ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.12.2005 Справа N 5/65
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу Луганського обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ,
на постанову Луганського апеляційного господарського суду від
10.08.2005
зі справи № 5/65
за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів (далі –Відділення)
до державного підприємства “Антрацит” (далі – Підприємство),
м. Антрацит Луганської області,
про стягнення 33 550,10 грн.,
В С Т А Н О В И В:
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) (2747-15)
встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Відділення звернулося до господарського суду Луганської області
з позовом про стягнення з Підприємства 33 550,10 грн. цільових
коштів за нестворені ДВАТ “Антрацитівський ремонтно-механічний
завод” (правонаступником якого є відповідач) робочі місця для
інвалідів у 1999-2000 роках.
Рішенням названого суду від 28.04.2005 (суддя Бойченко К.І.),
залишеним без змін постановою Луганського апеляційного
господарського суду від 10.08.2005 (колегія суддів у складі:
Семендяєва І.В. –головуючий суддя, судді Бородіна Л.І, Єжова
С.С.), в позові відмовлено.
Прийняті судові рішення мотивовано тим, що: норматив робочих
місць, призначених для працевлаштування інвалідів, визначено в
1999-2000 роках не міською радою, а її виконавчим комітетом без
делегування останньому відповідних повноважень; Відділенням
завищено норматив, оскільки до загальної чисельності працюючих
включено робітників, які займають посади, пов’язані з шкідливими
та важкими умовами праці; у відповідача відсутній прибуток за
результатами фінансово-господарської діяльності у звітних
періодах.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Відділення просить постанову Луганського апеляційного
господарського суду від 10.08.2005 скасувати через неправильне
застосування норм матеріального і процесуального права та
прийняти нове рішення про задоволення позову.
Відповідач подав заперечення на касаційну скаргу, в яких
зазначив про безпідставність її доводів та просив судові рішення
зі справи залишити без змін, а скаргу без задоволення.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі
- ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Представники сторін у судове засідання не з’явилися.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями обставин справи та правильність застосування ними
норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський
суд України дійшов висновку про відсутність підстав для
задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- у 1999 і 2000 роках норматив робочих місць, призначених для
працевлаштування інвалідів, для ДВАТ “Антрацитівський
ремонтно-механічний завод” визначено виконавчим комітетом
Антрацитівської міської ради (рішення від 18.03.1999 № 85 та
рішення від 23.03.2000 № 130) за відсутності у нього відповідних
повноважень;
- порядок визначення нормативу порушено: норматив визначався без
участі підприємства та обласного відділення Фонду України
соціального захисту інвалідів, за відсутності пропозицій органів
Міністерства соціального захисту України;
- визначений виконавчим комітетом Антрацитівської міської ради
норматив до підприємства не доведено;
- специфіка підприємства визначає, що більшість посад пов’язані
з важкими та шкідливими умовами праці, де використання праці
інваліда неможливе;
- відповідач виконав норматив зі створення робочих місць для
інвалідів, оскільки з загальної кількості працюючих мають бути
виключені працівники, які займають посади, пов’язані з
шкідливими та важкими умовами праці;
- підприємство власними силами в 1999-2000 роках забезпечувало
працевлаштування інвалідів;
- з боку позивача не подано доказів здійснення уповноваженими
органами заходів, спрямованих на працевлаштування інвалідів на
підприємство відповідача.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача цільових коштів
(відрахувань), передбачених статтею 20 Закону України від
21.03.1991 № 875-ХІІ “Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (875-12)
(далі –Закон № 875 ( 875-12 ) (875-12)
).
Частина перша статті 20 Закону № 875 (в редакції Закону України
від 14.10.1994 № 204/94-ВР ( 204/94-ВР ) (204/94-ВР)
) встановлювала, що
підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від
форм власності та господарювання), на яких працює інвалідів
менше, ніж встановлено нормативом, зобов'язані щорічно
відраховувати до відділень Фонду України соціального захисту
інвалідів у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві
та Севастополі цільові кошти на створення робочих місць,
призначених для працевлаштування інвалідів, і на здійснення
заходів щодо їх соціально-трудової та професійної реабілітації.
Розмір відрахувань визначався середньою річною заробітною платою
на відповідному підприємстві (об'єднанні), в установі і
організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Статтею 19 Закону № 875 (в редакції Закону України від
14.10.1994 № 204/94-ВР, ( 204/94-ВР ) (204/94-ВР)
що діяла до
01.08.2001) було передбачено, що місцеві ради народних депутатів
спільно з підприємствами (об'єднаннями), установами і
організаціями, громадськими організаціями інвалідів, за участю
відділень Фонду України соціального захисту інвалідів у
Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та
Севастополі, на підставі пропозицій органів Міністерства
соціального захисту населення України щорічно визначають
нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування
інвалідів.
Відповідно до статті 25 Закону України від 21.05.1997
№ 280/97-ВР “Про місцеве самоврядування в Україні” ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
(далі –Закон № 280 ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
) сільські, селищні, міські ради
правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені
Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Главою 2 розділу ІІ Закону № 280 ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
встановлено, що
до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських
рад належать власні (самоврядні) та делеговані повноваження.
Підпунктом 12 пункту “б” частини першої статті 34 Закону № 280
( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
саме до делегованих повноважень віднесено
бронювання в порядку, встановленому законом, на підприємствах, в
установах та організаціях незалежно від форм власності робочих
місць, призначених для працевлаштування осіб, які відповідно до
законодавства потребують соціального захисту і не спроможні
конкурувати на ринку праці, визначення нормативів таких робочих
місць; прийняття рішень про створення на підприємствах, в
установах та організаціях спеціальних робочих місць для осіб з
обмеженою працездатністю, організація професійної підготовки цих
осіб; погодження проведення ліквідації таких робочих місць.
Отже, визначення уповноваженим органом з дотриманням
встановленого порядку нормативу робочих місць, призначених для
працевлаштування інвалідів, та доведення його до підприємства в
1999-2000 роках було обов’язковою умовою, відсутність якої
унеможливлювала покладення на підприємство відповідальності,
передбаченої статтею 20 Закону № 875 ( 875-12 ) (875-12)
.
Таку правову позицію викладено й Верховним Судом України в
постанові від 15.01.2003 зі справи № 4292/1-36 ( sp01/400 ) (sp01/400)
.
Попередніми судовими інстанціями встановлено і позивачем не
спростовано, що нормативи робочих місць для інвалідів у 1999 і
2000 роках визначено неуповноваженим органом (виконавчим
комітетом за відсутності доказів делегування йому місцевою радою
відповідних повноважень) та без дотримання встановленого
порядку, внаслідок чого господарські суди дійшли правомірного
висновку щодо відсутності підстав покладення на Підприємство
відповідальності за невиконання цього нормативу, та з цих
підстав обґрунтовано відмовили в задоволенні даного позову.
Водночас посилання судів першої та апеляційної інстанцій на
відсутність у відповідача прибутку та необхідність зменшення
середньооблікової чисельності працівників підприємства на
кількість працівників, які займають посади, пов’язані з
шкідливими та важкими умовами, де неможливе використання праці
інвалідів, хоча й не ґрунтується на законі, але не вплинуло на
правильність прийнятих ними рішень, а тому не може бути
підставою для задоволення касаційної скарги.
Таким чином, Вищий господарський суд України дійшов висновку про
те, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських
судів зі справи відповідають встановленим ними фактичним
обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального та
процесуального права і передбачені законом підстави для їх
скасування відсутні.
Керуючись статтями 111-7, 111-9-111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Луганського апеляційного господарського суду від
10.08.2005 зі справи № 5/65 залишити без змін, а касаційну
скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів –без задоволення.