ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.12.2005 Справа N 2/283
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Усенко Є.А.,
суддів: Бакуліної С.В.,
Глос О.І.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні Національної акціонерної страхової
матеріали касаційної компанії
скарги “Оранта”
на постанову від 28.07.2005 року Київського
апеляційного господарського суду
у справі № 2/283
господарського суду міста Києва
за позовом Національної акціонерної страхової
компанії “Оранта”
до Київської міської ради
3-я особа: ТОВ “Інвестиційно-будівельна група”
Про визнання недійсним правочину
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: Пузанов О.Г. (довіреність від 01.06.2005р.
№ 08-03-14/074-05);
Гриценко І.І. (довіреність від
02.11.2005р.№ 08-03-14/168-05)
від відповідача: не з’явились
3-я особа: Моргаєнко К.О. (довіреність
від 26.09.2005р. № 65)
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду м. Києва (суддя Домнічева І.О.) від
17.06.2005 року по справі № 2/283 визнано недійсним на підставі
ст. 203, 215 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
правочин,
укладений між Київською міською радою та Національною
акціонерною страховою компанією “Оранта”, зміст якого
зафіксований в листі Головного управління земельних ресурсів
Київської міської державної адміністрації від 26.03.2004 року
№ 07-05/10812 та листі Національної акціонерної страхової
компанії “Оранта” від 07.04.2004 року № 08-01/1476 з моменту
його укладення; стягнуто з відповідача на користь позивача 85
грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу.
Рішення вмотивовано тим, що довіреність представника позивача,
який підписав оспорюваний правочин, не передбачала право
повіреного на вчинення останнього, оскільки повноваження
повіреного не поширювались на правовідносини позивача та
відповідача за договором резервування земельної ділянки; позивач
не схвалював оспорюваний правочин; відповідач за всіма
обставинами справи не міг не знати про обмеження повноважень
повіреного.
Постановою Київського апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Авдеєв П. В., Коршун
Н.М.) від 28.07.2005 року по справі № 2/283 рішення
Господарського суду від 17.06.2005 року по справі
№ 2/283 скасовано; у позові відмовлено.
В касаційній скарзі НАСК “Оранта” просить скасувати постанову
Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2005 року,
а рішення Господарського суду м. Києва від 17.06.2005 року
залишити без змін, посилаючись на неправильного застосування
норм матеріального права, а саме, ст.ст. 203, 215, 216, 241
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представників
позивача, які підтримали викладені в ній доводи, перевіривши
матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги,
колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає
задоволенню з таких підстав.
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду апеляційна
інстанція виходила з того, що на момент розгляду спору у суді
першої інстанції договір резервування земельної ділянки припинив
свою дію у зв’язку з закінченням строку його дії, а тому рішення
суду щодо правочину, який вже не діє, суперечить нормам
матеріального права та фактичним обставинам справи.
Проте з таким висновком апеляційного господарського суду
погодитись не можна. Чинне законодавство України надає кожній
особі право звернутися до суду за захистом свого особистого
немайнового або майнового права та інтересу в межах строку
позовної давності. Частина 2 ст. 16 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
передбачає такий спосіб захисту цивільних прав та
інтересів, як визнання правочину недійсним. При цьому
недійсність правочину визначається виходячи з додержання
сторонами правочину вимог закону в момент вчинення правочину
відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, а
не виходячи з строку дії правочину.
Так само не є підставою для припинення договору резервування
Розпорядження Київського міського Голови від 12.03.2004 року
№ 73 про визнання розпорядження Київського міського Голови від
17.08.2000 року № 514-МГ “Про резервування земельних ділянок в
м. Києві” ( ra0514050-00 ) (ra0514050-00)
таким, що втратило чинність.
Прийняття вказаного акту не тягне за собою припинення
зобов’язань, заснованих на договірному обмеженні прав
відповідача на земельну ділянку відповідно до положень
ст.ст. 110-111 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов
договору.
Апеляційна інстанція також не врахувала того, що оспорюваним
правочином змінювався термін резервування земельної ділянки і
визнання такого правочину недійсним безпосередньо впливає на
визначення строку дії обмежень прав відповідача на земельну
ділянку на користь позивача.
Також не можна погодитись з висновком апеляційної інстанції про
те, що дії повіреного щодо вчинення оспорюваного правочину
повністю відповідають його повноваженням, викладеним в його
довіреності.
Місцевим господарським судом було вірно встановлено, що
довіреність позивача від 16.01.2004 року, зареєстрована за
№ 01-10/12/1-04, передбачає право повіреного здійснювати
юридично значимі дії з обмеженого кола питань, перелічених в
довіреності.
Апеляційною інстанцією не враховано, що повірений був вправі
представляти інтереси позивача, підписувати договори та інші
документи виключно в межах перелічених в довіреності напрямків
діяльності позивача.
Правовідносини сторін за договором резервування регулюються
ст.ст. 110 –111 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
, і
передбачають договірне обмеження прав відповідача на земельну
ділянку в інтересах позивача. За договором резервування право
власності або користування земельною ділянкою до позивача не
переходить.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського
суду про те, що викладені в довіреності повноваження повіреного
не поширювались на правовідносини позивача та відповідача за
договором резервування земельної ділянки, оскільки зазначена в
договорі резервування земельна ділянка не належить позивачу і не
орендується ним, перелічені в довіреності напрямки діяльності
позивача не включають договірного встановлення або скасування
обмеженння прав на земельні ділянки в інтересах позивача.
У зв’язку з вищевикладеним колегія суддів дійшла висновку про
те, що апеляційний господарський суд надав неповну та невірну
юридичну оцінку обставинам справи, неправильно застосував норми
матеріального права України. Також колегія суддів вважає рішення
місцевого господарського суду таким, що постановлено у
відповідності до фактичних обставин справи та вимог закону і
підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ч. 1
ст. 111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України,-
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Національної акціонерної страхової компанії
“Оранта” від 18.08.2005 року б/н на постанову Київського
апеляційного господарського суду від 28.07.2005 року у справі
№ 2/283 задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
28.07.2005 року по справі 2/283 - скасувати.
Рішення Господарського суду м. Києва від 17.06.2005 року по
справі № 2/283 залишити без змін.