ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.07.2005 Справа N 19/197
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого),
Вовка І.В.,
Гончарука П. А.,
розглянувши у відкритому Товариства з обмеженою
судовому засіданні в м. відповідальністю “Завод
Києві касаційну скаргу Коксохімобладнання”
на постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду
від 26.10.2004 року
у справі за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю “Енерго-МИГ”
До Товариства з обмеженою
відповідальністю “Інвестиційно-
консалтингова компанія “Славутич-
Капітал”,
Відділу Державної виконавчої служби
Жовтневого районного управління
юстиції м. Дніпропетровська,
Товариства з обмеженою
відповідальністю “Завод
коксохімобладнання”
треті особи Фонд державного майна України,
Відкрите акціонерне товариство
“Фінансова компанія “Укрнафтогаз”
Про визнання угод і актів недійсними та визнання права
власності,
УСТАНОВИВ:
У серпні 2004 року позивач звернувся до господарського суду
Дніпропетровської області з позовною заявою до відповідачів про
визнання недійсними угоди про примусову реалізацію належних йому
акцій ВАТ “Красноармійський машинобудівний завод” та актів
приймання-передачі цінних паперів та погодження вартості продажу
цінних паперів і визнання права власності на спірні акції,
посилаючись на те, що зазначені угода та акти суперечать чинному
законодавству.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач уточнив
заявлені вимоги і просив визнати недійсними договори № К-8887/04
від 08.06.2004 року на комісійне обслуговування та № К-10163/04
від 27.07.2004 року купівлі-продажу цінних паперів і акти
приймання-передачі цінних паперів від 27.07.2004 року і
узгодження вартості продажу пакета акцій від 27.07.2004 року та
зобов’язати ТзОВ “Завод Коксохімобладнання” повернути йому
спірні акції.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від
11.08.2004 року заборонено ТзОВ “Завод Коксохімобладнання”, ВАТ
“Фінансова компанія “Укрнафтогаз” здійснювати будь-які дії щодо
акцій ВАТ “Красноармійський машинобудівний завод”, заборонено
проводити зазначені дії всім державним органам та накладено
арешт на спірні акції.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від
30.08.2004 року накладено заборону на дії ВАТ “Красноармійський
машинобудівний завод”, ТзОВ “Завод Коксохімобладнання” та інших
осіб, пов’язаних з проведенням загальних зборів акціонерів ВАТ
“Красноармійський машинобудівний завод”, та заборонено будь-які
дії, пов’язані з пакетом акцій останнього у розмірі 74,7%
статутного фонду у кількості 4795716 шт.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
31.08.2004 року позов задоволено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 26.10.2004 року зазначені судові рішення залишено без змін.
У касаційній скарзі відповідач - ТзОВ “Завод Коксохімобладнання”
вважає, що судом порушено і неправильно застосовано норми
матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті
ним рішення скасувати та в позові відмовити.
У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає, що оскаржені
судові рішення відповідають вимогам законодавства, і тому
просить постанову апеляційного суду залишити без змін, а
касаційну скаргу –без задоволення.
Відзиви на касаційну скаргу від решти учасників судового процесу
до суду не надходили.
У судовому засіданні оголошувалася перерва на 13.07.2005 року.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача ТзОВ
“Завод Коксохімобладнання” і третьої особи –Фонду державного
майна України, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на
неї, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові
рішення, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню
частково з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, що відповідачем –відділом
державної виконавчої служби, на виконання наказу господарського
суду м. Києва від 24.11.2003 року № 8/36 про стягнення з ТзОВ
“Енерго-МИГ” на користь ТзОВ “АМФО ЛТД” 839428,93 грн.
постановою від 12.12.2003 року накладено арешт на 74,7% акцій
ВАТ “Красноармійський машинобудівний завод”, що належали на
праві власності ТзОВ “Енерго-МИГ”, придбані останнім за
договором № КПП-384 від 26.09.2002 року, укладеним з Фондом
державного майна України.
Постановою державної виконавчої служби № В-1157/04 від
01.06.2004 року відкриті виконавчі провадження щодо ТзОВ “Енерго
МИГ”, і, зокрема про стягнення з нього грошових коштів на
користь ТзОВ “АМФО ЛТД” були об’єднані у зведене виконавче
провадження.
Для реалізації арештованого майна державною виконавчою службою
було укладено договір № К-8887/04 від 08.06.2004 року з ТзОВ
“Інвестиційно-консалтингова компанія “Славутич-Капітал”, якому
доручалося надати посередницькі послуги, пов’язані з придбанням
та обігом цінних паперів.
На виконання укладеного договору комісії між ТзОВ “Інвестиційно-
консалтингова компанія “Славутич-Капітал” та ТзОВ “Завод
коксохімобладнання” було укладено договір № К-10163/04 від
27.07.2004 року, за умовами якого останнім було придбано прості
іменні акції ВАТ “Красноармійський машинобудівний завод”, що
були предметом арешту, вартістю 143871,48 грн.
Актом від 27.07.2004 року державна виконавча служба та ТзОВ
“Інвестиційно-консалтингова компанія “Славутич-Капітал” узгодили
вартість пакета акцій, що були предметом зазначеного договору
купівлі-продажу.
За актом приймання-передачі від 27.07.2004 року державною
виконавчою службою було передано, а ТзОВ “Інвестиційно-
консалтингова компанія “Славутич-Капітал” прийнято спірний пакет
акцій.
Предметом даного судового розгляду є вимоги про визнання
недійсними договорів комісії і купівлі-продажу, актів приймання-
передачі та узгодження вартості цінних паперів і зобов’язання
повернути спірні акції у зв’язку із порушенням порядку їх
реалізації у виконавчому провадженні.
Відповідно до ч. 8 ст. 55 Закону України “Про виконавче
провадження” ( 606-14 ) (606-14)
, зокрема, цінні папери, на які накладено
арешт, підлягають обов’язковому вилученню і негайно передаються
на зберігання установам Національного банку України. Арешт на
цінні папери накладається в порядку, визначеному Кабінетом
Міністрів України.
Згідно ч. ч. 1,2 ст. 61 Закону України “Про виконавче
провадження” ( 606-14 ) (606-14)
реалізація арештованого майна, за
винятком майна, вилученого за законом з обігу та зазначеного в
ч. 8 ст. 55 цього Закону ( 606-14 ) (606-14)
, здійснюється
спеціалізованими організаціями, які залучаються на тендерній
(конкурсній) основі, на підставі договорів між Державною
виконавчою службою та спеціалізованими організаціями шляхом його
продажу на прилюдних торгах, аукціонах.
Порядок реалізації майна, зазначеного в ч. 8 ст. 55 цього Закону
( 606-14 ) (606-14)
, визначається Міністерством фінансів України за
погодженням з Національним банком України, а іншого майна
–Кабінетом Міністрів України. (Частина 1 ст. 61 із змінами,
внесеними згідно із законом України від 10.07.2003 року № 1095-
ІУ, від 03.02.2004 року № 1416-ІУ, ч. 2 цієї ж статті у редакції
Закону України від 03.02.2004 року № 1416-ІУ ( 1416-15 ) (1416-15)
).
Проте, висновок суду про порушення порядку і умов реалізації
арештованих цінних паперів зроблений без врахування вимог
зазначених норм матеріального права та без з’ясування обставин
щодо визначення такого порядку на час виникнення спірних
правовідносин, а в разі його відсутності без з’ясування питання
про те, які норми матеріального права підлягають застосуванню до
цих правовідносин.
До того ж, зробивши висновок про бездокументарну форму спірних
акцій, суд не звернув уваги на те, що позивачем за договором №
КПП-384 від 26.09.2002 року було придбано ці акції в
документарній формі, та не з’ясував обставин щодо форми акцій на
час виникнення спірних правовідносин.
Разом з цим, суду слід було звернути увагу на те, що “Положення
про порядок і умови зберігання і реалізації коштів, у тому числі
іноземної валюти, цінних паперів, ювелірних і інших побутових
виробів із золота, срібла, платини і металів платинової групи,
дорогоцінних каменів і перлів, а також брухту й окремих частин
таких виробів, на які накладено арешт” затверджене постановою
Національного банку України від 04.10.1999 року № 489
( z0740-99 ) (z0740-99)
та зареєстровано в Міністерстві юстиції України
29.10.1999 року за № 740/4033 було прийнято і до нього вносилися
зміни відповідно до вимог ст.ст. 58,61 Закону України “Про
виконавче провадження” ( 606-14 ) (606-14)
в редакції від 01.04.1999 року
та з урахуванням змін до зазначеного Закону ( 606-14 ) (606-14)
станом на
грудень 2003 року.
У той же час, висновок суду про визнання спірних угод недійсними
з підстав їх невідповідності п. 2 ст. 27 Закону України “Про
приватизацію державного майна” ( 2163-12 ) (2163-12)
зроблений без
врахування того, що ці угоди були укладені в порядку виконання
судового рішення згідно Закону України “Про виконавче
провадження” ( 606-14 ) (606-14)
.
За вимогами ч. 1 ст. 203 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зміст правочину
не може суперечити цьому Кодексу ( 435-15 ) (435-15)
, іншим актам
цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
підставою
недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину
стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3,5 та 6 ст.
203 цього Кодексу ( 435-15 ) (435-15)
.
Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
недійсний правочин не
створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його
недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана
повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на
виконання цього правочину, а в разі неможливості такого
повернення відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами,
які існують на момент відшкодування.
Отже, визнаючи спірні угоди недійсними, суду слід було мати на
увазі, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з
наслідками, передбаченими законом, та суд повинен був встановити
наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди
недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Однак суд, визнавши обидві спірні угоди недійсними, не навів
обставин, з якими закон пов’язує визнання окремо кожної з них
недійсною, та не розмежував підстав визнання окремо взятої угоди
недійсною.
Водночас суд, застосувавши передбачені законом наслідки
недійсності правочину шляхом зобов’язання набувача повернути
спірні цінні папери позивачу та зобов’язання комісіонера
повернути грошові кошти набувачу не встановив усіх учасників
спірних правовідносин і не визначив осіб, які одержали майно чи
кошти на виконання правочину, а, звідси, не встановив дійсних
прав і обов’язків сторін, що виникають за реституційними
наслідками.
При цьому суду слід було врахувати, що за угодою продажу спірних
цінних паперів сторонами є покупець і продавець –відділ
державної виконавчої служби в особі комісіонера, який здійснює
продаж за договором з державною виконавчою службою.
Тому, ухвалюючи рішення, суд насамперед повинен був встановити
юридичну природу правовідносин, які виникли між їх учасниками
під час укладення спірних угод, їхні права та обов’язки і
визначитися: хто перед ким і яку відповідальність повинен нести
у разі визнання правочинів недійсними.
Статтею 4 Закону України “Про державну виконавчу службу”
( 202/98-ВР ) (202/98-ВР)
державні виконавці районних, міських (міст
обласного значення), районних у містах відділів державної
виконавчої служби здійснюють примусове виконання рішень.
Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним
особам (ч. 2 ст. 86 Закону України “Про виконавче провадження”
( 606-14 ) (606-14)
) при здійсненні виконавчого провадження, підлягають
відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.
Таким чином, рішення суду про проведення реституції, ухвалене
без належного з’ясування питання про те, хто є сторонами спірних
правочинів, які правові наслідки та зобов’язання настали для
кожної сторони після їх вчинення.
Крім того, при вирішенні спору суд не врахував і не перевірив
підстав застосування в цьому конкретному випадку положень ч. 2
ст. 388 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, згідно з якими витребування майна
власником від добросовісного набувача не допускається, якщо
майно було продано в порядку, встановленому для виконання
судових рішень.
Разом з тим, визнаючи недійсним акт приймання-передачі цінних
паперів від 27.07.2004 року та акт узгодження вартості продажу
пакета акцій від 27.07.2004 року суд не звернув уваги на те, чи
є дані акти актами в розумінні ст. 12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, а
звідси, чи є підстави для самостійного розгляду таких вимог
господарським судом.
Окрім того, заборонивши вчиняти дії, пов’язані з проведення
загальних зборів акціонерів, ухвалою від 30.08.2004 року суд
вирішив питання, яке стосується внутрішньої діяльності
товариства і не пов’язане з розглядом справи та заявленим
позовом і виконанням можливого рішення суду, з чим погодився й
апеляційний суд.
У той же час, судова ухвала від 30.08.2004 року в частині
заборони дій щодо спірних акцій та ухвала суду від 11.08.2004
року про вжиття заходів забезпечення позову відповідають вимогам
закону, з чим погодився і апеляційний суд.
За таких обставин, постанова апеляційного суду щодо ухвали суду
першої інстанції від 11.08.2004 року про вжиття заходів
забезпечення позову та ухвали від 30.08.2004 року в частині
заборони дій, пов’язаних із спірним пакетом акцій, грунтується
на обставинах справи та відповідає вимогам закону.
В решті постанову апеляційного суду та ухвалу суду першої
інстанції від 30.08.2004 року в частині заборони дій, пов’язаних
з проведенням загальних зборів акціонерів і рішення місцевого
господарського суду у повному обсязі не можна вважати законними
й обгрунтованими, і тому вони в зазначеній частині підлягають
скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати
викладене та вирішити спір з дотриманням вимог закону.
З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-111-
12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Завод
Коксохімобладнання” задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 26.10.2004 року щодо ухвали господарського суду
Дніпропетровської області від 11.08.2004 року та ухвали
господарського суду Дніпропетровської області від 30.08.2004
року в частині заборони дій, пов’язаних із спірним пакетом
акцій, залишити без змін.
В решті постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 26.10.2004 року та ухвалу господарського суду
Дніпропетровської області від 30.08.2004 року щодо заборони дій,
пов’язаних з проведенням загальних зборів акціонерів, і рішення
господарського суду Дніпропетровської області від 31.08.2004
року повністю скасувати, і справу № 19/197 передати на новий
розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.
Головуючий В.Перепічай
Судді І.Вовк
П. Гончарук