ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.07.2005 Справа N 17/383
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 29.09.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
[...]
розглянувши касаційну скаргу Комунального підприємства
"Київський метрополітен"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
16.03.2005 р.
у справі N 17/383
за позовом Комунального підприємства "Київський метрополітен"
до Товариства з обмеженою відповідальністю
торгівельно-виробничого об'єднання "Новік"
3-тя особа Київська міська рада
про визнання договору недійсним,
за участю представників сторін: [...]
В С Т А Н О В И В:
Комунальне підприємство "Київський метрополітен" звернулося
до господарського суду міста Києва з позовом до
ТОВ торгівельно-виробничого об'єднання "Новік" і просило суд
розірвати дію договору N 40/02/Упр від 21.02.2002 р., укладеного
між сторонами.
До ухвалення рішення по суті позивач подав заяву про зміну
позовних вимог і просив суд визнати договір N 40/02/Упр від
21.02.2002 р., предметом якого є організація харчування
працівників метрополітену в приміщеннях метрополітену, наданих
відповідачу у безоплатне користування без дозволу Київради,
недійсним, оскільки він укладений з порушенням вимог діючого
законодавства та нормативних актів про користування майном, що
належить громаді м. Києва.
Позовні вимоги мотивовані тим, що при укладенні спірного
договору були порушені положення Закону України "Про місцеве
самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
та Рішення Київської
міської ради від 24.06.1999 р. N 309/410 ( ra0309023-99 ) (ra0309023-99)
"Про
Положення про порядок надання майна територіальної громади
м. Києва у користування або управління", тому він має бути
визнаний недійсним на підставі ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та
ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Відповідач проти позову заперечує, вважає вимоги позивача
безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам
справи.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет
спору, позовні вимоги КП "Київський метрополітен" про визнання
договору недійсним підтримує повністю.
Рішенням господарського суду міста Києва від 14.01.2005 р.,
залишеним без змін постановою Київського апеляційного
господарського суду від 16.03.2005 р., у позові відмовлено
повністю.
Рішення та постанова мотивовані тим, що спірний договір за
своєю правовою природою не є договором найму (оренди), оскільки не
містить ознак та умов, які за своєю правовою суттю дозволили б
його визнати договором оренди, тому дозволу Київської міської ради
на його укладання не потрібно, а сам договір не суперечить вимогам
рішення Київської міської ради від 24.06.1999 р. N 309/410
( ra0309023-99 ) (ra0309023-99)
"Про положення про порядок надання майна
територіальної громади міста Києва у користування або управління",
Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"
( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
, Закону України "Про столицю України -
місто-герой Київ" ( 401-14 ) (401-14)
та Закону України "Про оренду
державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
.
Судами двох інстанцій також встановлено, що з моменту
укладання спірного договору до цього часу, майно, що знаходиться
на балансі КП "Київський метрополітен", відповідачу, у
встановленому п. 2.3. договору порядку, не передавалось.
Отже, суди двох інстанцій дійшли висновку про те, що вимоги
позивача про визнання недійсним договору N 40/02-Упр від
21.02.2002 р. на підставі ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
необґрунтовані та не підлягають задоволенню.
Не погоджуючись з вказаними рішенням та постановою, позивач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить суд їх скасувати, як такі, що ухвалені з
порушенням норм матеріального права, та припинити провадження у
справі. У судовому засіданні представник скаржника уточнив свої
касаційні вимоги і просить суд позов задовольнити.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування
судами норм матеріального та процесуального права при ухваленні
оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що
підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
,
одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип
законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при
вирішенні справ повинен не лише правильно застосовувати норми
матеріального права до взаємовідносин сторін, а й додержуватись
норм процесуального права.
В силу ст. 4-3, 4-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
сторони та інші
особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і
заперечення поданими суду доказами. Судове рішення ухвалюється
суддею за результатами обговорення усіх обставин справи. При
цьому, згідно ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази
за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному,
повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин
справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають
для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Утім, ухвалені у даній справі судові акти, не можна визнати
законними і обґрунтованими.
У вирішенні спору про недійсність договору, зміст якого
вміщує ознаки різних цивільно-правових угод, необхідно дати оцінку
усім умовам договору, з'ясувати обставини їх виконання, і ухвалити
рішення, застосувавши законодавство, яке відповідає умовам
договору та діям сторін й вирішити питання щодо законності цього
договору за правилами, що стосуються визнання угод недійсними.
Колегія суддів вважає, що суди двох інстанцій, аналізуючи
умови оспорюваного договору, не врахували, що він містить ознаки
різних цивільно-правових угод, у тому числі договору безоплатного
користування майном, про що свідчить зміст пунктів 2.3., 2.6,
2.12. договору, які передбачають передачу в тимчасове безоплатне
користування приміщення, обладнання та майно, яке знаходиться на
балансі КП "Київський метрополітен".
В силу ст. 324 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, який діяв на час
укладання спірного договору, за договором безоплатного
користування майном одна сторона зобов'язується передати або
передає майно у безоплатне тимчасове користування другій стороні,
а остання зобов'язується повернути те ж майно.
При цьому договір про безоплатне користування майном
характеризується тим, що майно передається у тимчасове
користування з умовою його повернення, але безоплатно. Тоді як
ознакою, що характеризує договір майнового найму є оплатність.
Колегія суддів погоджується з висновком судів двох інстанцій
про те, що спірний договір не є договором найму (оренди), оскільки
не містить ознак та умов, які за своєю правовою суттю дозволити б
його визнати договором оренди. З таким висновком погоджується і
скаржник.
Однак, помилковими і необґрунтованими є висновки судів про
те, що на укладання спірного договору дозволу Київської міської
ради не потрібно.
Так, в силу ст. 4 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається
належним йому майном.
Судами двох інстанцій встановлено, що майно КП "Київський
метрополітен" є комунальною власністю територіальної громади
м. Києва і закріплене за позивачем на праві повного господарського
відання.
Пунктом 5.4. Статуту позивача передбачено, що підприємство
має право з дозволу власника або уповноваженого ним органу
надавати іншим підприємства, організаціям та установам безоплатно
в тимчасове користування належні йому будинки, споруди
устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші
матеріальні цінності.
Пунктом 5 статті 60 Закону України "Про місцеве
самоврядування" ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
передбачено, що органи місцевого
самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад
відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння,
користування та розпорядження об'єктами права комунальної
власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть
передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або
тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в
оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу,
вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та
договорах умови використання та фінансування об'єктів, що
приватизуються та передаються у користування і оренду.
Порядок надання об'єктів права власності територіальної
громади міста Києва у користування, визначений Положенням про
порядок надання майна територіальної громади міста Києва у
користування або управління, затвердженим рішенням Київської
міської ради від 24.06.1999 р. N 309/410 ( ra0309023-99 ) (ra0309023-99)
(а.с.166-176 т.1).
Пунктом 7.1. названого положення ( ra0309023-99 ) (ra0309023-99)
передбачено, що право розпорядження, володіння і користування
комунальним майном від імені територіальної громади міста Києва
здійснює Київська міська рада.
Суб'єкти, яким об'єкт майна передано на праві повного
господарського відання, реалізують свої права у повному обсязі,
визначеному законодавством України, за винятком реалізації права
надання об'єкту майна у користування іншим особам, відчуження і
застави об'єкту майна чи своїх майнових прав на об'єкт майна
(п. 7.4. Положення ( ra0309023-99 ) (ra0309023-99)
).
Однак, судами двох інстанцій не досліджувалось питання про
те, чи отримали сторони у Київської міської ради дозвіл на
користування майном, що є комунальною власністю територіальної
громади м. Києва, перебуває на балансі позивача і є предметом
спірного договору.
Висновку про те, що позивач не передавав у безоплатне
користування відповідачу майно, що знаходиться на балансі
позивача, оскільки сторони не підписували відповідні акти, як то
передбачено п.2.3. договору, суди двох інстанцій, у порушення
ст.ст. 4-7, 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, дійшли без врахування всіх
обставин справи, без з'ясування дійсних відносин сторін, та без
правової оцінки доказів, наданих позивачем у підтвердження факту
використання відповідачем майна, що знаходиться у позивача на
праві господарського відання, зокрема, довідок структурних
підрозділів КП "Київський метрополітен", майно яких
використовувалось на підставі спірного договору (а.с.150-158).
Крім того, із матеріалів справи не вбачається заперечень
відповідача відносно факту використання ним майна позивача.
За таких обставин, колегія суддів, використавши свої права
згідно ч. 2 ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, дійшла висновку про
неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим
неможливість надання їм належної юридичної оцінки.
Тому оскаржувані рішення та постанова підлягають скасуванню,
а справа передачі на новий розгляд для достовірного з'ясування
всіх обставин, які мають істотне значення для правильного
вирішення спору.
Відповідно до ст. 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, вказівки,
що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для
суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11, Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
1. Касаційну скаргу Комунального підприємства "Київський
метрополітен" задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 14.01.2005 р.
та постанову Київського апеляційного господарського суду від
16.03.2005 р. у справі N 17/383 скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду
міста Києва.