ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.07.2005 Справа N 18/391
Виший господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого у Плюшка І.А.,
засіданні, судді
Суддів: Панченко Н.П. , Плахотнюк С.О.
розглянувши касаційну Закритого акціонерного товариства Страхова
скаргу група “ТАС”
на рішення господарського суду Донецької області від
27.10.2004р.
на постанову Донецького апеляційного господарського суду
від 10.01.2005р.
у справі № 18/391 господарського суду Донецької
області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
“ТСП “Авто”
до Закритого акціонерного товариства Страхова
група “ТАС”
про Стягнення страхового відшкодування 91000 грн. та визнання
події страховою
за участю представників:
- позивача: не з'явився;
- відповідача: Петрук В.П. (дов. від 11.02.2005р. № 04-05/066).
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю “ТСП Авто” (надалі
–“Позивач”) звернулось до господарського суду Донецької області
з позовом до Закритого акціонерного товариства “Страхова група
ТАС” (надалі –“Відповідач”) про визнання випадку страховим та
стягненні 91000,00 грн. страхового відшкодування.
На підтвердження заявлених вимог Позивач посилався на договір
застави автотранспорту, заяву про страховий випадок, поліс
добровільного страхування транспортних засобів, висновок
спеціаліста Донецького науково-дослідного інституту судових
експертиз.
Рішенням господарського суду Донецької області від 27.10.2004р.
у справі № 18/391 позов задоволено частково, з Відповідача на
користь Позивача стягнуто 91000,00 грн. страхового
відшкодування. В іншій частині вимог провадження у справі
припинено. В обґрунтування прийнятого рішення господарський суд
Донецької області посилався на доведеність Позивачем наявності
страхового випадку.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Відповідач
звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з
апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення
господарського суду Донецької області від 27.10.2004р. у справі
№ 18/391 та відмовити Позивачу в задоволені позову.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
10.01.2005р. у справі № 18/391 рішення господарського суду
Донецької області від 27.10.2004р. у справі № 18/391 залишено
без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Не погоджуючись з постановою Донецького апеляційного
господарського суду, Відповідач звернувся до Вищого
господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить
скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду
від 10.01.2005р. та рішення господарського суду Донецької
області від 27.10.2004р. у справі № 18/391 і направити справу на
новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування касаційної скарги Відповідач посилається на
порушення Донецьким апеляційним господарським судом ст. ст. 3,
8, 9, 16, 26 Закону України від 07.03.1996р. № 85/96-ВР
( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
(надалі –“Закон про страхування” ( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
), ст.
ст. 526, 979, 985 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
(надалі
–“ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
”), ст. ст. 4, 43, 47, 24, 43, 84, 104,
111-10 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(надалі –“ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
”).
Відповідно до положень ст. 4 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, рішення з
господарського спору повинно прийматись у цілковитій
відповідності з нормами матеріального і процесуального права та
фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими
господарським судом.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представників
сторін, перевіривши правильність застосування Донецьким
апеляційним господарським судом норм матеріального і
процесуального права, юридичну оцінку обставин справи та повноту
їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів
попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду
України дійшла висновку, що постанова Донецького апеляційного
господарського суду від 10.01.2005р. у справі № 18/391 підлягає
скасуванню, виходячи з наступного.
Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено,
що 15.05.2003р між ЗАТ КБ “ПриватБанк” (заставодержатель) та
Позивачем (заставодавець) укладено договір застави
автотранспорту б/н (надалі –“Договір застави”). Оціночна
вартість транспортного засобу, згідно опису до Договору застави
становить 91000грн.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 16.05.2003
року між Позивачем та Відповідачем укладений договір
добровільного страхування наземного транспорту шляхом видачі
Відповідачем (страховиком) Позивачу (страхувальнику) страхового
полісу серії УП № 030472 строком дії з 16.05.2003 р. по
15.05.2004р. (надалі –“Страховий поліс”)
Відповідно до п. 7.3 Страхового полісу, до переліку страхових
випадків віднесено пошкодження або знищення транспортного засобу
внаслідок пожежі чи самозаймання транспортного засобу, в тому
числі викликаного коротким замиканням в електрообладнанні
транспортного засобу.
Як вбачається з матеріалів справи, 21.12.2003р. при виконанні
рейсу за маршрутом м. Дніпропетровськ - м. Авдіївка сталося
займання застрахованого транспортного засобу (надалі
–“Транспортний засіб”) внаслідок короткого замикання
електрообладнання.
Факт займання Транспортного засобу при виконанні рейсу за
маршрутом м. Дніпропетровськ - м. Авдіївка 21.12.2003р.
підтверджено рапортами інспекторів дорожньо-патрульної служби
Ясинуватської роти полку ДПС ДАІ УМВС України в Донецькій
області від 21.12.2003р.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що страховий випадок
стався не з вини власника автомобіля у його несправності, а
внаслідок займання від джерел запалювання, тому висновок, тому
суд першої інстанції обгрунтовано дійшов до висновку, що
страховий випадок мав місце, і Відповідач зобов'язаний виконати
обов'язки страховика, передбачені ст. 988 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Водночас, колегія суддів вважає, що постанова Донецького
апеляційного господарського суду від 10.01.2005р. у справі №
18/391 винесена внаслідок неповного з'ясування фактичних
обставин справи, що мають значення для правильного вирішення
спору.
Так, під час судового розгляду справи судами попередніх
інстанцій не прийнято до уваги положення ч. 17 ст. 9 Закону про
страхування та, відповідно ч. 3 ч. 988 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
згідно з яким страхове відшкодування не може перевищувати
розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Проте, під час судового розгляду судами попередніх інстанцій
розмір прямого збитку, якого зазнав Позивач, не встановлювався.
При цьому, Донецький апеляційний господарський суд в
оскаржуваній постанові зазначає, що матеріали справи не містять
в собі доказів надання до суду складеного акту та відповідних
розрахунків відповідачем як при розгляді позовної заяви, так і в
апеляційному порядку. Однак відсутність акту та розрахунків з
вини відповідача є підставою для відшкодування позивачу
страхової суми в повному обсязі.
Колегія суддів вважає дане твердження необґрунтованим, оскільки,
по-перше, чинне законодавство встановлює, що страхове
відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого
зазнав страхувальник, а, по-друге, відповідно до стаття
відповідно до ч. 1 ст. 38 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський
суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій
незалежно від їх участі у справі документи і матеріали,
необхідні для вирішення спору, якщо подані сторонами докази є
недостатніми.
Крім того, Страховим полісом передбачено, що розмір франшизи
(частини збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з
договором страхування) становить 1 % від страхової суми та
повинна вираховуватись із суми прямого збитку, заподіяного
позивачеві у разі настання страхового випадку. Дана обставина
також не була прийнята до уваги господарськими судами попередніх
інстанцій під час розгляду справи.
Судами попередніх інстанцій також не досліджено чи дійсно
Позивач є вигодонабувачем за Договором страхування, адже,
відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону про страхування ( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
при
укладанні договорів страхування страхувальники мають право
призначати вигодонабувачів, які можуть зазнати збитків у
результаті настання страхового випадку, для отримання страхового
відшкодування, якщо інше не передбачено договором страхування.
Враховуючи, що транспортний засіб був предметом застави за
Договором застави колегія суддів вважає, що за умови, що ЗАТ КБ
“ПриватБанк” є вигодонабувачем за Страховим полісом, його
залучення є необхідним для правильного вирішення спору.
Враховуючи, все вищенаведене та вважаючи, що оскаржувана
постанова прийнята з порушенням вимог ст. ст. 38, 43 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, що призвело до неправильного вирішення спору,
колегія суддів вважає, що постанова Донецького апеляційного
господарського суду від 10.01.2005р. у справі № 18/391 підлягає
скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського
суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти
до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом
засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення
обставин справи, і в залежності від встановленого та у
відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
На підставі вищенаведеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7,
111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Страхова
група “ТАС” задовольнити.
2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
10.01.2005р. та рішення господарського суд Донецької області від
27.10.2004р. у справі № 18/391 скасувати.
3. Справу № 18/391 передати на новий розгляд до господарського
суду Донецької області.
Суддя, головуючий у засіданні І. Плюшко
Судді: Н. Панченко
С. Плахотнюк