23 987,99 грн. додаткової виручки внаслідок
неправомірного нарахування відповідачем плати за проживання у
гуртожитку виходячи саме з кількості ліжко-місць, що фактично
перебувають у користуванні мешканця, а не з законодавчо
встановлених тарифів на комунальні послуги, як того вимагає
Розпорядження, місцевий господарський суд повинен був вичерпно
встановити кількість громадян гуртожитку, у користуванні яких
знаходяться відособлені приміщення, та чисельність мешканців
гуртожитку, що займають ліжко-місце у спільному з іншими особами
приміщенні гуртожитку, а також з’ясувати фактично застосований
відповідачем порядок формування плати за проживання у гуртожитку
для названих категорій громадян. Проте наведені обставини були
залишені господарськими судами поза увагою.
Водночас, скасовуючи рішення суду першої інстанції та
відмовляючи в позові, апеляційний суд виходив, зокрема, з того,
що стягнута відповідачем плата за проживання у гуртожитку
включала також суму коштів, внесення яких передбачено окремими
договорами за надання ЖБК “Авангард-2010” послуг з утримання та
санітарно-технічного обслуговування будинку.
Однак перелік обов’язкових робіт з утримання будинків і
прибудинкових територій, які враховані у складі плати за
проживання, визначено Порядком, що діяв на момент виникнення
спірних правовідносин.
Відтак для того, щоб дійти правильного висновку про наявність
або відсутність порушення ЖБК “Авангард-2010” дисципліни
ціноутворення у стягненні додаткової плати за утримання будинку
на підставі договорів з мешканцями гуртожитку, господарські суди
повинні були порівняти види та обсяги послуг, надання яких
передбачалося зазначеними договорами, з визначеним Порядком
переліком обов’язкових робіт, а також з’ясувати, чи були
фактично надані відповідачем такі обов’язкові послуги.
Проте господарські суди названі обставини не перевірили та не
дослідили пов’язані з ними докази. Натомість суд апеляційної
інстанції лише констатував факт надання послуг з обслуговування
будинку відповідно до укладених договорів, не зазначивши
конкретно види, обсяг та вартість цих послуг, у той час коли
місцевий господарський суд взагалі залишив дані обставини поза
увагою.
Крім того, в матеріалах справи містяться фактичні дані, що могли
б свідчити про вжиття ЖБК “Авангард-2010” заходів, спрямованих
на реконструкцію будівлі гуртожитку та виконання
організаційно-технічних робіт з метою перепланування гуртожитку
у житловий будинок за рахунок додатково залучених на договірній
основі коштів мешканців гуртожитку. Відтак попередні інстанції
повинні були з’ясувати, чи було узгоджено відповідачем та
мешканцями гуртожитку порядок визначення та механізм внесення
громадянами плати за пристосування та переведення гуртожитку у
житловий будинок, а також перевірити доводи відповідача щодо
фактичного включення таких коштів до складу плати за проживання
у гуртожитку.
Таким чином, судові інстанції припустилися порушення вимог
частини першої статті 47 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо прийняття
судового рішення за результатами обговорення усіх обставин
справи і частини першої статті 43 названого Кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому
процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З урахуванням наведеного у новому розгляді справи суду першої
інстанції необхідно встановити зазначені у цій постанові
обставини, надати доводам сторін і поданим ними доказам належну
правову оцінку та вирішити спір згідно з вимогами закону.
Керуючись статтями 111-7 - 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Державної інспекції з контролю за цінами в
Одеській області задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Одеської області від 15.06.2005
та постанову Одеського апеляційного господарського суду від
02.08.2005 зі справи № 22/81-05-2625 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Одеської
області.