ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.12.2005 Справа N 35/124
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу Донецького обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів, м. Донецьк,
на рішення господарського суду Донецької області від 29.06.2005
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
08.08.2005
зі справи № 35/124
за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів (далі –Відділення)
до відкритого акціонерного товариства “Металургійний комбінат
“Азовсталь” (далі –Товариство), м. Маріуполь Донецької області,
про стягнення 3 439 935,90 грн.,
за участю представників:
позивача –не з’явився,
відповідача –Бугая В.М.,
В С Т А Н О В И В:
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Відділення звернулося до господарського суду Донецької області з
позовом про стягнення з Товариства 3 439 935,90 грн. штрафних
санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування
інвалідів у 2001 році.
Рішенням названого суду від 29.06.2005 (суддя Мальцев М.Ю.),
залишеним без змін постановою Донецького апеляційного
господарського суду від 08.08.2005 (колегія суддів у складі:
Кондратьєва С.І. –головуючий суддя, судді Калантай М.В.,
Старовойтова Г.Я.), в позові відмовлено.
Прийняті судові рішення мотивовано відсутністю вини Товариства в
невиконанні обов’язку, покладеного на нього Законом України від
21.03.1991 № 875-XII “Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (далі –Закон № 875 ( 875-12 )).
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Відділення просить рішення місцевого та постанову апеляційного
господарських судів зі справи скасувати через неправильне
застосування ними норм матеріального права та прийняти нове
рішення про задоволення позову.
Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило
про безпідставність її доводів та просило судові рішення зі
справи залишити без змін, а скаргу без задоволення.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі
–ГПК України ( 1798-12 )) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями фактичних обставин справи та правильність
застосування ними норм матеріального і процесуального права,
заслухавши представника відповідача, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення
касаційної скарги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- відповідно до середньооблікової чисельності штатних
працівників (26 481 особа) відповідач у 2001 році повинен був
створити 1 059 робочих місць для працевлаштування інвалідів;
- фактично в 2001 році відповідачем працевлаштовано 598
інвалідів;
- відповідач у 2001 році інформував управління праці та
соціального захисту населення Орджонікідзевської районної
адміністрації міста Маріуполя про чисельність
працівників-інвалідів, що підтверджується листом цього
управління від 03.06.2005 № 06/2948 (а.с. 72);
- Товариство протягом 2001 року інформувало Орджонікідзевську
районну філію Маріупольського міського центру зайнятості про
наявні вакантні посади для працевлаштування інвалідів, що
підтверджується листом цієї філії від 03.06.2005 № 214 (а.с.
73);
- на протязі 2001 року до управління праці та соціального
захисту населення Орджонікідзевської районної адміністрації
міста Маріуполя скарг з питань відмови відповідачем у
працевлаштуванні інвалідів не надходило, що підтверджується
листом управління від 16.05.2005 № 06/2539 (а.с. 77);
- наказом Товариства від 25.06.2001 № 204тр заброньовано робочі
місця для працевлаштування інвалідів та визначено заходи,
спрямовані на виконання нормативу зі створення робочих місць для
інвалідів (а.с. 46-51).
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій
(відрахувань), передбачених статтею 20 Закону України від
21.03.1991 № 875-ХІІ “Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (далі –Закон № 875 ( 875-12 )).
Статтею 19 Закону № 875 ( 875-12 ) (в редакції Закону України
від 14.10.1994 № 204/94-ВР, ( 204/94-ВР ) що діяла до
01.08.2001) було передбачено, що місцеві ради народних депутатів
спільно з підприємствами (об'єднаннями), установами і
організаціями, громадськими організаціями інвалідів, за участю
відділень Фонду України соціального захисту інвалідів у
Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та
Севастополі, на підставі пропозицій органів Міністерства
соціального захисту населення України щорічно визначають
нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування
інвалідів.
Частина перша статті 20 Закону № 875 (в редакції Закону України
від 14.10.1994 № 204/94-ВР ( 204/94-ВР )) встановлювала, що
підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від
форм власності та господарювання), на яких працює інвалідів
менше, ніж встановлено нормативом, зобов'язані щорічно
відраховувати до відділень Фонду України соціального захисту
інвалідів у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві
та Севастополі цільові кошти на створення робочих місць,
призначених для працевлаштування інвалідів, і на здійснення
заходів щодо їх соціально-трудової та професійної реабілітації.
Розмір відрахувань визначався середньою річною заробітною платою
на відповідному підприємстві (об'єднанні), в установі і
організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Зазначені норми змінено Законом України від 05.07.2001
№ 2606-ІІІ ( 2606-14 ) “Про внесення змін до Закону України
“Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”
( 875-12 ), який набрав чинності з 01.08.2001.
Відповідно до статті 19 Закону № 875 (в редакції Закону України
від 05.07.2001 № 2606-ІІІ ( 2606-14 )) для підприємств
(об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності
і господарювання встановлюється норматив робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох
відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від
15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Частиною першою статті 20 Закону № 875 (в редакції Закону
України від 05.07.2001 № 2606-ІІІ ( 2606-14 )) визначено, що
підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від
форми власності і господарювання, де кількість працюючих
інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим
частиною першою статті 19 цього Закону, ( 2606-14 ) щороку
сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального
захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у
розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному
підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне
робоче місце, не зайняте інвалідом.
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів (далі –Положення ( 314-95-п )),
затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від
03.05.1995 № 314 ( 314-95-п ), визначено, що робоче місце
інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі
на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації
незалежно від форм власності та господарювання, де створено
необхідні умови для праці інваліда (пункт 1); робоче місце
інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим
вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології,
атестоване спеціальною комісією підприємства за участю
представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських
організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування
на ньому інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи
щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до
колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві
органи соціального захисту населення та відділення Фонду
соціального захисту інвалідів про створення (пристосування)
робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).
Пунктом 14 Положення ( 314-95-п ) встановлено, що підприємства:
у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі
місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 1.02.року, що
настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на
підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників
облікового складу та про кількість працюючих інвалідів;
інформують державну службу зайнятості та місцеві органи
соціального захисту населення про вільні робочі місця та
вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Частиною першою статті 18 Закону № 875 ( 875-12 ) і пунктом 10
Положення ( 314-95-п ) передбачено, що працевлаштування
інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України,
Міністерства соціального захисту населення України, місцевими
радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням
побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і
професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998
№ 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.1998
за № 464/2904, ( z0464-98 ) затверджено Інструкцію щодо
заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН
“Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та
потребу в працівниках” і № 4-ПН “Звіт про вивільнення
працівників”, відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 якої:
- звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від
форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28
числа щомісячно;
- у разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих
місць, що виникли у міжзвітний період у зв'язку зі звільненням
працівників, дані про ці місця подаються додатково, в міру їх
виникнення;
- в графі 4 звіту за формою № 3-ПН проставляється наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні,
встановленої місцевими державними адміністраціями, для
працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і
не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також
для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних
робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної
категорії громадян окремо під встановленими шифрами (інваліди
мають шифр 14”).
Отже, законодавство України обов’язок з безпосереднього
працевлаштування інвалідів покладає на центральний орган
виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи
місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів, але
цьому мають передувати певні дії підприємств (об'єднань),
установ і організацій зі створення робочих місць для інвалідів
та з відповідного інформування зазначених органів з метою
працевлаштування інвалідів.
Проте ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами не
з’ясовано: які саме норми матеріального права підлягали
застосуванню до спірних правовідносин, враховуючи набрання
чинності Законом України від 05.07.2001 № 2606-ІІІ;
( 2606-14 ) який норматив робочих місць, призначених для
працевлаштування інвалідів, було визначено Товариству
уповноваженим органом на 2001 рік; чи було дотримано порядок
встановлення відповідачеві нормативу для працевлаштування
інвалідів у 2001 році, передбачений статтею 19 Закону № 875 (в
редакції Закону України від 14.10.1994 № 204/94-ВР
( 204/94-ВР )), та чи доведено цей норматив до Товариства; чи
інформував відповідач державну службу зайнятості про наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) саме для інвалідів
шляхом подання звітності за формою № 3-ПН з.12.2000 року по
грудень 2001 року; які заходи вживалися органами, визначеними в
статті 18 Закону № 875, ( 875-12 ) щодо працевлаштування
інвалідів на робочі місця до Товариства; з яких причин в даному
випадку не було виконано норматив зі створення робочих місць для
інвалідів.
Між тим на необхідність з’ясування цих обставин звертав увагу й
Верховний Суд України в постановах від 15.01.2003 зі справи
№ 4292/1-36, від 20.07.2004 зі справи № 2-23/9789-03,
( n0060700-04 ) від 11.01.2005 зі справи № 6/203, від 25.01.2005
зі справи № 8/203-04 ( sp21/056 ) та інших.
Таким чином, попередні судові інстанції припустилися
неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК
України ( 1798-12 ) щодо прийняття судового рішення суддею за
результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої
статті 43 цього Кодексу ( 1798-12 ) стосовно всебічного, повного
і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи
в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10
ГПК України ( 1798-12 ) є підставою для скасування судових
рішень зі справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий судовий
розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно
встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та
доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно
до вимог закону.
Керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-12 ГПК України
( 1798-12 ), Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Донецької області від 29.06.2005
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
08.08.2005 зі справи № 35/124 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Донецької області.