ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.12.2005 Справа N (5/29)1/109
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Глос О.І.,
суддів: Бакуліної С.В.,
Муравйова О.В.
розглянувши у
відкритому судовому Закритого акціонерного товариства
засіданні матеріали “Державний кооперативний центр
касаційної скарги “Інтерагросистема”
на постанову від 12.08.2005 року Київського
апеляційного господарського суду
у справі № (5/29)1/109
господарського суду Чернігівської області
за позовом ЗАТ “Державний кооперативний центр
“Інтерагросистема”
До Закритого акціонерного товариства
“Корпорація “Інтерагросистема”
Про стягнення 934 659,75 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: Шаповалов І.В.
(доручення від 01.01.2005р. б/н);
Рудік В.І. (довіреність від 01.01.2005р. б/н)
від відповідача: Заїка В.М. (доручення від27.03.2003р. № 1466)
В С Т А Н О В И В:
По справі оголошувалась перерва до 01.12.2005 року до 16-00
годин.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області (суддя Шестак
В.І.) від 14.06.2005 року, залишеним без змін постановою
Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя
–Андрієнко В.В., судді –Бившева Л.І., Розваляєва Т.С.) від
12.08.2005 року, у справі № (5/29)1/109 позов задоволено
частково; стягнуто з ЗАТ “Корпорація “Інтерагросистема” на
користь ЗАТ “Державно-кооперативний центр “Інтерагросистема” 11
312,52 грн. боргу, 102,00 грн. державного мита та 59,00 грн.
витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в
іншій частині задоволення позовних вимог відмовлено; відхилено
клопотання відповідача про стягнення з позивача витрат на
представництво в судовому процесі в сумі 17 550 грн.
В касаційній скарзі, уточненні до касаційної скарги та поясненні
до уточнення до касаційної скарги ВАТ “ДКЦ “Інтерагросистема”
просить скасувати ухвалені по справі судові акти, та направити
справу на новий розгляд, посилаючись на порушення норм
матеріального та процесуального права, а саме: ст. 264 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач повністю заперечує
викладені в ній доводи.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представників
позивача, які підтримали викладені в ній доводи, заперечення на
касаційну скаргу представника відповідача, перевіривши повноту
встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки
в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів
Вищого господарського суду України приходить до висновку, що
касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
25.10.1998 року між сторонами було укладено договір № 10/25-98
оперативної оренди (лізингу).
На виконання умов даного договору станом на 01.08.1999 року
позивач передав відповідачу у строкове платне користування і
володіння майно вартістю 3 328 683 грн. 54 коп.
Умовами договору, п. 2.2, сторони передбачили, що в розмір
орендної плати включаються: амортизаційні відрахування та
орендний відсоток в розмірі 5% за рік від вартості майна, що
сплачуються в розмірі та в строки, зазначені в базовому
розрахунку, який є невід’ємною частиною договору; відшкодування
страхових платежів за договором страхування майна, що
сплачуються на підставі рахунків, які виставляються
орендодавцем; витрати орендодавця по оплаті водопостачання,
електропостачання, комунальних платежів, земельного податку та
інших обов’язкових платежів, які сплачуються на підставі
рахунків, які виставляються орендодавцем.
Додатковою угодою до вищенаведеного договору від 30.10.1999
року, який набув чинності з 01.01.2000 року, було змінено розмір
орендної плати по основному договору, а також порядок здійснення
розрахунків.
Так, починаючи з 01.01.2000 року в розмір орендної плати
включаються: сума амортизаційних відрахувань, що вираховується з
остаточної вартості майна, базовий розмір суми якої приведено в
таблиці № 1 додаткової угоди; суми орендного відсотку, який
складає 0,5% від первісної вартості майна, базовий розмір суми
якої приведено в таблиці № 2 додаткової угоди; суми складових
частин орендної плати, зазначені в таблицях № 1, № 2 угоди є
орієнтовними і, при розрахунках між сторонами, підлягають
уточненню, виходячи з фактичної наявності в оренді у орендаря
майна орендодавця (т.1 а.с.37-38).
Строк дії договору в п. 8.5 зазначено до моменту виконання
сторонами всіх своїх зобов’язань (т.1 а.с.18).
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача
збитків у вигляді заборгованості за договором в сумі 844 168,78
грн.
Згідно позовної заяви та уточнення до позову спірна сума
складається з орендного відсотку та амортизаційних відрахувань.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на
аудиторський висновок про достовірність показників дебіторської
та кредиторської заборгованості, залишків основних фондів та
товарно матеріальних цінностей ЗАТ “ДКЦ “Інтерагросистема”
станом на 01.01.2004 року для загальних зборів кредиторів та
вирішення справи у Господарському суді.
Судами встановлено, що строку оплати договором визначено не
було. З урахуванням наведеного такий висновок суду відповідає
матеріалам справи починаючи лише з 01.01.2000 року. Колегія
суддів звертає увагу на те, що в позові позивач просить стягнути
орендний відсоток та амортизаційні відрахування починаючи з
02.01.1999 року. Отже, висновок про те, що до 01.01.2000 року не
було встановлено строків оплати зроблено судами без достатніх
підстав, оскільки суди не досліджували обставин наявності або
відсутності базового розрахунку на який є посилання в розділі 2
договору (т.1 а.с.15).
Висновок судів стосовно того, що відповідачем здійснювалась
часткова оплата орендної плати в безготівковій формі зроблений
без посилання на конкретні докази, що є порушенням п. 3 ч. 1
ст. 84 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Судами встановлено, що вексель на суму 588 749,97 грн., який був
емітований відповідачем в рахунок погашення боргу, а також
документи які свідчили б про його погашення, сторонами суду
надані не були. Разом з тим, як вбачається згідно з головною
книгою відповідача, вказаний вексель було погашено в жовтні 2001
року.
Відповідно до ч. 2 ст. 34 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
обставини
справи, які відповідно до законодавства повинні бути
підтверджені певними засобами доказування, не можуть
підтверджуватись іншими засобами доказування.
Колегія суддів вважає, що факт погашення векселя не може бути
підтверджено, за відсутності належних доказів, лише посиланням
на дані головної книги відповідача.
Колегія суддів звертає увагу на те, що жодний з двох
вищенаведених висновків (про часткову сплату відповідачем за
договором та погашення векселя) не зроблено судами з посиланням
на інформацію про рух коштів по поточному рахунку позивача за
період з 01.01.1999 року по 07.06.2004 року (т.2 а.с.42-57).
Судами встановлено, що 01.01.2002 року сторонами було підписано
акт взаємної звірки, згідно з яким заборгованість відповідача
становить 68 032,56 грн. За період з 01.01.2002 року по
01.01.2003 року за результатами взаємо звірки розходжень
виявлено не було. Таким чином сторони підтвердили заборгованість
відповідача в сумі 183 748,78 грн. За період з 01.01.2003 року
по 01.01.2004 року сторони також розходжень не відобразили, що
свідчить про підтвердження заборгованості станом на 01.01.2004
року в сумі 65 267,72 грн.
Колегія суддів вважає, що на підставі вищенаведеного акта (т.2
а.с.121-123) не можна зробити висновок про те, що за весь строк
дії договору сторін № 10/25-98 від 25.10.1998 року
заборгованість відповідача до 01.01.2002 року становить 68
032,56 грн. Так, положеннями Інструкції по інвентаризації
основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних
цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків,
затвердженої наказом Міністерства фінансів України від
11.08.1994 року № 69 ( z0202-94 ) (z0202-94)
та Порядком інвентаризації
заборгованості, затвердженим наказом Міністерства економіки
України, Міністерства фінансів України, Держкомстату України від
10.11.1998 року № 148/234/383, ( z0714-98 ) (z0714-98)
визначено, що в акті
звіряння розрахунків зазначається тільки: номер документа, дата
виконання і вартість робіт, дата і сума одержаних коштів (інших
активів, послуг в оплату). Термін “сальдо”, який в
бухгалтерському обліку є різницею між підсумковими записами по
дебету та кредиту рахунків, для застосування в акті звіряння
розрахунків зазначеними вище документами не передбачено.
Крім того з оціненого судом акту не вбачається і того чи
складений він стосовно виконання послуг за договором № 10/25-98
від 25.10.1998 року, тобто чи не включено в нього розрахунків за
іншими угодами сторін.
Посилання судів на те, що сторони не надали суду первісні
документи за період з 1999 року по 01.02.2002 року є
неконкретним, оскільки ними не зазначено, які саме первинні
бухгалтерські документи необхідні для підтвердження розрахунків
сторін. При цьому, в матеріалах справи наявні договір
оперативної оренди (лізингу) з додатками, акти
приймання-передачі предметів лізингу від орендодавця орендарю та
від орендаря назад орендодавцю (із зазначенням дат передачі і
повернення майна), виписка із банку про рух коштів позивача (в
разі необхідності суд не позбавлений права витребувати з банку
дані про рух коштів відповідача у спірному періоді), оцінивши
які можливо зробити висновок щодо наявності або відсутності
заборгованості відповідача за договором. В разі необхідності суд
має право призначити по справі судово-бухгалтерську експертизу.
Суди задовольнили позов частково в сумі 11 312,52 грн.
Задовольняючи позов суди виходили виключно з факту визнання його
відповідачем, без посилання в рішенні суду на докази на підставі
яких прийняте таке рішення. Згідно ч. 6 ст. 22 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд не приймає визнання позову
відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують
чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.
З огляду на наведене колегія суддів вважає, що висновки судів
стосовно того, що позивачем не доведено наявність заявленої в
позові заборгованості відповідача є передчасними, оскільки
ґрунтуються на неповно встановлених обставинах справи.
В частині відмови в позові суди вмотивували свою позицію також
пропуском позивачем строку позовної давності.
Апеляційний суд погодився з місцевим господарським судом в тому,
що таке право у кредитора виникає з моменту укладення
відповідного договору, а тому правомірно застосовано строки
позовної давності до взаємовідносин, які знаходяться поза
трьохрічним строком. Враховуючи таку позицію, суди зробили
висновок, що у позивача право вимоги виникло 25.10.1998 року, а
вимога на оплату була ним виставлена 23.05.2005 року. Позивачем
не надано суду доказів поважності причин пропуску строків
позовної давності.
Колегія суддів вищенаведений висновок судів вважає помилковим.
Відповідно до ч. 2 п. 5 ст. 261 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
за
зобов’язаннями, строк виконання яких не визначено або визначено
моментом вимоги, перебіг строку позовної давності починається
від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про
виконання зобов’язання.
Колегія суддів вважає, що у даному випадку закон виходить із
своєрідної презумпції, що позивачеві відомий момент, в який він
повинен узнати про можливе порушення свого права. Наведене
кореспондується з приписами п. 2 ст. 530 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
відповідно до якої якщо строк (термін) виконання боржником
обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення
вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який
час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк
від дня пред’явлення вимоги, якщо обв’язок негайного виконання
не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Отже, в даному випадку перебіг строку позовної давності по
зобов’язаннях строк виконання яких відповідачем, ЗАТ “Корпорація
“Інтерагросистема”, в договорі не встановлено починається для
позивача, ЗАТ “ДКЦ “Інтерагросистема”, з 31.05.2005 року.
Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим
порушенням ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та виключає можливість
висновку касаційної інстанції щодо правильності застосування
судом норм матеріального права при вирішенні спору. У зв’язку з
цим постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з
передачею справи на новий розгляд. Під час нового розгляду
справи суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене в цій
постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного,
повного і об’єктивного встановлення обставин справи, прав і
обов’язків сторін і в залежності від встановленого та у
відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ч. 1
ст. 111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України,-
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ЗАТ “Державний кооперативний центр
“Інтерагросистема” від 11.09.2005 року № 03 на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 12.08.2005 року
у справі № (5/29)1/109 задовольнити.
Рішення Господарського суду Чернігівської області від 14.06.2005
року та постанову Київського апеляційного господарського суду
від 12.08.2005 року справі № (5/29)1/109 –скасувати.
Справу № (5/29)1/109 направити до Господарського суду
Чернігівської області на новий розгляд.