ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.07.2005 Справа N 39/290
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 15.09.05
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
[...]
за участю повноважних представників: [...]
розглянувши у відкритому засіданні касаційну скаргу
Державного підприємства "Судно-будівний завод ім. 61 Комунара"
на постанову від 11 листопада 2004 року Київського
апеляційного господарського суду
у справі за позовом Державного підприємства "Суднобудівний
завод ім. 61 Комунара"
до НАК "Нафтогаз України"
третьої особи: Військова частина N 90073 Центрального
управління матеріальних ресурсів і зовнішньоекономічних зв'язків
Міністерства оборони Російської Федерації
про стягнення 1025059 грн.
В С Т А Н О В И В:
У липні 2003 року позивач звернувся до господарського суду
м. Києва з позовом до відповідача про стягнення 1025059 грн.,
посилаючись на те, що останній не виконує умови новаційної угоди.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням господарського суду м. Києва від 9 липня 2004 року
(позов задоволено).
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
11 листопада 2004 року рішення господарського суду скасовано та
прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.
У касаційній скарзі позивач просить постанову апеляційної
інстанції скасувати, як прийняту з порушенням норм матеріального і
процесуального права.
Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не
надходив.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши
матеріали справи та на підставі встановлених в ній фактичних
обставин, проаналізувавши правильність застосування апеляційним
господарським судом при прийнятті постанови норм матеріального і
процесуального права, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 16.07.1999 року між
державним підприємством "Суднобудівний завод ім. 61 Комунара" та
НАК "Нафтогаз України" була укладена новаційна угода.
Відповідно до пункту 1 вказаної угоди, відповідач
зобов'язувався погасити заборгованість Міністерства оборони
Російської Федерації перед позивачем за ремонт крейсера "Москва"
згідно з контрактом від 04.04.1996 року N 169-ОС/714/131/2-96 від
04.04.1996 року шляхом передачі у власність позивача грошових
коштів у сумі 11 410 685 гривень та товарно-матеріальних цінностей
на суму 11 410 685 грн., а всього на загальну суму 22821370 грн.
19.04.2000 року між позивачем та відповідачем підписано
додаткову угоду N 1 до новаційної угоди від 16.07.1999 року,
пунктом 1 якої сторони змінили пункт 1 новаційної угоди від
16.07.1999 року та визначили, що відповідач має погасити позивачу
13410000 грн. - грошовими коштами, а 8327705 грн. - поставками
товарно-матеріальних цінностей, разом 21737705 грн.
Пунктом 2 додаткової угоди N 1 від 19.04.2000 року сторони
доповнили новаційну угоду від 16.07.1999 р. підпунктом 1.1.,
відповідно до якого відповідач зобов'язувався погасити перед
позивачем заборгованість у сумі 1083665 грн. після представлення
позивачем відповідних документів, що підтверджують існування боргу
Міністерства оборони Російської Федерації перед заводом
(позивачем) та після перерахування зазначеної суми Міністерством
оборони Російської Федерації на рахунок відповідача.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
15.04.2003 року у справі N 17/476 пункт 1 новаційної угоди від
16.07.1999 року та підпункт 1.1. додаткової угоди N 1 від
19.04.2000 року були визнані недійсними в частині зобов'язання
відповідача погасити заборгованість Міністерства оборони
Російської Федерації перед позивачем за ремонт крейсера "Москва",
згідно з контрактом N 169-ОС/714/131/2-96 шляхом передачі у
власність заводу товарно-матеріальних цінностей згідно із
специфікаціями, які є невід'ємною частиною даної угоди.
Тому, відповідач зобов'язаний погасити заборгованість за
новаційною угодою від 16.07.1999 року та додатковою угодою N 1 від
19.04.2000 року перед позивачем лише грошовими коштами.
З матеріалів справи, також, видно, що 27 грудня 1999 року на
рахунок НАК "Нафтогаз України" від ЦУМРЗЗ МО РФ за платіжним
дорученням N 181 від 23.12.1999 р. надійшли грошові кошти у сумі
117941780,00 російських рублів, що за курсом НБУ на 27.12.1999 р.
(0,19562 грн. за 1 російський рубль) становило 23071771,00 грн.
Пізніше ЦУМРЗЗ МО РФ листами від 12.01.2000 р. N 148/3-44 та
від 22.04.2000 р. N 148/1017 повідомило НАК "Нафтогаз України", що
суму 117941780,00 російських рублів, перераховану платіжним
дорученням N 181 від 23.12.1999 р. слід зарахувати наступним
чином:
- ремонт ракетного крейсера "Москва" по заборгованості перед
ДП "Судоремонтний завод імені 61 Комунара" - 111122100,00
російських рублів (що становило 21737705,20 грн.);
- погашення заборгованості військових частин Чорноморського
флоту за комунальні послуги фірмою НВФ "Континенталь і К" -
6819680,00 російських рублів (що становило 1334065,80 грн.).
Крім того, сума яка підлягала перерахуванню Заводу
підтверджувалась розрахунком (актом) суми затрат по відшкодуванню
цінової різниці за ремонт ракетного крейсера "Москва",
затвердженим головнокомандуючим ВМФ Російської Федерації
В. Куроєдовим (додаток до листа ЦУМРЗЗ МО РФ від 12.01.2000 р.
N 148/3-44).
У цьому вказано, що перерахуванню для заводу підлягає сума
111122100,00 рублів.
Також у відповідності до умов угод N 148/1698-ЧФ від
03.02.1999 р. та N 148/1698 - "Москва" від 10.07.1999 р. до
контракту N 148/1698 від 08.12.1999 р. між НАК "Нафтогаз України"
та ЦУМРЗЗ МО РФ був підписаний "сводный зачетный акт" за грудень
1999 р., яким ЦУМРЗЗ МО РФ ще раз підтвердило, що сума затрат за
ремонт ракетного крейсера "Москва" склала 111122100,00 рублів
(21737705,20 грн.).
Таким чином, ЦУМРЗЗ МО РФ було перераховано НАК "Нафтогаз
України" для погашення заборгованості перед Заводом тільки
21737705,20 грн.
За таких обставин, суд вважає, що апеляційний господарський
суд дійшов правильного висновку, що НАК "Нафтогаз України" свої
зобов'язання по новаційній угоді в сумі 21737705,20 грн. виконала.
Що стосується вимог згідно заявленого позову, то вони можуть
бути виконані відповідачем при виконанні вимог п. 2 додаткової
угоди N 1 від 19.04.2000 р. лише після представлення заводом
відповідних документів, що підтверджують існування боргу МО
Російської Федерації перед заводом та після перерахування
зазначеної суми МО Російської Федерації на рахунок НАК "Нафтогаз
України".
Зазначені висновки апеляційної інстанції відповідають
обставинам справи, які не спростовані позивачем.
Апеляційний господарський суд повно та всебічно з'ясував
обставини справи, дав належну правову оцінку всім доказам та
прийняв законну і обґрунтовану постанову, яку необхідно залишити
без змін.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України, П О С Т А Н О В И В:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
11 листопада 2004 року залишити без змін, а касаційну скаргу без
задоволення.