ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.06.2005 Справа N 1/445н
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - Добролюбової Т.В.
суддів: Гоголь Т.Г., Продаєвич Л.В.
за участю представників сторін котрі
позивача: Спіцина Т.М. (довіреність від 17.06.2005 р.)
відповідача:
Пономарьов О.В. (довіреність від 22.06.2005 р. N 14521/10),
Врембяк А.Ч. (довіреність від 22.06.2005 р. N 14520/10)
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги
Товариства з обмеженою відповідальністю "Любава" та Ленінської
міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську
у справі N 1/445н
на постанову Луганського апеляційного господарського суду
від 18.01.2005 року
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Любава"
до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у
місті Луганську
про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення
Товариство з обмеженою відповідальністю "Любава" звернулося
до господарського суду Луганської області з позовом до Ленінської
міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську про
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення N 0000992310/0
від 18.05.2004 року, яким позивачеві визначено суму податкового
зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі
202591,50 грн., серед яких 112850,00 грн. - основний платіж,
89741,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
Господарський суд Луганської області рішенням від
02.12.2004 року (суддя Мінська Т.М.) позовні вимоги задовольнив
частково, визнавши недійсним податкове повідомлення-рішення
N 0000992310/0 від 18.05.2004 року в частині визначення
податкового зобов'язання в сумі 133266 грн., в тому числі:
основний платіж - 66633 грн., штрафна санкція - 66633 грн. В решті
вимог в позові відмовив. Приймаючи рішення про часткове
задоволення позову, господарський суд виходив з того, що
відчуження корпоративних прав шляхом уступки частки у статутному
фонді не є операцією з продажу робіт, товарів, послуг в розумінні
змісту підпункту 1.4 статті 1 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, а лише обумовлює зміни в
корпоративних правовідносинах. В частині відмові у позові,
господарський суд, посилаючись на приписи підпункту 7.4.1
пункту 7.4 ст. 7 вказаного Закону, відзначив недоведеність
позивачем того, що основні фонди придбані ним саме для власного
виробничого використання, а відтак і не доведена правомірність
включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість у
зв'язку з таким придбанням.
Луганський апеляційний господарський суд постановою від
18 січня 2005 року (судді: Журавльова Л.І., Іноземцева Л.В.,
Перлов Д.Ю.) залишив перевірене рішення господарського суду міста
Луганської області без змін з тих же підстав, а апеляційні скарги
Товариства з обмеженою відповідальністю "Любава" та Ленінської
міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську - без
задоволення.
Державна податкова інспекція у Дзержинському районі міста
Харкова у поданій до Вищого господарського суду України касаційній
скарзі просить прийняті у справі рішення та постанову скасувати в
частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення в
частині визначення суми податку на додану вартість у розмірі
133266 грн., прийняти нове рішення про відмову в задоволенні
позовних вимог повністю. Скаржник посилається на порушення судами
норм матеріального права, а саме: пунктів 1.4, 1.8,1.11 статті 1,
підпункту 3.1.1 статті 3 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
; вважає, що операція з продажу
корпоративних прав є об'єктом оподаткування податком на додану
вартість згідно з приписами вказаних норм цього Закону.
Вимоги касаційної скарги Товариства з обмеженою
відповідальністю "Любава" щодо часткового скасування постанови
апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про задоволення
позову, обґрунтовані посиланням на невірне застосування норм
підпункту 3.2.8 пункту 3.2 статті 3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4
ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Скаржник вважає неправомірним висновок суду щодо
безпідставності включення до податкового кредиту сум податку на
додану вартість з операцій придбання обладнання, оскільки
зазначені норми вказаного Закону не передбачають коригування
податкового кредиту у зв'язку з передачею придбаних основних
фондів в уставний фонд юридичної особи в обмін на корпоративні
права.
Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі міста
Харкова поданий відзив на касаційну скаргу Товариства з обмеженою
відповідальністю "Любава", в якому інспекція просить прийняті у
справі рішення та постанову в частині відмови в задоволенні
позовних вимог залишити без змін як законні та обґрунтовані з
мотивів викладених в цих судових актах, а касаційну скаргу
товариства - залишити без задоволення.
Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення присутніх в
судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин
справи та повноти їх встановлення в рішенні господарського суду
Луганської області та постанові Луганського апеляційного
господарського суду у даній справі, Вищий господарський суд
України вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з
таких підстав.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
виходить з обставин, встановлених у даній справі судами першої та
апеляційної інстанцій.
При розгляді справи апеляційним та господарським судами
встановлено наступне.
Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією
проведена комплексна документальна перевірка дотримання вимог
податкового та валютного законодавства Товариства з обмеженою
відповідальністю "Любава" за період з 01.01 2002 року по
31.12.2003 року, за результатами якої складений акт від
18.05.2004 року N 535/23/31138853. Перевіркою виявлено порушення
товариством:
- підпункту 3.1.1. пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
у вигляді заниження
обсягу продажу при здійсненні операції купівлі-продажу частки у
статутному фонді ТОВ "Любава-Плюс" згідно з договором від
09.12.2002 року, укладеним між ТОВ "Любава" та громадянином
Лизанець С.В., що призвело в свою чергу до заниження податкового
зобов'язання з податку на додану вартість у грудні 2002 року на
суму 66632,95 грн.;
- підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 вказаного
Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
у вигляді завищення податкового кредиту у
перевіряємому періоді на суму 46217 грн. внаслідок безпідставного
віднесення сум податку на додану вартість з операцій по придбанню
основних фондів, що не використовувалися у виробничій діяльності
підприємства, а були передані до статутного фонду ТОВ
"Любава-плюс" в обмін на корпоративні права.
На підставі акта перевірки Ленінською міжрайонною державною
податковою інспекцією у місті Луганську прийняте податкове
повідомлення-рішення N 0000992310/0 від 18.05.2004 року, яким
позивачеві визначено суму податкового зобов'язання з податку на
додану вартість в розмірі 202591,50 грн., серед яких
112850,00 грн. - основний платіж, 89741,50 грн. - штрафна
(фінансова) санкція.
Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(в редакції, чинній на
момент виникнення спірних правовідносин), зокрема, встановлено, що
об'єктом оподаткування є операції платників податку з продажу
товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі
операції з оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу)
та операції з передачі права власності на об'єкти застави
позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської
заборгованості заставодавця.
За приписами пункту 1.4 ст. 1 цього Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
продаж товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з
договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими
цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав
власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її
надання, а також операції з безоплатного надання товарів.
Продаж послуг (робіт) будь-які операції цивільно-правового
характеру з надання послуг (результатів робіт), надання права на
користування або розпорядження товарами, у тому числі
нематеріальними активами, а також надання будь-яких інших, ніж
товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з
безоплатного надання послуг (робіт).
Відповідно до пунктів 1.6, 1.8 ст. 1 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
товари -
матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та
деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім
операцій з їх випуску (емісії) та погашення.
Пунктом 1.8 статті 1 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
визначено поняття
корпоративних прав - як права власності на статутний фонд
(капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права
на управління, отримання відповідної частки прибутку такої
юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно
до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така
юридична особа у формі господарського товариства, підприємства,
заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або
в інших організаційно-правових формах.
Таким чином поняття "товари" та "корпоративні права"
законодавчо визначені як окремі поняття і свідчать про те, що
господарські операції платника податку з корпоративними правами в
розумінні Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не є операціями з продажу товарів.
Вказані операції не підпадають під визначення продажу послуг
(робіт), оскільки за змістом абзацу третього пункту 1.4 ст. 1
зазначеного Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
продаж послуг хоча і може бути
пов'язаний з наданням товарів чи інших, ніж товари, об'єктів
власності за компенсацію чи без останньої, таке надання не
супроводжується передачею права власності на товари чи відмінні
від них об'єкти власності.
Згідно частини 1 ст. 1 Закону України "Про інвестиційну
діяльність" ( 1560-12 ) (1560-12)
інвестиціями є всі види майнових та
інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти
підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої
створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.
Частиною 3 ст. 7 цього Закону ( 1560-12 ) (1560-12)
передбачено, що за
рішенням інвестора права володіння, користування та розпорядження
інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути
передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку,
встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі прав
регулюються ними самостійно на основі договорів.
Операції з продажу корпоративних прав за своєю суттю є
операціями з передачі прав на інвестиції.
Відповідно до підпункту 3.2.8 пункту 3.2 ст. 3 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не є об'єктом
оподаткування податком на додану вартість операції з продажу за
компенсацію сукупних валових активів платника податку
(з урахуванням вартості гудвілу) іншому платнику податку.
Під продажем сукупних валових активів слід розуміти продаж
підприємства як окремого об'єкта підприємництва або включення
валових активів підприємства чи його частини до складу іншого
підприємства. При цьому підприємство-покупець набуває прав і
обов'язків (є правонаступником) підприємства, що продає такі
активи.
Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій, визнаючи
недійсним спірне податкове повідомлення-рішення в частині
визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у
сумі 66633 грн. і нарахованих на цю суму штрафних (фінансових)
санкцій у розмірі 66633 грн. (разом 133266 грн.), дійшли
правильного висновку про те, що позивач правомірно не включив до
бази оподаткування ПДВ з вартості переданої частини в статутному
фонді ТОВ "Любава-Плюс", оскільки зазначена операція не є
операцією з продажу товарів, робіт (послуг) в розумінні змісту
наведених норм, у зв'язку з чим направлене позивачу інспекцією
податкове повідомлення-рішення в цій частині не відповідає
наведеним правовим нормам.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх
інстанцій виходили з того, що позивачем не доведено, що основні
фонди придбані ним саме для власного використання.
Колегія суддів Вищого господарського суду України
погоджується з вказаним висновком, виходячи з наступного.
Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4 ст. 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий
кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених
(нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з
придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до
складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи
нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані)
платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням
(спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації,
включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду,
незалежно від строків введення в експлуатацію основних фондів, а
також від того, чи мав платник податку оподатковувані обороти
протягом такого звітного періоду.
За правилами підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів чи
нематеріальних активів для власного виробничого використання.
Враховуючи приписи наведених норм, право на включення до
податкового кредиту суми ПДВ, сплаченої у складі вартості
придбаних товарів, робіт (послуг) чи основних фондів виникає у
платника податку за наявності умови їх використання у своїй
виробничій діяльності.
Господарським судом встановлено, що в результаті здійсненої
операції купівлі-продажу придбані основні фонди, які не
використовувались платником податку у власній господарській
діяльності, а відтак у останнього відсутнє право включення до
податкового кредиту суми податку на додану вартість з вартості цих
основних фондів.
Оскільки місцевий та апеляційний господарські суди правильно
застосували норми чинного податкового законодавства, що регулюють
спірні правовідносини, до встановлених обставин справи, у
касаційної інстанції немає підстав для зміни чи скасування
прийнятих у справі рішення та постанови.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9,
статтею 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Луганської області від
02.12.2004 року та постанову Луганського апеляційного
господарського суду від 18.01.2005 року у справі N 1/445н залишити
без змін, а касаційні скарги Товариства з обмеженою
відповідальністю "Любава" та Ленінської міжрайонної державної
податкової інспекції у місті Луганську - без задоволення.