ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.12.2005 Справа N 14/396
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дерепи В.І. –головуючого,
Грека Б.М.,
Стратієнко Л.В.,
за участю повноважних представників:
позивача Силяк С.В.,
відповідача
розглянувши у відкритому Управління з питань комунального
засіданні касаційну майна приватизації та підприємництва
скаргу Шевченківської районної у м. Києві
ради
та постанову від 17.05.2005р.
Київського апеляційного
господарського суду
у справі
за позовом Управління з питань комунального
майна, приватизації та підприємництва
Шевченківської районної у м. Києві
ради
До Товариства з обмеженою
відповідальністю “Техлайт”
Про розірвання договору оренди та виселення,
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2004 року позивач звернувся до господарського суду
міста Києва з позовом до відповідача про розірвання договору
оренди та виселення посилаючись на те, що останній
недобросовісно віднісся до своїх зобов’язань за договором по
сплаті орендної плати, допустивши її не сплату протягом трьох
місяців, що є підставою для розірвання договору та його
виселення.
Рішенням господарського суду міста Києва від 9.12.2004 року
(суддя Калатай Н.Ф.) позов задоволено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
17.05.2005 року вказане рішення скасовано та в позові
відмовлено.
У касаційній скарзі позивач просить постанову апеляційної
інстанції скасувати, як прийняту з порушенням норм матеріального
права.
Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходив.
Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши
матеріали справи та на підставі встановлених в ній фактичних
обставин, проаналізувавши правильність застосування апеляційним
господарським судом при прийнятті оскаржуваної постанови норм
матеріального і процесуального права суд вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, між Комунальним підприємством
житлового господарства Радянського району м. Києва та
Товариством з обмеженою відповідальністю “Техлайт” був укладений
договір оренди нежитлового приміщення № 204 від 05.09.2001р. За
умовами даного договору Комунальне підприємство житлового
господарства Радянського району м. Києва передало відповідачу в
орендне користування нежиле приміщення за адресою: м. Київ, вул.
Б. Хмельницького, буд. 94, загальною площею 54,6 кв. м, під офіс
та магазин непродовольчих товарів, яке належало до комунальної
власності територіальної громади Радянського району.
Згідно рішення Шевченківської районної у м. Києві ради № 263 від
25.11.2003р. створено Управління з питань комунального майна,
приватизації та підприємництва Шевченківської районної у
м. Києві ради, яке стало правонаступником КПУЖГ Радянського
району м. Києва.
Відповідно до умов договору нежиле приміщення було передано
відповідачу згідно акту прийому-передачі № 121 від 09.07.2002р.
За користування приміщенням відповідач повинен сплачувати
орендну плату, місячний розмір якої на момент початку дії
договору визначений п. 1.3. та становив 1134 грн. 07 коп. ,
розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначався з
урахуванням індексу інфляції за поточний місяць. Пунктом 1.4.
договору визначено, що орендна плата сплачується, починаючи з
дня підписання акту прийому-передачі, незалежно від наслідків
господарської діяльності щомісячно не пізніше 10 числа поточного
місяця. Строк дії договору згідно п. 6.2. сторони встановили з
05.09.2001р. до 17.08.2006р.
З матеріалів справи також видно, що протягом.03.–.05.2004 року
та.07.–серпня 2004 року відповідач не сплачував орендну плату.
Проте на час звернення позивача до суду заборгованість
відповідача на 8.11.2004 року становила 1585,99 грн., а станом
на 26.11.2004 року заборгованість відсутня.
Розглядаючи даний спір та приймаючи оскаржувану постанову,
апеляційний господарський суд прийшов до правильного висновку,
що спірні відносини сторін у даній справі регулюються Законом
України “Про оренду державного і комунального майна”
( 2269-12 ) (2269-12)
.
Правильними є також висновки апеляційної інстанції про
застосування до даних правовідносин ст.ст. 188, 291 ГК України
та вимог ст. 782 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
. Апеляційна інстанція
прийшла до обгрунтованого висновку, що для розірвання договору
оренди визначальним є факт невиконання відповідачем зобов’язань,
передбачених договором оренди, а також невнесення ним орендної
плати протягом строку визначеному ч. 1 ст. 782 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
.
Разом з тим, висновки апеляційного господарського суду зроблені
на підставі того, що на день звернення позивача з позовом до
суду у відповідача існувала заборгованість лише за один місяць,
і позовні вимоги є необгрунтованими та задоволенню не
підлягають, визнати законними і обгрунтованими не можна,
оскільки вони не відповідають вимогам ст. 26 Закону України “Про
оренду державного та комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
та
ст.ст. 188, 291 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
і ст. 782 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
.
Апеляційний господарський суд не звернув уваги на ту обставину,
що у ч. 1 ст. 782 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
закріплюється підстава
односторонньої відмови наймодавця від договору найму – це факт
невнесення наймачем плати за користування річчю протягом трьох
місяців підряд.
Право на відмову від договору виникає у наймодавця після
настання строку внесення плати за користування майном за третій
місяць. Наймодавець має право відмовитись від договору в такому
випадку, незалежно від того, внесе наймач у подальшому плату за
користування чи ні. Тому, навіть у разі внесення наймачем плати
за користування після настання строку оплати за третій місяць
наймач вправі відмовитися від договору найму.
За таких обставин, суд вважає, що постанова апеляційного
господарського суду, як прийнята з порушенням норм матеріального
права, не може залишатись без змін і підлягає скасуванню.
Перевіряючи законність і обгрунтованісь прийнятого господарським
судом рішення, суд вважає, що місцевий суд повно і всебічно
з’ясував та перевірив всі обставини справи, дав належну правову
оцінку зібраним у справі доказам та прийняв законне і
обгрунтоване рішення, яке необхідно залишити без змін.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
17.05.2005 року скасувати, задовольнивши касаційну скаргу, а
рішення господарського суду міста Києва від 9.12.2004 року
залишити без змін.