ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.06.2005 Справа N 3/49-260
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 25.08.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
Михайлюка М.В., Невдашенко Л.П., Дунаєвської Н.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Л.І.В.,
м. Заліщики
на постанову від 04.03.2005 Львівського апеляційного
господарського суду
у справі N 3/49-260 господарського суду Тернопільської
області
за позовом Приватної агрофірми "Нека", смт. Дружба
до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи
Л.І.В., м. Заліщики
про стягнення 414 011,00 грн.
за участю представників сторін:
від позивача - не з'явилися
від відповідача - Левицький І.В.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Тернопільської області від
10.09.2004, яке залишено без змін постановою Львівського
апеляційного господарського суду від 04.03.2005 частково
задоволено позов Приватної агрофірми "Нека" до Суб'єкта
підприємницької діяльності приватного підприємця Л.І.В. про
стягнення 414 011,00 грн. в т.ч. 104 579,66 грн. боргу за одержану
пшеницю та 309 432 грн. збитків. Стягнуто з відповідача на користь
позивача 103 634,50 грн. боргу, 1 036,34 грн. витрат по сплаті
державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічні
послуги. В решті позову відмовлено. В задоволенні клопотання щодо
призначення судово-почеркознавчої та техніко-криміналістичної
експертизи відповідачу відмовлено.
Суд мотивував своє рішення тим, що договір про спільну
діяльність від 15.04.2002 визнано неукладеним, оскільки до
договору про спільну діяльність не складена Програма про спільну
діяльність, в якій сторони визначили би порядок, терміни, етапи та
інші умови спільної діяльності на період дії договору і є
розбіжності в термінах дії договору, а тому все отримане за цим
договором сторони зобов'язані повернути одне одному.
Крім того, враховуючи, що спірний договір не укладений між
сторонами, а тому немає підстав для нарахування збитків за
неналежне виконання його зобов'язань.
За спірним договором відповідач отримав у позивача зерно
пшениці озимої на суму 123 634,50 грн. з яких 20 000 грн. повернув
позивачу, а тому борг становить 103 634,50 грн., які підлягають
стягненню з відповідача.
Оскаржуючи постанову апеляційного суду та рішення
господарського суду скаржник просить їх скасувати та прийняти нове
рішення посилаючись на те, що при винесенні постанови апеляційним
судом порушено норми матеріального права.
Зокрема, скаржник зазначає, що судами невірно зроблено
висновок про те, що договір про спільну діяльність від
15.04.2002 р. неукладений з підстав недосягнення сторонами такої
істотної умови як строк дії договору, оскільки сторонами
представлено достатньо доказів, які свідчать про такі договірні
відносини, як спільна діяльність.
Скаржником було заявлено клопотання про призначення судової
експертизи, але судом зазначене клопотання відхилено.
Крім того, позивачем не дотриманий досудовий порядок
врегулювання спору, який передбачений договором про спільну
діяльність.
Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну
оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та її повноту,
колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню
з наступних підстав.
Між Приватною агрофірмою "Нека" та Приватним підприємцем
Л.І.В. 15.04.2002 укладено договір про спільну діяльність,
відповідно до умов якого сторони за цим договором зобов'язувалися
шляхом об'єднання майна та зусиль спільно діяти у сфері
виробництва і торгівлі зерном і зернопродуктами.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що до
договору про спільну діяльність від 15.04.2002 не складена
Програма про спільну діяльність, хоча п. 2.2. договору передбачено
складання такої Програми, в якій сторони повинні були визначити
порядок, терміни, етапи та інші умови спільної діяльності на
період дії договору і є розбіжності в строках дії договору, тобто
зазначений договір про спільну діяльність не може вважатися
укладеним.
Договір про спільну діяльність вважається укладеним з моменту
досягнення сторонами згоди щодо всіх його істотних умов. В даному
випадку сторони не дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору.
Крім того, позивач звертався до відповідача із претензією від
30.07.2002 з вимогою про розірвання раніше укладених договірних
відносин, оскільки відповідач не виконує договірні зобов'язання,
що свідчить про те, що фактично договірних відносин між сторонами
не існувало.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено
матеріалами справи, що відповідач отримав від позивача зерно
пшениці озимої на суму 123 634,50 грн.
Реалізувавши отриману пшеницю відповідач отримав 142 367 грн.
та із цієї суми перерахував позивачу 20 000 грн. За доставку
пшениці відповідач поніс витрати на суму 16 842,17 грн.
Заборгованість відповідача становить 103 634,50 грн.
Посилання скаржника на те, що позивачем не дотриманий
досудовий порядок врегулювання спору, який передбачений договором
про спільну діяльність перевірено судом апеляційної інстанції і
відхилено, як необґрунтоване, оскільки в матеріалах справи
знаходиться претензія від 10.06.2003 та від 08.07.2003 з вимогою
про сплату заборгованості, що свідчить про дотримання позивачем
досудового врегулювання спору.
Суд першої та апеляційної інстанції, при винесенні
оскаржуваного рішення повно і всебічно з'ясували фактичні
обставини справи, дослідили та надали оцінку як доводам позивача
так і запереченням відповідача.
Посилання скаржника в касаційній скарзі на порушення
господарським судом інших норм матеріального права також не
знайшли свого підтвердження.
В решті касаційна скарга стосується спростування обставин
справи, встановлених судом апеляційної інстанції, а також
заперечень щодо оцінки судом наявних у справі доказів, тому судом
касаційної інстанції до уваги не приймаються з огляду на вимоги
ч. 2 ст. 111-5 та ч. 1, 2 ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновку суду.
З огляду на викладене, Вищий господарський суд України вважає
юридичну оцінку, дану судом апеляційної інстанції обставинам
справи такою, що ґрунтується на матеріалах справи та чинному
законодавстві і підстав для задоволення касаційної скарги не
вбачає.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України П О С Т А Н О В И В:
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
04.03.2005 у справі N 3/49-260 залишити без змін, а касаційну
скаргу без задоволення.