ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.06.2005 Справа N 24/401
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Кравчука Г.А.,
суддів: Грейц К.В., Мачульського Г.М.,
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні Шевченківському р-ні м. Запоріжжя
касаційну скаргу
на постанову Запорізького апеляційного
господарського суду від 23.02.2005 р.
у справі № 24/401
господарського суду Запорізької області
за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю “Агропроммет”
До Державної податкової інспекції
у Шевченківському р-ні м. Запоріжжя
Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
в судовому засіданні взяли участь представники :
позивача: Завгородній Б.В., дов. № 4 від
10.01.2005 р.;
відповідача: Мітасов М.І., дов. № 23064 від
12.10.2004 р.;
Рещук О.М., дов. № 3403 від
08.02.2005 р.;
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2004 р. Товариство з обмеженою відповідальністю
“Агропроммет” (далі –Товариство) звернулось до господарського
суду Запорізької області з позовом до Державної податкової
інспекції у Шевченківському р-ні м. Запоріжжя (далі –Інспекція)
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №
0002192302/0 від 14.09.2004 р., яким йому зменшено бюджетне
відшкодування податку на додану вартість на суму у розмірі
410 426,00 грн.
Позовні вимоги Товариство обґрунтовувало тим, що воно правомірно
віднесло до складу податкового кредиту суму податку на додану
вартість, сплачену у складі витрат у вигляді відсотків за
користування товарним кредитом, у розмірі 410 918,40 грн.,
оскільки вказані витрати здійснені у зв'язку з господарською
діяльністю; право платника податку на бюджетне відшкодування
Законом України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не ставиться в залежність від сплати податку на додану вартість
по всьому ланцюгу обігу товару.
Рішенням господарського суду Запорізької області від
24.11.2004 р. (суддя Пасічнік Т.А.) позовні вимоги Товариства
задоволено.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від
23.02.2005 р. (колегія суддів: Кагітіна Л.П. , Радченко О.П. ,
Яценко О.М.) залишено без змін.
Вказані судові акти мотивовані тим, що купівля Товариством
товару (перетворювачів надлишкового тиску ісп. АС Сапфир 22М-ДИ-
2161-А-11-УХЛЗ.1 0-6Мпа 05Р у кількості 492 штуки, далі
–Перетворювачі) на умовах товарного кредиту за 5 889 830,40 грн.
(3 424 320,00 грн. –вартість товару, 2 465 510,40 грн. –відсотки
за користування товарним кредитом; розрахунок частково проведено
векселем) та подальший продаж цього товару за ціною, меншою ціни
придбання (з урахуванням відсотків, сплачених за користування
товарним кредитом), а саме –за 3 427 272,00 грн., є
господарською діяльністю, а тому сума податку на додану
вартість, сплачена при купівлі товару, у тому числі у складі
витрат у вигляді відсотків за користування товарним кредитом,
правомірно віднесена Товариством до складу податкового кредиту.
Крім того, апеляційний господарський суд зазначив, що висновок
Інспекції про те, що у випадку проведення розрахунків за товар
векселем сплати податку на додану вартість до бюджету не
відбувається, є необґрунтованим.
Інспекція звернулась до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою на постанову Запорізького апеляційного
господарського суду від 23.02.2005 р., в якій просить зазначену
постанову і рішення господарського суду Запорізької області від
24.11.2004 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити
Товариству у задоволенні позовних вимог. Касаційна скарга
мотивована тим, що господарські суди попередніх інстанції,
вирішуючи спір, порушили п. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7
Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
,
п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 ст. 5 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Товариство скористалось правом, наданим ст. 111-2 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, та надіслало відзив на касаційну скаргу, в якому
просить залишити касаційну скаргу Інспекції без задоволення, а
постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
23.02.2005 р. та рішення господарського суду Запорізької області
від 24.11.2004 р. –без змін. Відзив мотивований тим, що вказані
судові акти прийняті з дотриманням норм процесуального та
матеріального права.
У зв'язку з відпусткою суддів Кривди Д.С. та Жаботиної Г.В. за
розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду
України від 17.06.2005 р. справа розглядається Вищим
господарським судом України у складі колегії суддів Кравчука
Г.А. –головуючого, Грейц К.В. та Мачульського Г.М.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю
представників сторін матеріали справи та доводи Інспекції і
Товариства, викладені, відповідно, у касаційній скарзі та
відзиві на касаційну скаргу, перевіривши правильність юридичної
оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування
господарськими судами апеляційної та першої інстанцій норм
матеріального та процесуального права при прийнятті ними рішень,
колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
касаційна скарга Інспекції підлягає частковому задоволенню,
враховуючи наступне.
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податку
на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(тут і надалі –у редакції, яка
була чинною на момент віднесення Товариства відповідної суми до
складу податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду
складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником
податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів
(робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових
витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних
активів, що підлягають амортизації.
Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
валові витрати виробництва та обігу
(далі –валові витрати) –сума будь-яких витрат платника податку у
грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних
як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які
придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх
подальшого використання у власній господарській діяльності.
Тобто витрати Товариства на придбання Перетворювачів можуть бути
віднесені до складу валових витрат виробництва та обігу за
умови, що ці Перетворювачі придбавались ним з метою подальшого
використання у власній господарській діяльності, і лише у такому
випадку сплачена при їх придбанні сума податку на додану
вартість може бути віднесена до складу податкового кредиту.
П. 1.32 ст. 1 вказаного Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
визначає, що
господарська діяльність –будь-яка діяльність особи, направлена
на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній
формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в
організації такої діяльності є регулярною, постійною та
суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену
діяльність особи через свої постійні представництва, філіали,
відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену
особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на
користь першої особи.
Зазначений Закон України ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
не містить визначення
терміну “доход”, у зв'язку з чим колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до частини другої ст. 3 Закону України “Про
бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”
( 996-14 ) (996-14)
бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку,
який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична
та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник,
ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Згідно ст. 3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1
“Загальні вимоги до фінансової звітності”, затвердженого наказом
Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. № 87 “Про
затвердження Положень (стандартів) бухгалтерського обліку”
( z0391-99 ) (z0391-99)
(далі –Положення ( z0391-99 ) (z0391-99)
):
— доходи –збільшення економічних вигод у вигляді надходження
активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання
власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок
внесків власників);
— власний капітал –частина в активах підприємства, що
залишається після вирахування його зобов'язань;
— активи –ресурси, контрольовані підприємством в результаті
минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до
отримання економічних вигод у майбутньому.
Зважаючи на те, що податкова звітність ґрунтується на даних
бухгалтерського обліку (частина другої ст. 3 Закону України “Про
бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”
( 996-14 ) (996-14)
), а Закон України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
є законом про оподаткування, колегія
суддів Вищого господарського суду України вважає за можливе
застосувати термін “доход”, який міститься у вказаному Законі, у
розумінні терміну “доходи”, наведеного у Положенні ( z0391-99 ) (z0391-99)
(з урахуванням інших наведених у ньому термінів).
Врахувавши норму п. 1.32 ст. 1 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
з урахуванням терміну
“доходи” та інших термінів, наведених у Положенні ( z0391-99 ) (z0391-99)
,
колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до
висновку, що діяльність особи є господарською лише у тому
випадку, якщо вона направлена на збільшення економічних вигод у
вигляді надходження ресурсів, контрольованих підприємством в
результаті минулих подій, використання яких, як очікується,
призведе до отримання економічних вигод у майбутньому, або
зменшення зобов'язань, які призводять до зростання частини
відповідних ресурсів, що залишається після вирахування його
зобов'язань.
Проте, господарські суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір,
сукупність дій Товариства з придбання Перетворювачів на умовах
товарного кредиту за договором № Кт-Т/К-11-01 від 30.10.2003 р.,
укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю “Комтек”,
та їх подальшого продажу за договором № МИ-КП-11/01 від
03.11.2003 р., укладеним з Товариством з обмеженою
відповідальністю “Мінол”, з урахуванням наведеного у
попередньому абзаці не дослідили, і в порушення ст. 43 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо всебічного, повного і об'єктивного
розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх
сукупності, керуючись законом, необґрунтовано прийшли до
висновку, що ці дії є господарською діяльністю.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України
зазначає, що місцевий та апеляційний господарські суди,
встановивши, що Товариство при здійсненні частини розрахунку за
договором № Кт-Т/К-11-01 від 30.10.2003 р. використало вексель №
643049770492, не врахували частину третю п. 4.8 ст. 4 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(відповідно до якої векселі отримані, але не оплачені платником
податку, або видані, але не оплачені платником податку, не
змінюють сум податкових зобов'язань або податкового кредиту
такого платника податку, незалежно від видів операцій, по яких
такі векселі використовуються) та не встановили, чи був
зазначений вексель оплачений, і, відповідно, чи мало право
Товариство відносити до складу податкового кредиту суму податку
на додану вартість, сплачену цим векселем.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України,
викладеними у п. 1 постанови від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності
з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до
даних правовід носин.
Оскільки передбачені процесуальним законом (ст. 111-7 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
) межі перегляду справи в касаційній
інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені
ним, вирішува ти питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних дока зів над іншими, збирати нові
докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає, що рішення господарського
суду Запорізької області від 24.11.2004 р. та постанова
Запорізького апеляційного господарського суду від 23.02.2005 р.
підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до
господарського суду Запорізької області.
При новому розгляді справи господарському суду необхідно
всебічно та повно з'ясувати обставини справи в їх сукупності та
вирішити спір відповідно до вимог закону.
За згодою представників сторін, відповідно до частини другої ст.
85 та
частини першої ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, в судовому
засіданні оголошена лише вступна та резолютивна частини
постанови Вищого господарського суду України.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 та 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Шевченківському р-ні м. Запоріжжя на постанову Запорізького
апеляційного господарського суду від 23.02.2005 р. у справі №
24/401 господарського суду Запорізької області задовольнити
частково.
Рішення господарського суду Запорізької області від
24.11.2004 р. та постанову Запорізького апеляційного
господарського суду від 23.02.2005 р. у даній справі скасувати,
а справу передати на новий розгляд до господарського суду
Запорізької області.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Суддя К.В. Грейц
Суддя Г.М. Мачульський