ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.06.2005 Справа N 1/541-22/214
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 31.08.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Кочерової Н.О. - головуючого, Мележик Н.І., Черкащенка М.М.
розглянувши матеріали касаційної скарги Державного комітету
України з державного матеріального резерву
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від
17.03.2005
у справі господарського суду Львівської області
за позовом Державного комітету України з державного
матеріального резерву
до ВАТ "Західенерго"
про стягнення 533 724,56 грн.,
В засіданні взяли участь представники:
- позивача: Зуб Б.В.,
- відповідача: Чорній О.Б.,
В С Т А Н О В И В:
У липні 2004 року Державний комітет України з державного
матеріального резерву звернувся до господарського суду з позовом
до ВАТ "Західенерго" про стягнення 533724,56 грн.
Рішенням господарського суду Львівської області від
03-11.08.2004 року в задоволені позову відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
17.03.2005 року рішення місцевого господарського суду залишено без
змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями Державний
комітет України з державного матеріального резерву подав касаційну
скаргу в якій просить постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 17.03.2005 року та рішення господарського
суду Львівської області від 03.03.2005 року скасувати та ухвалити
нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що
судами неправильно застосовані норми матеріального та
процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових
рішень.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши
доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин
справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність
застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що
касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних
підстав.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у пункті 1 постанови від 29.12.76 N 11 ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
"Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши
всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши
обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального
права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх
відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини,
або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Судові рішення цим вимогам не відповідають.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.01.1998 р. між
Державним комітетом України по матеріальних резервах та АЕК
"Західенерго" було укладено N 7 на відпуск із державного
матеріального резерву порядку тимчасового позичання
продукції-вугілля в кількості 874433,9 тон.
Відповідно до п.2.2 укладеного договору відповідач
зобов'язався повернути до 01.10.1998 р. згідно узгодженого графіку
в державний резерв вугілля в кількості 874433,9 тн. або провести
оплату його вартості на поточний спеціальний рахунок, а відповідно
до п. 2.3 зобов'язався щомісячно перерахувати 0,1% від вартості
вугілля в Держкомрезерв України за фактичне використане вугілля на
поточний рахунок позивача.
Відповідно до ст. 216 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
зобов'язання
припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Державним комітетом України з державного матеріального
резерву та ВАТ "Західенерго" 25.02.2003 року було укладено договір
N юр-7-1/177-2003 про встановлення порядку погашення
заборгованості. Предметом укладеного договору є погашення
заборгованості перед Держкомрезервом, яка виникла на підставі та у
зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором N 7
від 02.02.1998 р.
Згідно акту звірки взаєморозрахунків між сторонами станом на
01.01.2003 р. відповідач не повернув отримане в порядку
тимчасового позичання вугілля в кількості 456100,0 тонн вартістю
29651364,48 грн. та не сплатив нараховані відсотки за користування
в сумі 378027,75 грн.
Відповідно до п. 2.1.1 договору відповідач повинен повернути
до 01.01.2023 р. вугілля в кількості 456100,0 тонн або сплатити
його вартість.
Судова колегія вважає, що судами не було враховане наступне.
Предметом договору N 7 є тимчасове позичання позивачем вугілля з
державного резерву, а предметом договору N юр-7-1/177-2003 є
порядок погашення заборгованості на 01.01.2003 р. неповернутого
вугілля та відсотків за його користування. В даному договорі не
змінені зобов'язання сторін, в тому числі і щомісячна сплата
відсотків за фактичне використання вугілля.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового
висновку, щодо новації та припинення зобов'язань сторін.
В той же час, судами не перевірено, чи відноситься відповідач
до енергогенеруючих компаній або до теплоелектроцентралі та чи
відраховує він з 01.01.2003 щоденно на реєстраційний рахунок
Державного комітету з державного матеріального резерву кошти в
обсязі не менше одного відсотка сум, отриманих на поточний рахунок
згідно з алгоритмом розподілу коштів оптового ринку електричної
енергії. При встановленні такого відрахування, судам необхідно
було визначитися з правовою природою такого відрахування та
співвідношенням з укладеними між сторонами договорами N 7 та
N юр-7-1/177-2003, а відповідно, визначитися і з обґрунтованістю
заявлених позовних вимог.
За таких обставин, судова колегія вважає, що суди порушили
вимоги ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
і постановили незаконні
судові рішення.
Згідно до частини 2 статті 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не
має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не
були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є
виключна прерогатива першої та апеляційної інстанції.
За таких обставин, постановлені судові рішення підлягають
скасуванню, а справа направленню на новий розгляд.
При новому розгляді суду необхідно витребувати докази у
відповідності з вимогами ст. 36 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, повно,
всебічно та об'єктивно дослідити всі обставини справи, перевірити
доводи позивача та відповідача, дати їм належну юридичну оцінку та
постановити законне рішення.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
17.03.2005 року та рішення господарського суду Львівської області
від 11.08.2004 року у справі N 1/541-22/214 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду
Львівської області.