ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.12.2005 Справа N 42/181-05
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
розглянув касаційну скаргу Харківського обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів, м. Харків (далі –відділення
Фонду)
на рішення господарського суду Харківської області від
05.07.2005
та постанову Харківського апеляційного господарського суду від
13.09.2005
зі справи № 42/181-05
за позовом відділення Фонду
до комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного
підприємства № 1 Московського району, м. Харків (далі –КВЖРЕП
№ 1)
про стягнення 35 892,09 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський
суд України
В С Т А Н О В И В:
Відділення Фонду звернулося з позовом про стягнення з
відповідача 35 892,09 грн. заборгованості зі сплати штрафних
санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу
робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Рішенням господарського суду Харківської області від 05.07.2005
(суддя Яризько В.О.) позов задоволено частково: з КВЖРЕП № 1 на
користь відділення Фонду стягнуто 3988,01 грн., а в іншій
частині позову відмовлено. Рішення суду з посиланням на приписи
статей 18-20 Закону України “Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (далі –Закон ( 875-12 )) та
пунктів 3, 5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету
Міністрів України від 03.05.1995 року № 314 ( 314-95-п )
(далі –Положення ( 314-95-п )), мотивовано тим, що у звітному
періоді на підприємстві відповідача працювали 34 інваліди, при
цьому КВЖРЕП № 1 не повідомляло уповноважених органів про
наявність вільних робочих місць, на яких могла використовуватись
праця інвалідів.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
13.09.2005 (колегія суддів у складі: суддя Демченко В.О.
–головуючий, судді Такмакова Ю.В., Шепітько І.І.) рішення суду
першої інстанції з даного спору скасовано; у задоволенні позову
відмовлено. Названу постанову мотивовано відсутністю у
відповідача облікованого прибутку у звітному періоді, що
виключає можливість накладення на КВЖРЕП № 1 стягнення в порядку
статті 20 Закону ( 875-12 ).
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
відділення Фонду просить скасувати постанову апеляційного
господарського суду з даного спору, а рішення суду першої
інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне
застосування апеляційним судом норм матеріального права.
Зокрема, скаржник зазначає, що обов’язок підприємства сплатити
штрафні санкції за невиконання нормативу працевлаштування
інвалідів не залежить від наявності чи відсутності прибутку у
звітному періоді. До того ж у звітному періоді КВЖРЕП № 1 не
створило робочі місця інвалідів у необхідній кількості та не
повідомило відповідних органів про наявність вакантних посад, на
яких може використовуватись праця осіб з обмеженою
працездатністю.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі
–ГПК України ( 1798-12 )) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Представники сторін у судове засідання не з’явились.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями фактичних обставин справи та правильність
застосування ними норм матеріального і процесуального права,
Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність
скасування оскаржуваних рішень з передачею справи на новий
розгляд до суду першої інстанції з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- згідно із звітом КВЖРЕП № 1 за формою державної статистичної
звітності № 10-ПІ поштова-річна за 2004 рік середньооблікова
чисельність штатних працівників на підприємстві відповідача у
звітному періоді становила 876 осіб; чотиривідсотковий норматив
робочих місць для працевлаштування інвалідів складав 35 осіб;
- фактично на підприємстві відповідача у звітному році було
працевлаштовано 34 особи, яким встановлено інвалідність;
- протягом звітного року КВЖРЕП № 1 не створило робочих місць
для інвалідів у необхідній кількості та не повідомляло державну
службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту
населення про наявність вільних робочих місць, на яких могла
використовуватись праця інвалідів;
- за результатами фінансово-господарської діяльності за 2004 рік
КВЖРЕП № 1 не одержало прибутку.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача передбачених статтею 20
Закону ( 875-12 ) штрафних санкцій.
Судовими інстанціями порушено норми матеріального права в
обчисленні кількості працевлаштованих інвалідів на КВЖРЕП № 1 у
звітному році.
Відповідно до Форми державної статистичної звітності № 10-ПІ
поштова - річна “Звіт про зайнятість інвалідів”, затвердженої
наказом Держкомстату України від 10.01.2002 № 49,
( v0049202-02 ) середньооблікова чисельність штатних працівників
облікового складу, у тому числі інвалідів (штатних працівників,
яким за висновками медичко-соціальних експертних комісій
встановлена інвалідність), визначається відповідно до підпунктів
3.3.1 - 3.3.3 Інструкції зі статистики чисельності працівників,
зайнятих у народному господарстві України, затвердженої наказом
Міністерства статистики України від 07.07.1995 № 171
( z0287-95 ) (далі –Інструкція
( z0287-95 )).
Пунктом 3.2 Інструкції ( z0287-95 ) передбачено, що
середньооблікова чисельність працівників за звітний місяць
обчислюється шляхом підсумовування чисельності працівників
облікового складу за кожний календарний день звітного місяця,
тобто з 1 по 30 або 31 (для.02.- по 28 або 29 число), включаючи
святкові (неробочі) і вихідні дні і ділення одержаної суми на
число календарних днів звітного місяця.
У підпункті 3.3.3 пункту 3.3 Інструкції ( z0287-95 ) зазначено,
що середньооблікова чисельність працівників за період з початку
року (в тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік)
обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності
працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за
період з початку року до звітного місяця включно та ділення
одержаної суми на кількість місяців за період з початку року,
тобто відповідно на 2, 3, 4...12.
Отже, оскільки з огляду на викладені положення Інструкції
( z0287-95 ) фактична тривалість роботи інвалідів на
підприємстві впливає на показник кількості працюючих інвалідів у
звітному періоді, касаційна інстанція не вважає коректною
обчислену попередніми судовими інстанціями середньооблікову
чисельність працюючих інвалідів на підприємстві відповідача у
звітному періоді.
Помилковим є й висновок апеляційного суду про звільнення
суб’єктів господарювання від юридичної відповідальності за
порушення вимог законодавства у сфері соціального захисту
інвалідів (зокрема, від сплати штрафних санкцій до названого
Фонду за недодержання нормативу працевлаштування інвалідів) у
випадку відсутності у підприємства прибутку у звітному періоді.
Так, відповідно до частин третьої, четвертої статті 20 Закону
( 875-12 ) сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання),
установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок
прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх
податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності
коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення
стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і
організації в порядку, передбаченому законом.
Таким чином, Закон ( 875-12 ) не ставить в залежність обов’язок
щодо сплати санкцій від наявності чи відсутності прибутку, а
вказує лише джерело сплати. Про цьому сплачені чи стягнуті за
рішенням суду штрафні санкції не можуть бути віднесені
підприємством на собівартість продукції чи надані послуги.
Відповідну правову позицію викладено, зокрема, у постанові
Верховного Суду України від 21.06.2005 № 05/343 зі справи
№ 1/255.
Частиною першою статті 18 Закону ( 875-12 ) обов’язок
працевлаштування інвалідів покладено на центральний орган
виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи
місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.
Крім того, відповідно до пункту 10 Положення ( 314-95-п )
працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою
зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних
депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням
побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і
професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Згідно з пунктом 5 Положення ( 314-95-п ) підприємства
розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів,
включають їх до колективного договору, інформують центри
зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та
відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення
(пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
У пункті 14 Положення ( 314-95-п ) визначено, що підприємства
інформують державну службу зайнятості та місцеві органи
соціального захисту населення про вільні робочі місця та
вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
У постановах від 20.07.2004 № 04/336 зі справи № 2-23/9789-03,
( n0060700-04 ) від 29.03.2005 № 05/145 зі справи № 13/403 та від
29.03.2005 № 05/144 зі справи № 3/118 ( v_118700-05 ) Верховним
Судом України викладено правову позицію, згідно з якою суди
мають з’ясовувати, зокрема, чи повідомляло підприємство органи
працевлаштування про створені робочі місця для працевлаштування
інвалідів; якщо названі органи були повідомлені, то чи
направлялись інваліди для працевлаштування і, відповідно, з чиєї
вини направлені інваліди не були працевлаштовані або їм було
відмовлено у працевлаштуванні на вакантні посади. Отже,
працевлаштування може здійснюватись органами, переліченими у
частині першій статті 18 Закону, ( 875-12 ) лише за наявності
отриманої від підприємства інформації про вільні робочі місця та
вакантні посади, на яких може використовуватись праця осіб з
обмеженою працездатністю.
Таким чином, обставини, що пов’язані з виконанням підприємством
обов’язку зі створення робочого місця інваліда та повідомлення
відповідних органів про можливість працевлаштування інваліда,
складають фактичну основу спірних відносин та потребують
обов’язкового з’ясування під час вирішення даного спору.
Однак суд першої інстанції, зазначивши про неповідомлення
відповідачем уповноважених органів про наявність вільних робочих
місць інвалідів у звітному періоді, не навів жодних доказів в
об4рунтування цього факту, в зв’язку з чим такий висновок не
можна визнати правильним. Апеляційний господарський суд взагалі
залишив названу обставину поза увагою.
Таким чином, судові інстанції припустилися порушення вимог
частини першої статті 47 ГПК України ( 1798-12 ) щодо прийняття
судового рішення за результатами обговорення усіх обставин
справи і частини першої статті 43 названого Кодексу ( 1798-12 )
стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому
процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З урахуванням наведеного у новому розгляді справи суду першої
інстанції необхідно встановити зазначені у цій постанові
обставини, а саме - з’ясувати фактичні дані про кількість
працевлаштованих інвалідів у КВЖРЕП № 1 у 2004 році з
урахуванням вимог Інструкції щодо фактичного часу їх роботи, за
результатами дослідження належних доказів (форми статистичної
звітності № 3-ПН, затвердженої наказом Державного комітету
статистики від 06.07.1998 № 224) встановити обставини щодо
повідомлення відповідачем органів соціального захисту населення
про наявність вільних робочих місць інвалідів, надати доводам
сторін і поданим ними доказам належну правову оцінку та вирішити
спір згідно з вимогами закону.
Керуючись статтями 111-7 - 111-12 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Харківської області від
05.07.2005 та постанову Харківського апеляційного господарського
суду від 13.09.2005 зі справи № 42/181-05 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Харківської області.