ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.12.2005 Справа N 7/342-12/149
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Кузьменка М.В.
судді Васищака І.М.,
судді Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства НАЕК
“Енергоатом”
на постанову Запорізького апеляційного господарського суду
від 21.09.2005р. та рішення господарського суду Запорізької
області від 20.05.2005р.
у справі № 7/342-12/149
за позовом Закритого акціонерного товариства “Завод
вентиляційного обладнання “Донвентилятор”
до Державного підприємства НАЕК “Енергоатом” в особі
відособленого підрозділу “Запорізька АЕС”
про стягнення 15 648,0 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: не з’явився,
від відповідача: Лєбедєв О.С. (довіреність у справі),
В С Т А Н О В И В:
Закрите акціонерне товариство “Завод вентиляційного обладнання
“Донвентилятор” звернулося до господарського суду Запорізької
області з позовом до Державного підприємства НАЕК “Енергоатом” в
особі відособленого підрозділу “Запорізька АЕС” та просило суд
стягнути з останнього заборгованість за договором поставки
продукції № 573/6/03 УК від 23.07.2003р. у сумі 15648,0 грн.
Відповідач, заперечуючи заявлений позов, посилається на те, що
ухвалою господарського суду м. Києва від 02.12.2003р. № 43/167
порушено провадження у справі про банкрутство ДП НАЕК
“Енергоатом” та введено мораторій на задоволення вимог
кредиторів боржника. За твердженням відповідача його
зобов’язання по сплаті боргу позивачу виникло до порушення
провадження у справі про банкрутство. У випадку задоволення
позовних вимог позивача будуть задоволені вимоги кредитора, який
не звернувся з заявою до суду про стягнення заборгованості з
відповідача у порядку, передбаченому ст. 14 Закону України “Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
. Просить у позові відмовити. Доповідач:
Палій В.М.
Постановою Вищого господарського суду України від 15.03.2005р.,
ухвалені у даній справі рішення господарського суду Запорізької
області від 02.09.2004р. та постанова Запорізького апеляційного
господарського суду від 21.12.2004р. скасовані, справу
направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Підставою
для скасування вказаних судових актів стало неповне з’ясування
обставин справи, що склалися навколо справи про банкрутство
відповідача. Зокрема, судами не було з’ясовано: коли
опубліковано оголошення про порушення провадження у справі про
банкрутство відповідача; чи звертався позивач у встановлений
строк з відповідними вимогами у справі про банкрутство.
За результатом нового розгляду даної справи господарським судом
Запорізької області ухвалено рішення від 20.05.2005р. (суддя
О.А.Проценко), залишене без змін постановою Запорізького
апеляційного господарського суду від 21.09.2005р. (головуючий,
суддя Яценко О.М., судді Мірошниченко М.В., Хуторний В.М.), про
задоволення позову: присуджено до стягнення з відповідача
15648,0 грн. основного боргу та судові витрати.
Вказані рішення та постанова мотивовані не виконанням
відповідачем взятих на себе зобов’язань з оплати в установлений
договором строк поставленого позивачем вентиляційного обладнання
на суму 15648,0 грн.
Одночасно судами встановлено, що право вимоги у позивача виникло
до порушення провадження справи про банкрутство відповідача
(справа господарського суду міста Києва № 43/167), тому позивач
є конкурсним кредитором відповідача. На день розгляду даного
спору оголошення у засобах масової інформації про банкрутство
відповідача не опубліковано, у зв’язку з чим позивач звернувся
до суду в порядку позовного провадження.
Не погоджуючись з вказаними рішенням та постановою, відповідач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить суд їх скасувати як такі, що ухвалені з
порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема
ст.ст. 12, 14 Закону України “Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
, ст.ст. 642,
644, 646 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
. Також скаржник стверджує про те,
що договір № 573/6/03 УК від 23.07.2003р., який є підставою
даного позову, неукладений.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи
застосування судами норм матеріального та процесуального права
при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну
скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.
В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
правосуддя у
господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх
учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та
інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої
вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення
ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин
справи.
Судами двох інстанцій використано у повному обсязі свої
повноваження, передбачені процесуальним законом (ст. 43 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
) щодо повного та всебічного з’ясування
обставин справи, пов’язаних з предметом доказування у даній
справі.
Доводи скаржника, викладі у касаційній скарзі, про неукладеність
договору № 573/6/03 УК від 23.07.2003р. колегією суддів не
беруться до уваги з огляду на те, вони були предметом розгляду у
судах першої та апеляційної інстанцій, за результатом якого
встановлено, що між сторонами 23.07.2003р. було укладено договір
№ 573/6/03 УК від 23.07.2003р. на поставку продукції. Про
укладання вказаного договору також свідчать дії сторін,
направлені на його виконання. Зокрема, позивач поставив
відповідачу, а останній прийняв товар (вентилятор) на загальну
суму 15648,0 грн., що підтверджується наявними у матеріалах
справи видатковою накладною № РН-0001025 від 19.08.2003р.
(а.с.14) та довіреністю серії НАІ № 110037 від 13.08.2003р.
(а.с.15).
Цивільне законодавство, що діяло на момент укладення та
виконання договору поставки від 23.07.2003р., визнавало угоду
укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю укласти угоду
(ч. 2 ст. 42 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
).
З огляду на встановлений судами двох інстанцій факт отримання
відповідачем від позивача товару на суму 15648,0 грн. твердження
скаржника про відсутність у нього заборгованості перед
позивачем, безпідставні.
Відносно доводів скаржника про порушення судами двох інстанцій
ст.ст. 12, 14 Закону України “Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
, колегія
суддів зазначає таке.
Судами двох інстанцій встановлено, що позивач є конкурсним
кредитором відповідача, оскільки право вимагати від відповідача
оплати поставленого йому товару у позивача виникло до порушення
ухвалою господарського суду міста Києва від 02.12.2003р.
провадження у справі № 43/167 про банкрутство відповідача.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”
( 2343-12 ) (2343-12)
кредитори за вимогами до боржника, які виникли до
порушення провадження у справі про банкрутство є конкурсними.
Цією ж статтею встановлено, що погашеними вимогами кредиторів є:
задоволені вимоги кредитора; вимоги, щодо яких досягнуто згоди
про припинення, у тому числі заміну зобов'язання або припинення
зобов'язання іншим чином; інші вимоги, які відповідно до цього
Закону вважаються погашеними.
Відповідно до п. 5 ст. 11 Закону України “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”
( 2343-12 ) (2343-12)
, з метою виявлення всіх кредиторів та осіб, які
виявили бажання взяти участь у санації боржника, суддя у
підготовчому засіданні виносить ухвалу, якою зобов'язує заявника
подати до офіційних друкованих органів у десятиденний строк за
його рахунок оголошення про порушення справи про банкрутство.
Після опублікування такого оголошення, згідно п. 15 вказаної
норми, всі кредитори незалежно від настання строку виконання
зобов'язань, мають право подавати заяви з грошовими вимогами до
боржника, додержуючись встановлених ст. 14 Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
строку та порядку.
Згідно п. 1 ст. 14 Закону, ( 2343-12 ) (2343-12)
конкурсні кредитори за
вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про
банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в
офіційному друкованому органі оголошення про порушення
провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до
господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а
також документи, що їх підтверджують.
Частиною другою ст. 14 Закону, ( 2343-12 ) (2343-12)
встановлено, що
вимоги конкурсних кредиторів, заявлені після закінчення строку,
встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не
розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд
зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів.
Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
Між тим, розглядаючи даний позов по суті заявлених вимог, судами
двох інстанцій встановлено, що провадження у справі про
банкрутство відповідача, порушене ухвалою господарського суду
міста Києва від 02.12.2003р. № 43/167, знаходиться у стадії
підготовчого засідання, заявника не було зобов’язано надати
оголошення до офіційного друкованого органу (лист господарського
суду міста Києва від 21.02.2005р. (а.с.103 т.1).
Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної
інстанції про те, що чинне законодавство не містить приписів про
заборону на прийняття судом позовної заяви до боржника, щодо
якого вже порушено справу про банкрутство, а також вирішення
спору за цим позовом по суті.
Правовий аналіз статей Закону України “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”
( 2343-12 ) (2343-12)
, свідчить про те, що якщо конкурсний кредитор не
звернувся у тридяцятиденний строк з дня публікації з заявою про
визнання його вимог до боржника у справі про банкрутство, то
господарський суд, який прийняв у встановленому ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
порядку позовну заяву до особи, щодо якої порушена
справа про банкрутство, і розглянув її по суті за правилами
позовного провадження до опублікування в офіційному друкованому
органі оголошення про порушення справи про банкрутство, має
відмовити у задоволенні позову на підставі частини 2 статті 14
названого Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
.
З огляду на відсутність в офіційних друкованих засобах
оголошення про порушення справи про банкрутство відповідача, та
враховуючи встановлений судами двох інстанцій факт існування
боргу відповідача перед позивачем, у місцевого господарського
суду не було законних підстав для відмови у задоволенні
заявленого у даній справі позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що підстав для
зміни або скасування оскаржуваних рішення та постанови немає.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 –111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу Державного підприємства НАЕК “Енергоатом”
залишити без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного
господарського суду від