ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.07.2005 Справа N 7/208/7
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді
Кузьменка М.В., суддів Васищака І.М., Палій В.М., за участю
представників сторін В. Городнянського (керівник), В. Асоско
(дов. від 27.07.05) та прокурора В.Веремієнка, розглянувши у
відкритому судовому засіданні касаційне подання заступника
прокурора Чернігівської області на постанову від 1.02.2005 року
Київського апеляційного господарського суду у справі № 7/208/7 за
позовом приватного підприємства “Жорж” до Щорської районної
державної адміністрації Чернігівської області
про стягнення 50 000 грн.,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 4.03.2004 року господарського суду Чернігівської
області (суддя Н.Скорик) в позові відмовлено з підстав
недоведеності.
Постановою від 1.02.2005 року Київського апеляційного
господарського суду рішення скасовано і позов задоволено.
Заступник прокурора Чернігівської області просить постанову
скасувати з підстав неправильного застосування господарським
судом статей 42, 42 і 101 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
та залишити в силі рішення.
Щорська районна державна адміністрація Чернігівської області
касаційне подання прокурора підтримує з тих же підстав.
Приватне підприємство “Жорж” проти доводів касаційної скарги
заперечує і в її задоволенні просить відмовити.
Колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає частковому
задоволенню з наступних підстав.
До господарського суду подано позов про стягнення грошових сум
внаслідок заподіяння шкоди. В обґрунтування позову приватне
підприємство “Жорж” посилається на унікальність речі, яка
становила історичну цінність і була пам’яткою історії, доказом
чого є Свідоцтво від 19.06.1998 року № 120-04 Українського
товариства охорони пам’яток історії та культури та Експертний
висновок від 4.10.2001 року за № 4258/08.2-8 Торгово-промислової
палати України.
Господарськими судами встановлено, що рішенням від 30.08.1999
року Щорської районної державної адміністрації Чернігівської
області був визнаний безхазяйною річчю і реалізований третій
особі паровоз серії ЛВ.
Рішенням від 10.05.2000 року арбітражного суду Чернігівської
області у справі № 9/118 цей акт державного органу був визнаний
недійсним, а постановою від 22.06.2001 року арбітражного суду м.
Києва у справі № 25/504 Державну податкову інспекцію у
Подільському районі м. Києва зобов’язано повернути приватному
підприємству “Жорж” суму вартості реалізованого майна - 43 275
грн. 87 коп.
Місцевий господарський суд на підставі поданих сторонами доказів
та висновку від 30.01.2004 року за № 98 Ц судово-товарознавчої
експертизи встановив, що паровоз не був у робочому стані та не
знаходився на державному обліку як пам’ятка історії та культури,
і за цих обставин в позові відмовив.
Переглядаючи рішення в апеляційному порядку, господарський суд
призначив повторну судово-товарознавчу експертизу і за
результатами її проведення дійшов висновку про те, що паровоз
серії ЛВ відноситься до групи пам’яток історії та культури в
галузі науки та виробництва і за цієї обставини задовольнив
позов.
На час заподіяння шкоди майну позивача суспільні відносини в
галузі охорони і використання пам’яток історії та культури
України регулювалися Конституцією України і в частині що, їй не
суперечить - Законом СРСР “Про охорону і використання пам’яток
історії та культури” і видаваних відповідно до нього інших актів
законодавства Союзу РСР, а також Законом Української РСР “Про
охорону і використання пам’яток історії та культури”
( 3600-09 ) (3600-09)
, іншими актами законодавства про охорону і
використання пам’яток історії та культури.
Частинами четвертою і п’ятою статті 54 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
встановлено, що культурна спадщина охороняється
законом і держава забезпечує збереження історичних пам’яток та
інших об’єктів, що становлять культурну цінність. Відповідно до
статті 66 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
кожен зобов’язаний
не заподіювати шкоду культурній спадщині, відшкодовувати завдані
ним збитки.
За змістом статті 6 Закону Української РСР “Про охорону і
використання пам’яток історії та культури” ( 3600-09 ) (3600-09)
до
пам’яток історії та культури бути віднесені об’єкти, що
становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну
цінність. Проте, як встановлено господарськими судами, на
державному обліку паровоз не обліковувався. Водночас, Головна
рада Українського товариства охорони пам’яток історії та
культури видала Свідоцтво від 19.06.1998 року № 120-04,
відповідно до якого паровоз серії ЛВ, бортовий номер 0062, є
пам’яткою історії і знаходиться під охороною держави.
Господарські суди в порушення вимог статей 34 і 43
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
не
дали правової оцінки цьому доказу, у тому числі стосовно
наслідків його видачі.
Згідно з статтею 31 Закону Української РСР “Про охорону і
використання пам’яток історії та культури” ( 3600-09 ) (3600-09)
об’єкти,
що становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну
цінність, до вирішення питання про взяття їх на державний облік
як пам’яток історії та культури підлягали охороні відповідно до
вимог Закону СРСР “Про охорону і використання пам’яток історії
та культури” і цього Закону ( 3600-09 ) (3600-09)
.
Порядок відшкодування збитків у разі заподіяння шкоди пам’ятці
регулювався статтею 45 Закону Української РСР “Про охорону і
використання пам’яток історії та культури” ( 3600-09 ) (3600-09)
, але
зазначеного порядку, нормативів і методик визначення майнової
цінності пам’ятки,, які діяли на той час, у тому числі в разі її
знищення, господарські суди не встановили.
З метою роз’яснення питання про розмір матеріальної шкоди на
момент її заподіяння позивачу неправомірним рішенням державного
органу, господарські суди призначили судово-товарознавчу
експертизу.
За висновком експерта від 30.01.2004 року № 93 паровоз в
грошовій одиниці України як пам’ятка чи рухомий об’єкт
культурної спадщини обчислюватися не може, оскільки не включений
до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, а може
обчислюватися лише за ціною лому металів.
Напроти, за висновком повторної експертизи від 20.10.2004 року
паровоз серії ЛВ є об’єктом культурної спадщини України і
відноситься до групи пам’яток історії та культури в галузі науки
та виробництва.
За змістом частини третьої статті 41 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
проведення судової
експертизи має бути доручено компетентним організаціям чи
безпосередньо спеціалістам, які володіють необхідними для цього
знаннями.
При перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен,
зокрема, з’ясувати чи було додержано вимоги законодавства при
призначенні та проведенні експертизи, компетентність експерта,
достатність поданих експертові об’єктів дослідження, повноту
відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим
фактичним даним, узгодженість між дослідницькою частиною та
підсумковим висновком експертизи, обґрунтованість експертного
висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.
Відповідно до пункту 5 частини першої Закону України “Про
охорону культурної спадщини” ( 3600-09 ) (3600-09)
координація робіт з
визначення наявності та культурної цінності об’єкта культурної
спадщини віднесена до компетенції центрального органу виконавчої
влади у сфері охорони культурної спадщини. Цей же орган в силу
частини другої пункту 2 статті 14 цього Закону ( 3600-09 ) (3600-09)
визначає порядок виявлення об’єктів культурної спадщини.
За цих обставин, колегія суддів вважає, що в даному випадку
повинна бути проведена комплексна експертиза, до проведення якої
слід залучити фахівців центрального органу виконавчої влади у
сфері охорони культурної спадщини, а також спеціалістів
залізничної техніки.
Таким чином, всупереч вимогам статті 43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
місцевим і
апеляційним господарськими судами не надано належної оцінки всім
доказам в їх сукупності та не з’ясовані обставини справи, що
мають суттєве значення для вирішення спору і судова колегія
дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та
обумовлену цим неможливість надання їм належної юридичної
оцінки, в зв’язку з чим рішення від 4.03.2004 року
господарського суду Чернігівської області та постанова від
1.02.2005 року Київського апеляційного господарського суду
підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд,
при якому суду слід за матеріалами даної справи призначити
комплексну судову експертизу із залученням до її проведення
центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної
спадщини та спеціалістів залізничної техніки, вжити інших
передбачених законом заходів до всебічного, повного й
об’єктивного з’ясування обставин справи і залежно від
установленого ухвалити відповідне рішення.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касац?йне подання заступника прокурора Черн?г?вської област?
задовольнити частково.
Р?шення в?д 4.03.2004 року господарського суду Черн?г?вської
област? та постанову в?д 1.02.2005 року Київського апеляц?йного
господарського суду у справ? № 7/208/7 скасувати, справу
передати на новий розгляд до господарського суду Черн?г?вської
област?.
Головуючий, суддя М. В. Кузьменко
Суддя ?. М. Васищак
Суддя В. М. Пал?й