ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.06.2005 Справа N 1/313-О
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 25.08.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - Кравчука Г.А.,
суддів: Грейц К.В., Уліцького А.М.
розглянувши касаційну скаргу ДПІ у м. Херсоні
на постанову від 04.03.2005 Запорізького апеляційного
господарського суду
та на рішення від 07.12.2004
у справі N 1/313-О господарського суду Херсонської області
за позовом ТОВ "Електробудмонтаж "Квазар"
до ДПІ у м. Херсоні
про визнання недійсним рішення ДПІ та податкових вимог
такими, що не підлягають виконанню
за участю представників сторін
від позивача: Вічна І.М., дов.
від відповідача: у засідання не прибули
В С Т А Н О В И В:
ТОВ "Електробудмонтаж "Квазар" звернулось до господарського
суду Херсонської області з позовом до ДПІ у м. Херсоні про
визнання рішення N 22 від 03.03.2004 недійсним, а податкових вимог
N 1/385 від 15.02.2002 та N 2/578 від 27.01.2004 такими, що не
підлягають виконанню (з урахуванням уточнення).
Позов мотивовано тим, що у відповідача не було підстав для
надіслання першої податкової вимоги від 15.02.2002, оскільки
зазначений у ній борг з податку на прибуток в сумі 19134,20 грн.
не існував, тому і визначені у цій вимозі суми штрафу та пені
нараховані безпідставно. А оскільки не було підстав для першої
податкової вимоги, то відповідач не мав права надсилати позивачу
другу податкову вимогу від 27.01.2004 з простроченням строку її
надсилання та визначенням залишку податку на прибуток та податку
на додану вартість, який у першій вимозі був відсутній.
Позивачем пояснено, що за 1 квартал 2001 року ПФ
"Електробудмонтаж Квазар", правонаступником якої є ТОВ
"Електробудмонтаж "Квазар", було подано до податкового органу
декларацію з податку на прибуток, в якій визначена сума цього по
датку - 26989 грн. На цю суму до АК АПБ "Україна" 29.05.2001 було
подано платіжне доручення N 107. На рахунку фірми на той час
знаходилося 45475,39 грн. Вказані у платіжному документі кошти
були зняті банком з рахунку фірми, проте до бюджету не надійшли.
Позивач вважає, що ним податкове зобов'язання було виконано, тобто
борг з податку в сумі 26989 грн. сплачений, але не перерахований
до бюджету з вини банківської установи, а відтак платник податку
відповідно до законодавства звільняється від відповідальності.
Також позивач зазначав, що протягом 2002 року сплатив цей
борг повторно та перерахував його до держбюджету, тому станом на
09.01.2003 перша податкова вимога з цих підстав вважається
виконаною, оскільки саме у цей день ним було повністю повторно
погашено суму боргу з податку на прибуток. Отже, ця вимога, на
думку позивача, анулюється і підстави для другої податкової вимоги
відсутні.
Оскільки у відповідача не було підстав для надіслання
позивачу вказаних податкових вимог, то позивач вважає рішення N 22
від 03.03.2004 про стягнення коштів та продаж інших активів
позивача в рахунок погашення податкового боргу таким, що підлягає
визнанню недійсним.
Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що ним
у відповідності до Закону "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
(далі - Закон N 2181-III) були надіслані позивачу
перша та друга податкові вимоги. Перша була надіслана по недоїмці
з податку прибуток за 2001 рік, а друга по залишку боргу з цього
податку та по боргу з податку на додану вартість, тобто у другій
податковій вимозі борг був консолідований.
На думку відповідача, застосування до установ банків
передбаченої пп. 16.5.1 п. 1 ст. 16 Закону N 2181-III ( 2181-14 ) (2181-14)
відповідальності не звільняє платника податків від обов'язків
сплатити узгоджену суму податкового зобов'язання, а податковий
орган права стягнення такого податкового боргу. Оскільки позивач
був попереджений, що у разі несплати у 30-денний строк суми
визначеного у вимозі боргу до нього будуть застосовані заходи щодо
стягнення податкового боргу у вигляді стягнення його банківського
рахунку платника податків та опису його актів з метою їх можливі
реалізації у подальшому і погашення таким чином боргу по податках.
Тому підстав для визнання недійсним рішення про накладення арешту
на активи позивача, на думку відповідача, немає.
Рішенням від 07.12.2004 господарського суду Херсонської
області (суддя Губіна І.В.) позовні вимоги задоволено, визнано
недійсним рішення ДПІ у м. Херсоні від 03.03.2004 N 22 про
стягнення коштів та продаж інших активів платника податку в
рахунок погашення податкового боргу ТОВ "Електробудмонтаж "Квазар"
та визнано податкові вимоги ДПІ у м. Херсоні від 15.02.2002
N 1/385 та від 27.01.2004 N 2/575 такими, що не підлягають
виконанню.
Рішення мотивовано необґрунтованим прийняттям податковим
органом першої і другої податкових вимог, що стало підставою для
визнання недійсним рішення відповідача про стягнення коштів та
продаж активів платника податків в рахунок погашення податкового
боргу.
Постановою від 04.03.2005 Запорізького апеляційного
господарського суду (колегія суддів у складі: Кагітіної Л.П. -
головуючого, Мірошниченко М.В., Яценко О.М.) рішення суду першої
інстанції залишено без змін.
Ухвалою від 12.05.2005 Вищий господарський суд України
порушив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в
якій заявлено вимоги про скасування рішення і постанови та відмову
в задоволенні позову.
Скаржник посилається на прийняття рішення і постанови при
неповному з'ясуванні обставин справи та неправильному застосуванні
норм матеріального права. Зазначає, що є помилковим висновок
стосовно відсутності підстав для надіслання позивачу першої
податкової вимоги, оскільки спірні кошти не були перераховані до
бюджету з вини банку. Також вказує на хибність висновку суду, що
погашення боргу платником податку відбувається з днем прийняття
відповідною банківською установою платіжного доручення на сплату
боргу з податків. Скаржник вважає, що ним правомірно було
надіслано першу податкову вимогу; після сплину тридцятиденного
строку від дня вручення - другої податкової вимоги; а також у
відповідності з вимогами пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
прийнято
рішення про застосування заходів до активів позивача для погашення
податкового боргу.
Заслухавши суддю-доповідача Уліцького А.М., пояснення
представника позивача, перевіривши матеріали справи, Вищий
господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідачем було прийнято рішення N 22 від 03.03.2004 про
стягнення коштів та продаж інших активів платника податків -
позивача.
Прийняттю зазначеного рішення передували дві податкові
вимоги: перша вимога від 15.02.2002 N 1/385 на загальну суму
25350,90 грн. податкового боргу з податку на прибуток та друга
податкова вимога від 27.01.2004 N 2/578 на загальну суму
25043,05 грн.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ПФ
"Електробудмонтаж "Квазар", правонаступником якої є позивач по
справі - ТОВ "Електробудмонтаж "Квазар", до податкового органу
було подано декларацію з податку на прибуток за 1 квартал 2001 р.,
в якій було визначено податкове зобов'язання в сумі 26989 грн.
Платником податку до АК АПБ "Україна" 29.05.2001 подано платіжне
доручення N 107. На той час на рахунку фірми знаходилося
45475,39 грн. Вказані у платіжному документі кошти були зняті
банком з рахунку платника податку, однак до бюджету не надійшли.
Цей факт мав місце до того, як Національний банк України прийняв
рішення про відкликання ліцензії АК АПБ "Україна", призначено
ліквідатора та оголошено про початок ліквідаційної процедури
банку.
Враховуючи ненадходження спірних коштів до бюджету,
податковим органом позивачу було направлено першу податкову вимогу
від 15.02.2002 N 1/385 на загальну суму 25350,90 грн.:
19134,20 грн. основного боргу, 2718,60 грн. штрафних санкцій,
3498,10 грн. пені; та другу податкову вимогу від 27.01.2004
N 2/578 на загальну суму 25043,05 грн.: 3412,71 грн. податкового
боргу з податку на прибуток (1420,40 грн. - основний платіж,
1992,31 грн. пені), 21630,34 грн. податкового боргу з податку на
додану вартість (21208,79 грн. основного платежу, 267 грн.
фінансових санкцій, 154,55 грн.).
Відповідно до вимог п. 1.4 ст. 1 та пп. 16.3.1 п. 16.3 ст. 16
Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
пеня - плата у вигляді процентів, нарахованих на суму
податкового боргу (без урахування пені), що справляється з
платника податків у зв'язку з несвоєчасним погашенням податкового
зобов'язання і нарахування пені закінчується у день прийняття
банком, обслуговуючим платника податків, платіжного доручення на
сплату суми податкового боргу.
Оскільки судами встановлено факт прийняття банком, що
обслуговував платника податків, платіжного доручення на сплату
суми податкового боргу, з цього моменту відповідно закону
припиняється нарахування пені.
За невиконання банком зобов'язань по перерахуванню суми
податку до бюджету згідно з пп. 16.5.1 п. 16.5 ст. 16 цього ж
Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
настає відповідальність банку, при цьому
платник податків, зборів (обов'язкових платежів) звільняється від
відповідальності за несвоєчасне або неповне зарахування таких
платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи
нараховану пеню або штрафні санкції.
Закон України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
,
зокрема у п. 3 ст. 9 визначає, що обов'язок юридичної особи щодо
сплати податків і зборів обов'язкових платежів) припиняється із
сплатою податку, збору (обов'язкового платежу) або його
скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до
Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
. У разі ліквідації юридичної
особи заборгованість з податків і зборів (обов'язкових платежів)
сплачується у порядку, встановленому законами України. У разі
укладення мирової угоди у процедурі провадження у справі про
банкрутство заборгованість з податків і зборів (обов'язкових
платежів) сплачується у розмірах, визначених мировою угодою,
укладеною у порядку, встановленому законами України.
У ч. 1 ст. 11 цього Закону ( 1251-12 ) (1251-12)
визначено, що
відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати
податків і зборів (обов'язкових платежів) і додержання законів про
оподаткування несуть платники податків і зборів (обов'язкових
платежів) відповідно до законів України.
Аналіз зазначених норм є підставою для висновку, що з моменту
прийняття банком, що обслуговував позивача, платіжного доручення
на сплату суми податкового боргу, відповідно до податкового
законодавства позивач вважається звільненим від санкцій
передбачених за несплату податку.
Враховуючи, що позивач повторно перерахував суму податку за
I квартал 2001 р., що сталося 09.01.2003, а перша податкова вимога
відповідачем направлена позивачу 15.02.2002, при наявності факту
ненадходження до Держбюджету України податку за прибуток за
I квартал 2001 р., згідно з пп. 6.2.5 п. 6.2 ст. 6 Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, суди
дійшли висновку, що друга податкова не надсилається, відповідно,
друга податкова вимога по податковому зобов'язанню з податку на
прибуток за I квартал 2001 року є недійсною.
Проте судами при розгляді справи не враховано зміст та
підстави направлення другої податкової вимоги, яка, крім податку
на прибуток у сумі 1420,40 грн. і 1992 грн. пені, містила вимогу
про сплату податку на додану вартість у сумі 21208,79 грн.,
штрафних санкцій - 267 грн. і пені - 154,55 грн. Судами не було
встановлено причинний зв'язок між боргом за I кв. 2001 р., першою
податковою вимогою від 15.02.2002 та другою вимогою, а також їх
відповідність податковим зобов'язанням позивача за 2001-2004 рр.,
зокрема, не визначено обставин внесення сум податкових зобов'язань
з податку на додану вартість, які не відносяться до податкового
боргу за I квартал 2001 року.
Таким чином, задовольняючи позов, суди не встановили
погашення заборгованості по податках за 2001-2004 рр. згідно з
законодавством, а також усі суттєві обставини пов'язані з
оспореними у справі актами.
Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку, що
рішення і постанова у справі підлягають скасуванню, а справу слід
направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарсь кий суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу задовольнити частково.
2. Постанову Запорізького апеляційного господарського суду
від 04.03.2005 та рішення господарського суду Херсонської області
07.12.2004 у справі N 1/313-О скасувати, а справу направити на
новий розгляд до суду першої інстанції.