ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.07.2005 Справа N 7/95-31/115
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С.,
Вовка І.В.,
Гончарука П. А.,
розглянувши у відкритому Приватного підприємця Марченка Миколи
судовому засіданні в м. Миколайовича
Києві касаційну скаргу
на постанову Київського апеляційного господарського
суду від 19.04.2005 року
у справі за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями
Товариства з обмеженою відповідальністю
“Автобрат“
До Приватного підприємця Марченка Миколи
Миколайовича
Про стягнення заборгованості,
УСТАНОВИВ:
У грудні 2002 року позивач звернувся до господарського суду м.
Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення
заборгованості в сумі 5830 грн. і штрафу в сумі 2605,57 грн.,
посилаючись на те, що останнім порушено зобов’язання за
договором з оплати за надані послуги з перевезення вантажу
автомобільним транспортом.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач збільшив
розмір заявлених вимог і просив стягнути з відповідача
заборгованість в сумі 6426,54 грн. і штраф у сумі 5018,65 грн.
Рішенням господарського суду м. Києва від 22.02.2005 року в
частині вимог про стягнення боргу провадження в справі припинено
та позов задоволено частково і стягнуто з відповідача на користь
позивача пеню в сумі 27,01 грн., а в решті позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
19.04.2005 року зазначене рішення суду першої інстанції залишене
без змін.
У касаційній скарзі відповідач вважає, що судом порушено
законодавство, і тому просить прийняті ним рішення скасувати та
в позові відмовити.
Відзив на касаційну скаргу від позивача до суду не надходив.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши доводи
касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній
судові рішення, суд вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню частково з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, що між сторонами було
укладено контракт № 02-21/03 від 21.03.2002 року, за умовами
якого відповідач доручає, а позивач зобов’язується здійснювати
перевезення вантажів у закордонному сполученні та в Україні на
умовах викладених у заявках на перевезення, які надсилаються
експедитором перевізнику. При цьому за п. 1.2 цього договору
відповідач виступає від імені і за дорученням підприємств-
відправників і підприємств отримувачів вантажів.
Згідно п. 4.2 зазначеного договору робота вважається виконаною,
коли перевізник, відповідно до заявки експедитора виконав роботу
в повному обсязі, вантаж доставлений до місця призначення,
сторони не мають одна до одної ніяких претензій, що
підтверджується актом виконаних робіт і відміткою в СМR
одержувачем СМR.
П. п. 4.3 та 5.13 договору передбачено, що експедитор за
виконане перевезення розраховується протягом 14 днів з моменту
виставлення рахунку на оплату та отримання оригіналу СМR, а в
разі прострочення оплати вартості надання послуг сплачує в
розмірі 0,2% суми, яка належить до сплати за кожний день
прострочення платежу.
Відповідно до укладеного контракту та заявок-договорів № 21/03
від 21.03.2002 року і від 22.03.2002 року наданих відповідачем,
позивачем було здійснено перевезення вантажу за маршрутами
Німеччина-Україна за міжнародними товарно-транспортними
накладними (СМR) № 019180 та 270302 на користь
вантажовідправників.
Вартість послуг перевезення встановлена заявками-договорами, що
складає відповідно 1100 та 1500 євро за курсом НБУ.
Предметом даного судового розгляду є вимоги про стягнення з
відповідача заборгованості та штрафних санкцій у зв’язку з
порушенням зобов’язань за договором з оплати за надані послуги
перевезення.
Відповідно до ст. 82 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
при вирішенні
господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в
позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення.
Проте, суди не врахували вимог зазначеної норми процесуального
права та дійшли помилкового висновку про припинення провадження
в справі в частині вимог про стягнення заборгованості за
відсутністю предмету спору з підстав виконання постанови
апеляційного суду від 29.05.2003 року, яка була скасована
постановою Вищого господарського суду України від 14.01.2004
року.
Разом з цим, судами не було наведено правового обгрунтування
щодо застосування до спірних правовідносин Конвенції про договір
міжнародного перевезення вантажів на дорогах, яка не
ратифікована Україною.
У той же час, обчислюючи строк позовної давності судам слід було
мати на увазі вимоги ч. 2 ст. 366 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, згідно
якої для пред’явлення перевізником до відправників, одержувачів
позовів, що виникають з перевезення, встановлюється
шестимісячний строк.
Водночас, обчислюючи строк позовної давності з урахуванням
строків, пов’язаних з пред’явленням перевізником претензії, суд
не навів такому висновку ніякого правового обгрунтування.
За таких обставин, оскаржені судові рішення не можна визнати
законними й обгрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з
передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати наведене
і вирішити спір з дотриманням вимог закону.
З огляду на викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-
111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу приватного підприємця Марченка Миколи
Миколайовича задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
19.04.2005 року та рішення господарського суду м. Києва від
22.02.2005 року скасувати, і справу № 7/95-31/115 передати на
новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.
Головуючий В.Перепічай
Судді І.Вовк
П. Гончарук