ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.06.2005 Справа N 41/202-04
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 25.08.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України в складі колегії:
головуючого - Усенко Є.А.
суддів: Бакуліна С.І., Продаєвич Л.В.
розглянувши касаційну скаргу ДПІ у Московському районі
м. Харкова
на постанову Харківського апеляційного господарського суду
від 26.01.2005 р.
у справі N 41/202-04 господарського суду Харківської області
за позовом ДПІ у Московському районі м. Харкова
до приватного підприємця С.О.В.
про визнання суми податкового зобов'язання
за участю представників сторін:
від відповідача - Монагарової О.Я.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Харківської області від
02.12.2004 р. (суддя О.М. Мінаєва), залишеним без змін постановою
Харківського апеляційного господарського суду від 26.01.2005 р.
(судді Погребняк В.Я., Бабакова Л.М., Твердохліб А.Ф.), відмовлено
у позові про визнання за відповідачем податкового зобов'язання,
визначеного за непрямими методами, за платежем з ПДВ в сумі
79233,00 грн., в тому числі 52822,00 грн. - основний платіж та
26411,00 грн. - штрафні санкції, та за платежем з прибуткового
податку в сумі 6027,00 грн.
В касаційні скарзі ДПІ у Московському районі м. Харкова
просить скасувати постановлені у справі судові рішення та прийняти
нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення та
неправильне застосування судами попередніх інстанцій пункту 4.3
ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
, п. 8 Методики визначення сум податкових зобов'язань
за непрямими методами, затвердженої постановою Кабінету Міністрів
України від 27.05.2002 р. N 697 ( 697-2002-п ) (697-2002-п)
, та ч. 1 ст. 38 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити
скаргу без задоволення з огляду на її необґрунтованість.
Позивач не реалізував процесуальне право на участь у судовому
засіданні касаційної інстанції.
Заслухавши представника відповідача, перевіривши повноту
встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в
рішенні місцевого суду та постанові суду апеляційної інстанції,
колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до
висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з
таких підстав.
Відповідно до підпунктів 4.3.1, 4.3.2, 4.3.4 пункту 4.3 ст. 4
Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
, якщо контролюючий орган не може самостійно визначити
суму податкового зобов'язання платника податків згідно з
підпунктом "а" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону у
зв'язку з невстановленням фактичного місцезнаходження
підприємства, його відокремлених підрозділів, місцезнаходження
фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових
осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також
якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з
неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю
визначених законодавством первинних документів, сума податкових
зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим
методом.
Цей метод може застосовуватися також у випадках, коли
декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що
проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує
розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у
порядку, передбаченому законодавством.
За непрямим методом податкове зобов'язання визначається за
оцінкою витрат платника податків, приросту його активів, кількості
осіб, які перебувають з ним у відносинах найму, а також оцінкою
інших елементів податкових баз, які приймаються до розрахунку
податкового зобов'язання щодо конкретного податку, збору
(обов'язкового платежу) відповідно до закону.
Застосування непрямого методу для визначення податкових
зобов'язань платників податків у випадках, не передбачених цим
пунктом, не дозволяється.
Підпунктом 19.3.6 пункту 19.3 ст. 19 цього Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
передбачено, що до 1 січня 2005 року діє правило, за яким, якщо
платник податків відмовляється узгодити податкове зобов'язання,
нараховане податковим органом з використанням непрямого методу,
податковий орган зобов'язаний звернутися до суду з позовом про
визнання такої суми податкового зобов'язання.
При цьому обов'язок доведення того, що таке нарахування було
зроблено належним чином, покладається на податковий орган.
Відповідно до пункту 8 Методики визначення сум податкових
зобов'язань за непрямими методами, затвердженої постановою КМ
України від 27.05.2002 р. N 697 ( 697-2002-п ) (697-2002-п)
, визначення сум
податкових зобов'язань за непрямими методами може здійснюватися
органами державної податкової служби стосовно, зокрема, податку на
додану вартість, податку на доходи фізичних осіб (щодо суб'єктів
підприємницької діяльності - фізичних осіб) з використанням
визначених цим пунктом методів, в тому числі, методу економічного
аналізу та методу аналізу інформації про доходи та витрати
платників податків.
Пунктом 4.2 розділу IV Методичних рекомендацій визначення сум
податкових зобов'язань за непрямими методами ( v0312225-02 ) (v0312225-02)
,
затверджених наказом ДПА України від 05.07.2002 р. N 312, метою
застосування непрямих методів для визначення податкового
зобов'язання з податку на додану вартість є обрахування бази
оподаткування цим податком.
При визначенні за непрямими методами бази оподаткування
податком на додану вартість враховують суми податкового кредиту з
податку, підтверджені платником документально та пов'язані з такою
базою оподаткування.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що застосування
позивачем непрямих методів для визначення податкових зобов'язань
суб'єкту підприємницької діяльності С.О.В. було здійснено згідно
рішення начальника ДПІ у Московському районі м. Харкова від
14.04.2004 р. N 1 з підстав непідтвердження розрахунків, що
наведені у податкових деклараціях за 2002-2003 роки, наявними
документами обліку з використанням, як визначено в зазначеному
рішення, методу економічного аналізу інформації про доходи і
витрати платника податків.
При цьому, як підтверджується копією акту N 207/17-141/238
від 14.05.2004 р., при визначенні відповідачу сум податкових
зобов'язань, стосовно яких виник спір, за основу взята інформація
банківської установи про рух грошових коштів по поточному рахунку
відкритого суб'єкту підприємницької діяльності С.О.В.
За висновками податкового органу, викладеними в зазначеному
акті, відповідачу донараховано податкове зобов'язання з
прибуткового податку за 2003 рік у сумі 6027,00 грн. у зв'язку з
завищенням відповідачем витрат в декларації за цей звітний період
на суму 23197,16 грн., а також податкові зобов'язання з ПДВ за
березень 2002 року - грудень 2003 року в загальній сумі
52822,00 грн. у зв'язку з виключенням з податкового кредиту цієї
суми, як не підтвердженої податковими накладними.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого
погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що
визначення податковим органом відповідачу податкових зобов'язань в
зазначених сумах здійснено з порушенням пункту 4.3 ст. 4 Закону
України від 21.12.2000 р. N 2181-III ( 2181-14 ) (2181-14)
та пунктів 8, 9
Методики визначення сум податкових зобов'язань за непрямими
методами ( 697-2002-п ) (697-2002-п)
, оскільки прибутковий податок відсутній в
переліку податків, щодо визначення зобов'язань за якими можуть
бути застосовані непрямі методи; відсутність документів обліку у
відповідача обумовлена крадіжкою; акт перевірки від 14.05.2004 р.
N 207/17-141/238 не був затверджений начальником ДПІ у
Московському районі м. Харкова; обраний позивачем метод визначення
податкових зобов'язань не відповідає Методиці від 27.05.2002 р.;
податкові зобов'язання з прибуткового податку визначені за період
з 01.01.2002 р. по 31.12.2003 р., тоді як постанова КМ України від
27.05.2002 р. N 697 ( 697-2002-п ) (697-2002-п)
вступила в силу з 01.07.2002 р.
З висновком суду стосовно податкового зобов'язання за
платежем з прибуткового податку не можна погодитися, оскільки
такий висновок не грунтується на повному і всебічному розгляді в
судовому процесі всіх обставин справи, як того вимагає частина 1
ст. 43 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
та не відповідає правильному застосуванню норм матеріального
права.
Так, згідно пункту 4 частини 1 ст. 14 Закону України "Про
систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
від 25.06.1991 р. до
загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів)
належить податок на доходи фізичних осіб.
До 01.01.2004 р. порядок оподаткування доходів громадян
регулювався Декретом КМ України "Про прибутковий податок з
громадян" від 26.12.1992 р. N 13-92 ( 13-92 ) (13-92)
.
У зв'язку з прийняттям Законів України "Про Державний бюджет
України на 2004 рік" ( 1344-15 ) (1344-15)
та "Про податок з доходів
фізичних осіб" ( 889-15 ) (889-15)
наказом Міністерства фінансів України
"Про внесення змін і доповнень до бюджетної класифікації" від
29.12.2003 р. N 705 ( v0705201-03 ) (v0705201-03)
внесені зміни до розділу і
"Класифікація доходів бюджету" бюджетної класифікації,
затвердженої наказом Міністерства фінансів України від
27.12.2001 р. N 604 ( v0604201-01 ) (v0604201-01)
, а саме: код 11010000
"Прибутковий податок з громадян" замінено кодом 11010000 "Податок
з доходів фізичних осіб".
Наведене свідчить про співпадання вказаних податків, у
зв'язку з чим у суду не було законних підстав для висновку про
заборону визначення за непрямими методами суми податкового
зобов'язання з прибуткового податку з посиланням на пункт 8
Методики ( 697-2002-п ) (697-2002-п)
від 27.05.2002 р., яким передбачено
визначення сум податкових зобов'язань за непрямими методами
стосовно податку на доходи фізичних осіб.
Передбачаючи, що непрямий метод може застосовуватися в разі
не підтвердження платником податків розрахунків, наведених у
декларації, наявними документами обліку, підпункт 4.3.1 пункту 4.3
ст. 4 Закону України від 21.12.2000 р. N 2181-III ( 2181-14 ) (2181-14)
не
ставить в залежність застосування непрямого методу від будь-яких
причин зазначеного непідтвердження.
Згідно пункту 19.1 ст. 19 вказаного Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
пункт 4.3 ст. 4 цього Закону набрав чинності з 1 січня 2002 року,
що і визначає час, з якого органи державної податкової служби
мають право визначати суми податкових зобов'язань платників
податків за непрямими методами.
При цьому в разі подання декларації застосовується строк
давності, встановлений підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 ст. 15 цього
Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
, оскільки інше ні цим підпунктом, а ні
пунктом 4.3 ст. 4 Закону не встановлено.
Надання органу державної податкової служби права визначати
суми податкових зобов'язань за непрямим методом у випадках,
визначених законом, означає право цього органа самостійно обирати
такий метод, із визначених пунктом 8 Методики ( 697-2002-п ) (697-2002-п)
від
27.05.2002 р.
В разі виникнення спору до компетенції суду входить перевірка
відповідності застосованого податковим органом метода вказаній
Методиці з точки зору змісту метода, оціночних елементів
податкової бази та інформації, на яких цей метод базується.
Висновок суду щодо невідповідності акту від 14.05.2004 р.
N 207/17-141/238 пункту 9 Методики ( 697-2002-п ) (697-2002-п)
від
27.05.2002 р. зроблений без оцінки наявності в матеріалах справи
копії цього акту, на якій міститься затверджувальний напис
начальника ДПІ у Московському районі м. Харкова від 14.05.2004 р.
Що ж стосується обставин справи щодо бази оподаткування, з
якої відповідачу визначене податкове зобов'язання з прибуткового
податку, правильності її визначення податковим органом та
правильності визначення власне оспорюваної суми податкового
зобов'язання, то такі судами попередніх інстанцій встановлені не
були, хоча і входять до предмету доказування в судовому процесі
при розгляді даного спору.
З огляду на зазначене порушення судами попередніх інстанцій
частини 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, яке привело до прийняття неправильних судових рішень
у частині позовних вимог, що стосується прибуткового податку,
постановлені у справі судові рішення підлягають частковому
скасуванню з передачею справи у відповідній частині позовних вимог
на новий розгляд до суду першої інстанції.
Беручи до уваги, що податкове зобов'язання за платежем з ПДВ
в сумі 52822,00 грн. було визначене відповідачу у зв'язку з
виключенням з податкового кредиту ПДВ в зазначеній сумі, як
непідтвердженій податковими накладними, тобто відповідно до
підпункту 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, тоді як застосування непрямого
методу для визначення податкового зобов'язання з цього податку
стосується обрахування бази оподаткування цим податком, у позивача
не було передбачених підпунктом 19.3.6 пункту 19.3 ст. 19 Закону
України від 21.12.2000 р. N 2181-III ( 2181-14 ) (2181-14)
підстав для
звернення до суду з позовом про визнання такої суми податкового
зобов'язання.
Фактично контролюючим органом було реалізоване повноваження,
передбачене підпунктом "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 ст. 4 цього
Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
, з настанням для суб'єкта підприємницької
діяльності С.О.В. наслідків, визначених цим Законом у разі
самостійного визначення контролюючим органом суми податкового
зобов'язання.
З цих підстав постанова суду апеляційної інстанції в частині
відмови в задоволенні позову про визнання податкового зобов'язання
за платежем з ПДВ в сумі 79233,00 грн., визначеного відповідачу за
непрямим методом, підлягає залишенню в силі безвідносно до мотивів
відмови в позові в цій частині позовних вимог судами попередніх
інстанцій.
Під час нового розгляду справи в частині позовних вимог, що
стосуються прибуткового податку, суду першої інстанції слід взяти
до уваги викладене в цій постанові, встановити обставини справи
відповідно до вимог частини 1 ст. 43 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
та вирішити спір згідно закону.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п.п. 1, 3 ст. 111-9, ч. 1
ст. 111-10, ст. 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДПІ у Московському районі м. Харкова
задовольнити частково.
Скасувати постанову Харківського апеляційного господарського
суду від 26.01.2005 р. та рішення господарського суду Харківської
області від 02.12.2004 р. в частині відмови в позові про
визначення податкового зобов'язання приватному підприємцю С.О.В.
за платежем з прибуткового податку в сумі 6027,00 грн.
Справу в цій частині позовних вимог передати на новий розгляд
до господарського суду Харківської області.
В іншій частині постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 26.01.2005 р. залишити без змін.