ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.12.2005 Справа N 39/162
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді М.В.Кузьменка,
судді І.М.Васищака,
судді В.М.Палій,
розглянувши касаційну скаргу Дочірньої компанії “Укртрансгаз”
НАК “Нафтогаз України”
на рішення господарського суду Дніпропетровської області
від 05.09.2005р.
у справі № 39/162
за позовом ДК “Укртрансгаз” НАК “Нафтогаз України”
до Відкритого акціонерного товариства “Дніпропетровськгаз”
про стягнення 17 872 020,74 грн.,
та за зустрічним позовом ВАТ “Дніпропетровськгаз”
до ДК “Укртрансгаз” НАК “Нафтогаз України”
про визнання п. 6.2. договору на транспортування природного
газу № 11-1 від 03.01.2003р. недійсним,
за участю представників сторін:
від позивача: не з’явився,
від відповідача: Соловйов К.К. (довіреність у справі),
В С Т А Н О В И В:
Дочірня компанія “Укртрансгаз” НАК “Нафтогаз України” звернулася
до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до
Відкритого акціонерного товариства “Дніпропетровськгаз” і
просила суд стягнути з останнього, з врахуванням уточнення
розміру позовних вимог, 16 433 645,51 грн., у тому числі 11 293
290,10 грн. основного боргу, 1 321 844,42 грн. пені, 867 773,91
грн. 3% річних, 2 950 737,08 грн. інфляційних нарахувань.
Відповідач позовні вимоги визнав частково у сумі 11 293 289,87
грн. основного боргу. В частині стягнення 3% річних та
інфляційних нарахувань просить відмовити, посилаючись на
Прикінцеві положення до Закону України “Про внесення змін до
ст. 214 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
”. Також просить суд зменшити розмір
нарахованої пені на підставі ст. 233 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
,
посилаючись на тяжке фінансове становище.
Відповідачем подано заяву про відстрочення виконання рішення
строком на 12 місяців з підстав наявності заборгованості
населення та бюджетів різних рівнів перед ним на суму 4026
мільйонів гривень. Доповідач: Палій В.М.
05.07.2005 року відповідачем подано зустрічний позов про
визнання недійсним п. 6.2 договору на транспортування природного
газу № 11-1 від 03.01.2003р, як такого, що не відповідає вимогам
чинного законодавства, зокрема, порядку розрахунку за природний
газ, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України і
Національного банку України від 13.11.1998р. № 1785 “Про
вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ”
( 1785-98-п ) (1785-98-п)
.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
05.09.2005р. (суддя Ліпинський О.В.) первісний позов задоволено
частково: присуджено до стягнення з відповідача 11 293 290,10
грн. основного боргу та судові витрати. В решті позову
відмовлено. Відстрочено виконання рішення до 05.03.2006р. У
задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення основного
боргу, суд першої інстанції встановив, що в порушення вимог
п. 6.2. укладеного між сторонами із протоколом розбіжностей
договору на транспортування природного газу № 11-1 від
03.01.2003р., відповідач розрахунки за надані послуги проводив
несвоєчасно та не у повному обсязі у зв’язку з чим за ним
утворилася заборгованість, яка становить 9 832 981,56 грн. за
послуги, надані у 2003 році, та 1 460 308,54 грн. за послуги,
надані у 2004 році, що загалом становить 11 293 290,10 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 2
950 737,08 грн. інфляційних нарахувань та 867 773,91 грн. 3%
річних, нарахованих позивачем на підставі ст. 214 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
та ст. 625 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, суд першої
інстанції, виходив з такого.
Законом України “Про внесення зміни до статті 214 Цивільного
кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
” від 08.10.99р. стаття 214
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
викладена у такій редакції: “Боржник, який
прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора
зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого
індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти
річних з простроченої суми, якщо законом або договором не
встановлений інший розмір процентів”.
У прикінцевих положеннях передбачено, що цей Закон не
поширюється на правовідносини, що виникають із прострочення
виконання грошового зобов’язання, пов’язаного з оплатою
населенням комунальних послуг.
Оскільки заборгованість відповідача виникла, зокрема, й
внаслідок заборгованості населення по оплаті комунальних послуг
відповідачеві, розмір якої становить 83,1 млн. грн., то суд
першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги в
частині стягнення з відповідача інфляційних нарахувань у сумі
413 793,80 грн. та 3% річних у сумі 236 866,83 грн., нарахованих
у період дії ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, задоволенню не підлягають.
Не підлягають задоволенню, за висновком суду, і позовні вимоги в
частині стягнення інфляційних нарахувань у сумі 2 536 943,28
грн. та 3% річних у сумі 630 907,08 грн., нарахованих після
01.01.2004р. на підставі ст. 625 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, оскільки
з огляду на принцип розмежування відносин у сфері господарювання
з іншими видами відносин, зокрема, господарських відносин від
майнових та особистих немайнових відносин, що регулюються
Цивільним кодексом України, ( 435-15 ) (435-15)
положення ст. 625 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
не підлягають застосовуванню.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягненні пені,
нарахованої у відповідності до п. 7.3 договору за несвоєчасну
оплату наданих послуг, яка становить 1 321 844,42 грн., суд
першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 5 Закону
України “Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати,
плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та
електроенергію” ( 554-15 ) (554-15)
на суму реструктуризованої
заборгованості не нараховується пеня житлово-комунальним
підприємствам на їх заборгованість перед постачальниками
енергоносіїв, інших матеріальних цінностей, що використовуються
для надання послуг.
Згідно довідки сума, на яку ВАТ “Дніпропетровськгаз” укладено
договори погашення реструктуризованої заборгованості, становить
26 193,7 тис.грн.
Також судом першої інстанції на підставі ст. 83 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
відстрочено виконання рішення строком на 6 місяців
–до 05.03.2006р.
У задоволенні зустрічного позову судом першої інстанції
відмовлено з посиланням на те, що розроблений постановою НКРЕ
України від 12.07.2000р. № 759 ( v0759227-00 ) (v0759227-00)
“Про затвердження
алгоритму розподілу коштів, що надходять на розподільні рахунки
газозбутових підприємств НАК “Нафтогаз України” за поставлений
природний газ” алгоритм, який визначає послідовність дій
підприємств та банків, що їх обслуговують, при надходженні
коштів на розподільні рахунки підприємств за поставлений
природний газ, не впливає на домовленість сторін за договором
щодо строків оплати послуг із транспортування природного газу,
не припиняє зобов’язання боржника по оплаті боргу кредитору, у
тому числі шляхом реалізації свого права на стягнення боргу зі
споживачів природного газу.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить суд змінити рішення в частині відмови
позивачу у стягненні пені у розмірі 1 707 889,99 грн., 3% річних
у сумі 2 883 137, 14 грн. та інфляційних нарахувань у сумі 821
419,42 грн., задовольнивши позов в цій частині. Також просить
змінити рішення в частині відстрочення виконання судового
рішення до 05.03.2006р., відмовивши відповідачу у задоволенні
клопотання про відстрочку виконання судового рішення. Залишити
без змін рішення в частині стягнення з відповідача основного
боргу.
У своїй касаційній скарзі скаржник посилається на неправильне
застосування судом положень Закону України “Про внесення змін до
статті 214 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
” від 08.10.1999р., статті 625 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, статті 5 Закону України “Про
реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за
житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію”
( 554-15 ) (554-15)
, а також порушення ст.ст. 43, 83 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи
застосування судом норм матеріального та процесуального права
при ухваленні оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну
скаргу такою, що підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Матеріали справи свідчать про те, що висновок суду першої
інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення
основного боргу в порядку ст. 193 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
відповідає фактичним обставинам та наявним матеріалам справи,
нормам матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим
оскаржуване рішення в цій частині підлягає залишенню без змін.
Утім, оскаржуване рішення не можна визнати цілком обґрунтованим,
оскільки в ньому не повно відображені обставини, що мають
значення для даної справи, висновки суду про встановлені
обставини не підтверджуються достовірними доказами, дослідженими
у судовому засіданні.
Зокрема, визнаний судом факт того, що заборгованість відповідача
виникла, зокрема, й внаслідок заборгованості населення по оплаті
комунальних послуг відповідачеві, розмір якої становить 83,1
млн. грн., не ґрунтується на матеріалах справи, оскільки не
підтверджується будь-якими доказами.
У матеріалах справи є відзив відповідача (а.с.81-82 т.1), в
якому останній стверджує про виникнення вказаної заборгованості
з причини несплати населенням комунальних послуг. Однак, такі
твердження, в порушення ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, нічим не
підтверджені.
За таких обставин, застосування судом першої інстанції до
правовідносин, що виникли між сторонами, Прикінцевих положень
Закону України “Про внесення змін до статті 214 Цивільного
кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
” від 08.10.1999р., без
всебічної перевірки причин виникнення заборгованості за
транспортування природного газу у 2003 році, а саме без
з’ясування чи дійсно допущене відповідачем прострочення
виконання грошового зобов’язання пов’язане з несплатою
населенням комунальних послуг, є передчасним. Тим більше, що у
своєму відзиві скаржник стверджує і про те, що заборгованість
виникла з причин відсутності чи неповної оплати за використаний
та протранспортований природний газ споживачами, якими, крім
населення, є бюджетні установи, підприємства комунальної
теплової енергетики, госпрозрахункові споживачі, яким
поставлявся природний газ.
Помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що оскільки
встановлена Господарським кодексом України ( 436-15 ) (436-15)
відповідальність за правопорушення у сфері господарювання не
передбачає обов’язок боржника, який прострочив виконання
грошового зобов’язання, сплатити на вимогу кредитора суму боргу
з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час
прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, то
позовні вимоги в частині стягнення з відповідача індексу
інфляції у сумі 2 536 943,28 грн. та 3% річних у сумі 630 907,08
грн., нарахованих після 01.01.2004р., є необґрунтованими.
Так, в силу ч. 1 ст. 175 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
,
майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання,
що виникають між учасниками господарських відносин при
здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана
сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої
сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має
право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських
відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням
особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 216 названого Кодексу, ( 436-15 ) (436-15)
учасники
господарських відносин несуть господарсько-правову
відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом
застосування до правопорушників господарських санкцій на
підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами
та договором.
Так, зокрема, Цивільним кодексом України встановлені санкції за
прострочку виконання грошових зобов’язань, а саме ч. 2 ст. 625
цього Кодексу ( 436-15 ) (436-15)
передбачено, що боржник, який
прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора
зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого
індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти
річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не
встановлений договором або законом.
Однак, суд першої інстанції помилково не врахував приписи
названих статей, у зв’язку з чим оскаржуване рішення в цій
частині також не можна визнати законним.
При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно
перевірити правильність розрахунків позовних вимог, наданих
позивачем, враховуючи, що санкції, передбачені ст. 625 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, можуть бути нараховані лише за порушення
зобов’язання, допущеного після 01.01.2004р., оскільки в силу
п. 10 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
правила ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
про відповідальність за порушення
договору застосуються в тих випадках, коли відповідні порушення
були допущені після набрання чинності цим Кодексом
( 436-15 ) (436-15)
. Тобто, санкції не можуть бути нараховані на
заборгованість на підставі ст. 625 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, яка
виникла до 01.01.2004р.
Окрім того, відмовляючи позивачу у стягненні з відповідача пені
з посиланням на ст. 5 Закону України “Про реструктуризацію
заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні
послуги, спожиті газ та електроенергію” ( 554-15 ) (554-15)
, який згідно
п. 1 ст. 6 цього Закону ( 554-15 ) (554-15)
набрав чинності 01.07.2003р.,
суд першої інстанції, в порушення ст. 43 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, не з’ясував яка саме заборгованість була
реструктуризована відповідачем, тобто чи була реструктуризована
заборгованість, що виникла після набрання чинності вказаним
Законом, ( 554-15 ) (554-15)
і яка є предметом позову у даній справі. Тим
більше, що сам факт реструктуризації відповідачем заборгованості
населення по оплаті комунальних послуг не підтверджується
належними і допустимими доказами.
Відповідно до п. 6 ст. 83 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, господарський
суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити
виконання рішення. Але, в силу п. 3 ч. 1 ст. 84 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
суд у мотивувальній частині рішення повинен вказати
обг4рунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення. Утім
вказана вимога процесуального закону судом першої інстанції
виконана не була. Задовольняючи частково клопотання відповідача
про відстрочку виконання рішення, судом не досліджено обставин,
що ускладнювали б виконання відповідачем ухваленого судового
рішення або робили б його виконання неможливим. Не з’ясовувались
господарським судом і матеріальні інтереси сторін, їх
фінансований стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору,
наявність інфляційних процесів в економіці держави та інші
обставини справи, які б свідчили про можливість надання
відповідачу відстрочки виконання судового рішення.
В силу ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна
довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу
своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими
учасниками судового процесу.
Між тим, матеріали справи не містять документів, які б
підтверджували обставини, що ускладнювали б виконання
відповідачем ухваленого судового рішення або робили б його
виконання неможливим. Однак, лише правильно з’ясувавши вказані
фактичні обставини, можливо встановити наявність чи відсутність
підстав для задоволення клопотання відповідача про відстрочку
виконання рішення.
Таким чином, суд першої інстанції допустив порушення вимог:
ст. 47 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, яка визначає, що судові рішення
приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи;
ст. 38 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, яка зобов’язує суд у разі, якщо
подані сторонами докази є недостатніми, витребувати від
підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі
документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
Вказані порушення не можуть бути усунуті касаційною інстанцією з
огляду на приписи ст. 111-7 України, відповідно до ч. 1 якої,
касаційна інстанція лише на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє застосування судом першої чи
апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права
і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини,
що не були встановлені у рішенні або постанові господарського
суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того
чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
У зв’язку з чим, оскаржуване рішення підлягає скасуванню, а
справа –направленню на новий розгляд.
При новому розгляді справи місцевому господарському суду
необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати
обставини, що входять до предмету доказування у даній справі,
перевірити фактичні обставини справи, витребувати та надати
об’єктивну оцінку доказам, які мають значення для її розгляду,
та, в залежності від встановленого, правильно застосувати норми
матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 –111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
1. Касаційну скаргу Дочірньої компанії “Укртрансгаз” НАК
“Нафтогаз України” задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від
05.09.2005р. у справі № 39/162 в частині відмови у задоволенні
вимог про стягнення інфляційних нарахувань, 3% річних, пені, а
також в частині відстрочки виконання рішення, скасувати. Справу
в цій частині передати на новий розгляд до господарського суду
Дніпропетровської області.
3. В іншій частині вказане рішення залишити без змін.