ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.06.2005 Справа N 5/3843-3/385
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової –головуючого
Н.О. Волковицької
Г.М. Фролової
за участю представників:
позивача - Оприск Л.Є. –дов. від 17.06.2005 року
відповідача - не з’явились (про час і місце судового
засідання повідомлені належно)
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у м.
судовому засіданні Львові
касаційну скаргу
на постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 09.02.2005 року
у справі № 5/3843-3/385 господарського суду
Львівської області
за позовом Львівського міського комунального
підприємства “Львівтеплоенерго”
До Державної податкової інспекції у м.
Львові
Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2003 року Львівське міське комунальне підприємство
“Львівтеплоенерго” звернулося до господарського суду Львівської
області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Львові
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
Державної податкової інспекції у м. Львові від 17.11.2003 року №
752320/0/20149, яким позивачу згідно з підпунктом 1.20.10 пункту
1.20 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, пунктом 4.3 статті 4 Закону України
“Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
та
відповідно до пункту 5.1 статті 5, статті 20 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, підпункту
17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
визначено суму
податкового зобов’язання з податку на прибуток в розмірі 587
581, 80 грн. (в тому числі: основний платіж в розмірі 451 986,
00 грн., штрафні (фінансові) санкції 135 595, 80 грн.).
Оскаржуване податкове повідомлення-рішення Державної податкової
інспекції у м. Львові прийнято на підставі акта Державної
податкової інспекції у м. Львові від 12.11.2003 року № 37/23-
4/05506460 про результати комплексної планової документальної
перевірки дотримання вимог податкового та валютного
законодавства Львівського міського комунального підприємства
“Львівтеплоенерго” за період з 01.04.2002 року по 31.03.2003
року, яким встановлено порушення позивачем пункту 5.1, підпункту
5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, що спричинило заниження
податку на прибуток у 1-му кварталі 2003 року на 451, 99 тис.
грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що представлені до перевірки
договори та інші документи свідчать про підстави виникнення
цивільних прав та обов’язків (частина 3 статті 4 Цивільного
кодексу Української УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
), а також про фактичне
здійснення господарських операцій позивачем та його
контрагентами (пункт 1 статті 9 Закону України “Про
бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”
( 996-14 ) (996-14)
). Крім того, позивач з посиланням на пункт 5.1 статті
5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, зазначає що представлені до перевірки договори та
первинні господарські документи є достатніми доказами на
підтвердження факту здійснення господарських операцій, які дають
право Львівському міському комунальному підприємству
“Львівтеплоенерго” на віднесення витрат по цих операціях до
складу валових витрат згідно з пунктом 11.2 статті 11 Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Львівське міське комунальне підприємство “Львівтеплоенерго”
також зазначає, що застосування та стягнення штрафних санкцій до
нього на підставі пункту 4.3 статті 4 Закону України “Про
порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
суперечить чинному
законодавству України.
Рішенням господарського суду Львівської області від 29.04.2004
року (суддя Івасько В.М.), залишеним без змін постановою
Львівського апеляційного господарського суду від 09.02.2005 року
(судді: Орищин Г.В.–головуючий, Бобеляк О.М., Дубник О.П.), по
справі № 5/3843-3/385 господарського суду Львівської області,
позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-
рішення від 17.11.2003 року № 752320\0\20149. Стягнуто з
Державної податкової інспекції у м. Львові на користь
Львівського міського комунального підприємства
“Львівтеплоенерго” 85,00 грн. державного мита та 118, 00 грн.
витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Мотивуючи судові рішення, господарські суди першої та
апеляційної інстанцій з посиланням на частину 3 статті 4
Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, пункт 1 статті 9
Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність
в Україні” ( 996-14 ) (996-14)
, підпункт 1.20.10 пункту 1.20 статті 1,
пункт 5.1, підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункт 7.1.1
пункту 7.1, підпункти 7.4.1, 7.4.2, 7.4.3, 7.4.4 пункту 7.4,
підпункти 7.8.2, 7.8.9 пункту 7.8, підпункт 7.9.6 пункту 7.9,
підпункт 7.11.13 пункту 7.11 статті 7 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, пункти 4.2,
4.9 статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, статтю 23 Закону України “Про підприємства в
Україні” ( 887-12 ) (887-12)
, Закон України “Про ціни і ціноутворення”
( 507-12 ) (507-12)
, пункт 4.3 статті 4 Закону України “Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, зазначають, що
відповідачем не доведено правомірність визначення за звичайними
цінами валових витрат відповідача, тому посилання на підпункт
1.20.10 пункту 1.20 статті 1 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
при визначенні суми
податкового зобов’язання є безпідставним. Суд також зазначає, що
відповідачем не доведено факту наявності жодної з підстав,
передбачених підпунктом 4.3.1 пункту 4.3 статті 4 Закону України
“Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, що дає
йому право визначити податкове зобов’язання Львівського міського
комунального підприємства “Львівтеплоенерго” за непрямими
методами. Крім того, в підпункті 4.3.4 пункту 4.3 статті 4
Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”
( 2181-14 ) (2181-14)
зазначається, що застосування непрямого методу для
визначення податкових зобов’язань платників податків у випадках,
не передбачених цим пунктом, не дозволяється. Суд також
зазначає, що договори та інші документи, які містяться в
матеріалах справи, свідчать про фактичне здійснення
господарських операцій Львівським міським комунальним
підприємством “Львівтеплоенерго” та його контрагентами, а
статтею 23 Закону України “Про підприємства в Україні”
( 887-12 ) (887-12)
встановлено право підприємства реалізувати свою
продукцію та майно за цінами і тарифами, що встановлюються
такими підприємствами самостійно або на договірній основі. Таке
право поширюється на будь-які правовідносини.
Не погоджуючись з постановою, Державна податкова інспекція у м.
Львові звернулась до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 09.02.2005 року по справі № 5/3843-3/385
господарського суду Львівської області, в якій просить постанову
та рішення у справі скасувати, прийняти нове рішення, яким
відмовити Львівському міському комунальному підприємству
“Львівтеплоенерго” в задоволенні позовних вимог, мотивуючи
касаційну скаргу доводами про неправильне застосування судом
норм матеріального права, а саме: пункту 1.20 статті 1 Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
,
пункту 4.3 статті 4 Закону України “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
. Зокрема, заявник зазначає, що
судом не спростовано висновок податкового органу щодо самого
рівня ціни на ідентичні товари та вказує, що державною
податковою інспекцією у м. Львові прийнято рішення про
застосування непрямих методів визначення сум податкових
зобов’язань Львівського міського комунального підприємства
“Львівтеплоенерго” від 15.10.2003 року.
Львівське міське комунальне підприємство “Львівтеплоенерго”
надало відзив на касаційну скаргу, в якому просить рішення
господарського суду Львівської області від 29.04.2004 року та
постанову Львівського апеляційного господарського суду від
09.02.2005 року у справі № 5/3843-3/384 залишити без змін, а
касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що судом
дотримано всі вимоги процесуального законодавства і перевірено
всі фактичні обставини. Суд вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин. Судом в повному обсязі відображені обставини, які
мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені
обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають
дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими
у судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представника
позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки
обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та
постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 108 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України переглядає
за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого
господарського суду та постанови апеляційного господарського
суду.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
переглядаючи у касаційному порядку
судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених
фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи
апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не
розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді
першої інстанції.
Як встановлено господарськими судами та вбачається з матеріалів
справи, за результатами комплексної планової документальної
перевірки дотримання вимог податкового та валютного
законодавства Львівського міського комунального підприємства
“Львівтеплоенерго” за період з 01.04.2002 року по 31.03.2003
року, Державною податковою інспекцією у м. Львові 12.11.2003
року складено акт № 37/23-4/05506460, яким встановлено, що в І
кварталі 2003 року позивачем включено до складу валових витрат
12 500 000, 00 грн. вартості модульних одноступінчастих
гідроагрегатів потужністю 350 кВт, придбаних у Товариства з
обмеженою відповідальністю “Будтехпроцес”. Податковий орган в
акті перевірки вказує, що відповідно до підпункту 1.20.1 пункту
1.20 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, справедливою ринковою ціною, тобто
звичайною ціною енергосистеми модульних одноступінчастих
гідроагрегатів потужністю 350 кВт, придбаних позивачем у
Товариства з обмеженою відповідальністю “Будтехпроцес”, є ціна,
яка склалася на ринку ідентичних товарів, визначена Львівською
торгово-промисловою палатою.
17.11.2003 року Державною податковою інспекцією у м. Львові у
відповідності з підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1, пунктом
5.1 статті 5, статтею 20 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, пунктом 4.3 статті 4,
підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про
порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
винесено податкове
повідомлення-рішення № 752320/0/20149, яким позивачу за
непрямими методами визначено суму податкового зобов’язання з
податку на прибуток 451 986, 00 грн. та застосовано штрафні
санкції в сумі 135 595, 80 грн.
Також, як вбачається з матеріалів справи, задовольняючи позовні
вимоги, господарські суди першої та апеляційної інстанцій
виходили з того, що договори та інші документи, які містяться в
матеріалах справи, свідчать про фактичне здійснення
господарських операцій Львівським міським комунальним
підприємством “Львівтеплоенерго” та його контрагентами, а
статтею 23 Закону України “Про підприємства в Україні”
( 887-12 ) (887-12)
встановлено право підприємства реалізувати свою
продукцію та майно за цінами і тарифами, що встановлюється таким
підприємством самостійно або на договірній основі. Таке право
поширюється на будь-які правовідносини. Крім того, суди
зазначають, що відповідачем не доведено факту наявності жодної з
підстав, передбачених в пункті 4.3.1 пункту 4.3 статті 4 Закону
України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, що
дає йому право визначити податкове зобов’язання Львівському
міському комунальному підприємству “Львівтеплоенерго” за
непрямими методами, а пункт 4.3.4 пункту 4.3 статті 4 вказаного
Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
визначає, що застосування непрямого методу
для визначення податкових зобов’язань платників податків у
випадках, не передбачених цим пунктом не допускається.
Судова колегія погоджується з такими висновками господарських
судів першої та апеляційної інстанцій та вважає за необхідне
зазначити, що судами досліджено при розгляді справи надані
сторонами докази, якими останні обґрунтували свої вимоги та
заперечення та на підставі яких суди дійшли висновку про те, що
виявлені податковою інспекцією порушення позивачем податкового
законодавства зроблені безпідставно та необґрунтовано, виходячи
з наступного.
Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи,
послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець
бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає
їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є
взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою
інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які
склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних)
товарів (робіт, послуг).
Відповідно до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню
звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
,
покладається на податковий орган у порядку, встановленому
законом.
Згідно зі статтею 23 Закону України “Про підприємства в Україні”
( 887-12 ) (887-12)
підприємство реалізує свою продукцію, майно за цінами
і тарифами, що встановлюються самостійно або на договірній
основі.
Також судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Закон
України “Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та Закон України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
дають вичерпні переліки випадків, де мають застосовуватися
звичайні ціни.
Крім того, відповідно до пункту 4.3 статті 4 Закону України “Про
порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, якщо контролюючий
орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання
платника податків згідно з підпунктом "а" підпункту 4.2.2 статті
4 цього Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
у зв'язку з невстановленням
фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених
підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням
платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей,
передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити
суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником
податків податкового обліку або відсутністю визначених
законодавством первинних документів, сума податкових зобов'язань
платника податків може бути визначена за непрямим методом. Цей
метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію
було подано, але під час документальної перевірки, що
проводиться контролюючим органом, платник податків не
підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними
документами обліку у порядку, передбаченому законодавством. Якщо
підставою для застосування непрямих методів є відсутність
окремих документів обліку, такий метод може застосовуватися
виключно для визначення об'єкта оподаткування або його
елементів, пов'язаних із такими документами. Якщо платник
податків подає інші документи обліку або інші підтвердження,
достатні для визначення показників відсутніх документів обліку,
непрямі методи не застосовуються.
Державною податковою інспекцією у м. Львові не наведено жодної з
підстав, передбачених вказаною вище нормою Закону, для
застосування непрямих методів, а відповідно до пункту 4.3.4
пункту 4.3 статті 4 Закону України “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
застосування непрямого методу для
визначення податкових зобов'язань платників податків у випадках,
не передбачених цим пунктом, не дозволяється.
У відповідності до статті 43 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд оцінює докази за
своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному,
повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин
справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають
для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання
однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона
обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду
не є обов'язковим.
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду
України, від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши
всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши
всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Матеріали справи свідчать про те, що господарські суди першої та
апеляційної інстанцій в порядку статей 43, 101 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
всебічно, повно і
об’єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в
їх сукупності; дослідили, встановили та надали юридичну оцінку
обставинам, викладеним в акті перевірки, на підставі якого
прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, та дійшли
обґрунтованого висновку, про його невідповідність нормам чинного
законодавства, а тому правомірно визнали його недійсним.
Крім того, належним чином дослідивши заперечення Державної
податкової інспекції у м. Львові проти позову, суди дійшли
обґрунтованого висновку про недоведеність нею обставин, на які
вона посилалась як на підставу своїх заперечень против позову
(стаття 33 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
). За таких обставин, керуючись законом, суди
підставно задовольнили позовні вимоги.
Як наслідок, прийняті судами рішення та постанова відповідають
положенням статей 84, 105 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
та вимогам, що викладені в постанові Пленуму
Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
зі змінами та доповненнями.
Твердження Державної податкової інспекції у м. Львові про
порушення і неправильне застосування судами норм матеріального
права при прийнятті рішення та постанови не знайшли свого
підтвердження та суперечать матеріалам справи, в зв’язку з чим
підстав для зміни чи скасування зазначених судових рішень
колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7,
пунктом 1 статті 111-9, 111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Львівської області від 29.04.2004
року та постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 09.02.2005 року у справі № 5/3843-3/385 господарського суду
Львівської області залишити без змін, а касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у м. Львові - без задоволення.
Головуючий Т. Дроботова
Судді Н. Волковицька
Г. Фролова