ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.06.2005 Справа N 31/64
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 08.09.05
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
[...]
за участю представників сторін: [...]
розглянувши касаційну скаргу Селянського (фермерського)
господарства "Павел" на постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 16 лютого 2005 року у справі за позовом
Селянського (фермерського) господарства "Павел" до ЗАТ "Страхова
група "ТАС", ЗАТ "Комерційний банк "Приватбанк"
про стягнення страхового відшкодування в сумі 1319991 грн.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
25 листопада 2004 року в позові відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 16 лютого 2005 року рішення суду залишене без змін.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати вказану
постанову суду, посилаючись на те, що вона прийнята з порушенням
норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши
матеріали справи та на підставі встановлених в ній фактичних
обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським
судом, при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального і
процесуального права, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом,
16.10.2002 року між сторонами у справі був укладений договір
N 0771-ЗМ добровільного страхування ризиків аграрного
товаровиробника, об'єктом якого є майнові інтереси, що не
суперечать законодавству України, пов'язані з володінням,
користуванням і розпорядженням майбутнім урожаєм
сільськогосподарських культур. Предметом страхування за зазначеним
договором була озима пшениця. Страхова сума за договором склала
1553600 грн., а франшиза (безумовна) - 20% від страхової суми за
кожним страховим випадком (п. 5.2 договору).
Укладеним договором страхування страховим випадком визначено
вимерзання. Строк дії договору був встановлений з 16.10.2002 року
до моменту збирання врожаю. Сума страхового платежу - 30672 грн.
була сплачена позивачем платіжним дорученням N 313 від
22.10.2002 року.
Відповідно до пункту 11 договору страхування, після настання
страхового випадку або отримання повідомлення про подію, що може
бути визнана ним, страхувальник зобов'язаний негайно у межах
розумної доцільності провести всі можливі заходи для рятування
застрахованого майна; не пізніше двох діб (за винятком вихідних та
святкових днів) повідомити про це страховика та не пізніше семи
діб з вказаного часу провести документальне оформлення
повідомлення. При цьому, неможливість виконання цієї вимоги має
бути доведена страхувальником документально. Крім того,
страхувальник зобов'язаний отримати від відповідних установ для
надання страховику необхідні документи, що підтверджують настання
страхового випадку; погодити місце і час та при потребі надати
представнику страховика або уповноваженому ним експерту можливість
огляду пошкодженого майна чи його залишків; надати страховикові
всю необхідну інформацію і документи щодо встановлення причин і
наслідків страхового випадку.
При вирішенні спору апеляційний господарський суд всебічно
дослідив надані сторонами докази і правильно встановив, що факт
реальної можливості загибелі озимої пшениці від вимерзання став
відомий позивачеві 10.01.2003 року.
В силу п. 11.1 договору це було підставою вважати, що
страховий випадок настав і у позивача виник обов'язок виконання
дій, пов'язаних із настанням страхового випадку (повідомлення
страховика, документальне оформлення).
Позивач направив повідомлення про настання страхового випадку
тільки 10.04.2003 року, у якому зазначив, що відбулася повна
загибель культур озимої пшениці, у зв'язку з вимерзанням на площі
1520 га.
В акті від 09.04.2003 року, доданого до повідомлення про
настання страхового випадку, було зазначено, що обстеживши
моноліти ґрунту, взяті 25 грудня 2002 року, 25 січня, 25 лютого і
10 березня 2003 року на посівах озимих культуру СФГ "Павел",
посіяних восени 2002 року, комісія прийшла до висновку, що
внаслідок дії непереборної сили (складних кліматичних умов) всі
площі озимих культур загинули від вимерзання, що підтверджено
відбором монолітів. У довідці Кіровоградського обласного центру з
гідрометеорології від 09.04.2003 року зазначено, що під час
найбільших похолодань 9-28 грудня 2002 року та 1-7 січня 2003 року
мінімальні температури ґрунту на глибині залягання вузла кущіння
озимини знижувалися до -11 -14 градусів. У цій же довідці
зазначено, що таке зниження температури ґрунту на глибині
залягання вузла кущіння загрозливим не було, оскільки розрахункова
критична температура вимерзання добре розвинутих рослин озимої
пшениці середньої та високої морозостійкості в той період
становила -15 -16 градусів.
Враховуючи, що позивач вже 10.01.2003 року встановив факт
загибелі 95-98% озимої пшениці від вимерзання, і, оскільки,
обов'язок страхувальника повідомити про страховий випадок
страховика виникає не тільки після безпосереднього настання такого
страхового випадку, а і у випадку отримання повідомлення про
подію, що може бути визнана страховим випадком (п. 11.1 договору,
п. 8.1.5 Правил страхування), суд апеляційної інстанції дійшов
вірного висновку про те, що позивач несвоєчасно повідомив
відповідача про страховий випадок.
Приймаючи постанову, апеляційний господарський суд дослідивши
надані сторонами докази, належно їх оцінив і дійшов обґрунтованого
висновку щодо причин, з яких сталася загибель озимої пшениці.
Станом на день складання актів від 10.01.2003 року рослини не
могли загинути від льодової кірки, оскільки вона утворилася тільки
у лютому 2003 року. Оскільки льодова кірка утворилася після
проведення позивачем дослідження монолітів, відібраних
25.12.2002 року, довідка Кіровоградського обласного ЦГМ визначає,
що температура на глибіні залягання вузла кущіння не перевищувала
критичну температуру вимерзання озимих зернових культур,
дослідження і огляд загиблих рослин представником страховика або
уповноваженим ним експертом до створення льодової кірки з вини
позивача проведено не було, визначити достовірні причини загибелі
рослин у зимовий період 2002-2003 років неможливо.
Розглядаючи спір, суд правильно виходив саме з факту
порушення позивачем умов договору страхування і правил страхування
в частині своєчасного (не пізніше двох діб) повідомлення
страховика про настання страхового випадку (страхову подію).
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про страхування"
( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
, однією із підстав для відмови страховика у
здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування є
несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового
випадку без поважних на це причин або створення страховикові
перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.
Касаційною інстанцією перевірені обставини справи і їх
відповідність наведеним апеляційним судом нормам матеріального
права.
Наведені висновки суду апеляційної інстанції відповідають
матеріалам справи та діючому законодавству.
Доводи, викладені в касаційній скарзі про необґрунтованість
оскаржуваної постанови, помилкові.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд П О С Т А Н О В И В:
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 16 лютого 2005 року залишити без змін, а касаційну скаргу
селянського (фермерського) господарства "Павел" - без задоволення.