ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.07.2005 Справа N 9/225-04-7490
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого),
Вовка І.В.,
Гончарука П. А.,
розглянувши у Колективного підприємства
відкритому судовому “Ізмаїлвторресурси”
засіданні в м. Києві
касаційну скаргу
на постанову Одеського апеляційного господарського
суду від 01.02.2005 року
у справі № 9/225-04-7490
Колективного підприємства
за позовом “Ізмаїлвторресурси”
до Суб’єкта підприємницької діяльності
Латишевої Римми Броніславівни
про розірвання договору оренди, стягнення суми та зобов’язання
звільнити приміщення,
УСТАНОВИВ:
У жовтні 2004 року позивач звернувся до господарського суду
Одеської області з позовною заявою до відповідача про розірвання
договору оренди від 01.06.2004 року та зобов’язання звільнити
орендоване приміщення і прилеглу територію, посилаючись на те,
що останнім порушено зобов’язання за договором з внесення
орендної плати.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач уточнив
заявлені вимоги та просив зобов’язати відповідача повернути
орендоване майно і виселити його, та стягнути заборгованість з
орендної плати в сумі 5350 грн.
Рішенням господарського суду Одеської області від 20.12.2004
року в позові відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
01.02.2005 року зазначене рішення суду першої інстанції залишене
без змін.
У касаційній скарзі позивач вважає, що судом порушено і
неправильно застосовано норми матеріального права, і тому
просить прийняті ним рішення скасувати та позов задовольнити.
Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходив.
Дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали
справи і прийняті в ній судові рішення, суд вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами було укладено
договір від 01.06.2002 року, за умовами якого позивач
зобов’язався передати у тимчасове користування нежитлове
приміщення, а відповідач зобов’язався за користування
орендованим майном вносити орендну плату у розмірі 1200 грн. у
рік, здійснюючи оплату щомісячно.
За додатковою угодою від 30.04.2003 року до зазначеного договору
орендар зобов’язався вносити орендну плату за використання
відкритих площадок, зайнятих під будматеріали, у розмірі 220
грн. та оплачувати фактичні витрати за використання електричної
енергії.
Предметом даного судового розгляду є вимоги про розірвання
договору оренди та виселення з орендованого майна і стягнення
заборгованості з орендної плати у зв’язку з порушенням
зобов’язань за договором з внесення орендної плати та її
невнесення протягом трьох місяців.
Відповідно до роз’яснень, викладених у п. п. 1, 6 постанови
Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 “Про
судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли
суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і
всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що
регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і
змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені
обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про
встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними,
відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами,
дослідженими в судовому засіданні.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом
обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а
також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при
задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і
відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.
Оскаржені судові рішення цим вимогам не відповідають.
Так, висновки суду про відсутність орендних відносин і
заборгованості з орендної плати у відповідача є суперечливими та
грунтуються на припущеннях і в порушення вимог ст. 43 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
на неповно з’ясованих обставинах спору,
пов’язаних з умовами договору та з фактичними діями сторін щодо
виконання зобов’язань за договором, щодо передачі орендованого
майна орендодавцем, так і щодо внесення орендної плати орендарем
та повернення ним орендованого майна.
Згідно ст. 762 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
за користування майном з
наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором
найму.Плата за користування майном може вноситися за вибором
сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за
користування майном встановлюється договором найму.
Проте, висновок судів про зарахування у внесення орендної плати
послуг, наданих відповідачем, зроблений без врахування вимог
зазначеної норми матеріального права та умов договору і без
наведення правової оцінки цим обставинам.
Разом з цим, судам обох інстанцій слід було мати на увазі вимоги
ст.ст. 38,43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, згідно яких, якщо подані
сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов’язаний
витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх
участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення
спору.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім
переконанням, що грунтується на всебічному, повному і
об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в
їх сукупності, керуючись законом.
Отже, висновки судів зроблені без встановлення дійсних прав і
обов’язків сторін у спірних правовідносинах, а звідси прийняті
рішення, що не грунтуються на фактичних обставинах справи та
достовірних доказах, досліджених в судовому засіданні.
За таких обставин, оскаржені судові рішення не можна визнати
законними й обгрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з
передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати наведене
і вирішити спір з дотриманням вимог закону.
З огляду викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-111-
12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Колективного підприємства “Ізмаїлвторресурси”
задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
01.02.2005 року та рішення господарського суду Одеської області
від 20.12.2004 року скасувати, і справу № 9/225-04-7490 передати
на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.
Головуючий В.Перепічай
Судді І.Вовк
П. Гончарук