ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.06.2005 Справа N 34/329
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 25.08.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі:
суддя Селіваненко В.П. - головуючий,
судді: Джунь В.В. і Львов Б.Ю.
за участю представників сторін:
позивача - Анастасіаді С.Г., Ковніра Я.С.,
відповідача - Мовчана Д.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу Дніпропетровського обласного
центру зайнятості, м. Дніпропетровськ (далі - Центр зайнятості)
на рішення господарського суду Дніпропетровської області від
07.02.2005 та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 16.03.2005
зі справи N 34/329
за позовом Центру зайнятості
до відкритого акціонерного товариства "Дніпропетровський
завод металоконструкцій ім. Бабушкіна", м. Дніпропетровськ (далі -
Завод)
про стягнення 311 744,54 грн.,
В С Т А Н О В И В:
Центр зайнятості подав до господарського суду
Дніпропетровської області позов про стягнення із Заводу
311 744,54 грн. заборгованості, пов'язаної з неналежним виконанням
умов договору від 03.11.2003 N 116 (далі - Договір).
У подальшому Центр зайнятості уточнив позовні вимоги та
просив зобов'язати Завод виконати умови договору щодо погашення
дебіторської заборгованості шляхом виготовлення і постачання
металовиробів та стягнути з рахунку Заводу суму боргу
11 704,54 грн.
Рішенням названого господарського суду від 07.02.2005
(колегія суддів у складі: Примак С.А. - головуючий, судді
Кожан М.П. і Юзіков С.Г.), залишеним без змін постановою
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.03.2005
(колегія суддів у складі: Науменко І.М. - головуючий, судді
Білецька Л.М. і Голяшкін О.В.), у позові відмовлено. У прийнятті
зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції
виходили з того, що у сторін відсутні зобов'язання за Договором, і
позовні вимоги не ґрунтуються на законі.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Завод просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій
скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої
інстанції. Скаргу мотивовано неповним з'ясуванням судом
апеляційної інстанції обставин, що мають значення для справи, та
неправильним застосуванням ним норм матеріального права, в зв'язку
з чим ним зроблено висновки, що не відповідають обставинам справи.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування
ними норм матеріального і процесуального права, Вищий
господарський суд України дійшов висновку про необхідність
задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- згідно з Договором, яким Центр зайнятості обґрунтовує свої
вимоги, виробник (Завод) бере на себе зобов'язання погасити
дебіторську заборгованість у сумі 311 744,54 грн. перед замовником
(Центр зайнятості), яка виникла на виконання договірних
зобов'язань за договором від 23.02.94 N 26, шляхом виготовлення та
постачання Центрові зайнятості різного роду металоконструкцій на
замовлення Центру зайнятості для розвитку та зміцнення
матеріально-технічної бази служби зайнятості;
- Договором визначено строк його дії з 03.11.2003 по
03.11.2004;
- Центр зайнятості зазначає, що Завод не виконав своїх
зобов'язань за Договором, та просить зобов'язати Завод виконати
умови Договору щодо погашення дебіторської заборгованості шляхом
виготовлення і постачання металовиробів, а саме: грати віконні
1030 кв. м за ціною 200 грн. за 1 кв. м на суму 206 000 грн.;
двері броньовані 32 шт. за ціною 850 грн. за 1 шт. на суму
27 200 грн.; огорожа 140 кв. м за ціною 220 грн. за 1 кв. м на
суму 30800 грн.; стелажі 5300 кг за ціною 6,8 грн. за 1 кг на суму
36040 грн.; суму боргу 11704, 54 грн. стягнути з розрахункового
рахунку Заводу;
- у Договорі не вказано істотні умови, а саме - номенклатура
(асортимент), кількість та якість, ціна продукції, у зв'язку з чим
цей Договір суд вважає неукладеним;
- 29.12.2001 стосовно Заводу порушено провадження у справі
про банкрутство N Б-15/238/01 і розпочато процедуру банкрутства,
про що Центру зайнятості було достовірно відомо; однак останній не
звернувся до господарського суду із заявою про включення його
вимог до реєстру вимог кредиторів;
- ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від
27.05.2004 затверджено реєстр вимог кредиторів у справі про
банкрутство Заводу та в ній зазначено, що вимоги конкурсних
кредиторів, які заявлені після закінчення строку, встановленого
для подання, або не заявлені взагалі, не розглядаються і
вважаються погашеними;
- 23.09.2004 ухвалою названого суду затверджено мирову угоду
та припинено провадження у справі про банкрутство Заводу.
Відповідно до частини другої статті 12 Закону України "Про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок
безробіття" ( 1533-14 ) (1533-14)
Центр зайнятості є робочим органом
виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного
соціального страхування України на випадок безробіття (далі -
Фонд); цією ж нормою визначено, що робочі органи дирекції Фонду:
1) ведуть реєстр платників страхових внесків;
2) провадять збір страхових внесків;
3) здійснюють оперативне розпорядження фінансовими ресурсами
Фонду в межах затвердженого бюджету;
4) виплачують забезпечення та надають соціальні послуги,
передбачені цим Законом;
5) контролюють правильність нарахування, своєчасність сплати
страхових внесків, а також витрат за страхуванням на випадок
безробіття;
6) представляють інтереси Фонду в судових та інших органах;
7) представляють Фонд у взаємовідносинах з органами державної
влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами,
установами, організаціями, об'єднаннями громадян з питань
соціального захисту, а також органами соціального страхування на
випадок безробіття зарубіжних країн, міжнародними організаціями,
діяльність яких пов'язана із захистом соціальних прав людини;
8) готують та подають на розгляд правління Фонду:
пропозиції щодо вдосконалення законодавства про обов'язкове
соціальне страхування на випадок безробіття;
пропозиції щодо розміру страхових внесків на наступний рік;
проект бюджету та звіт про виконання бюджету Фонду;
пропозиції щодо розміру резерву коштів Фонду;
звіт про діяльність.
Отже, з урахуванням наведених законодавчих приписів та вимог
положення про Центр зайнятості (яке є в матеріалах даної справи)
господарському суду у вирішенні спору необхідно було насамперед
з'ясувати обставини, пов'язані з наявністю чи відсутністю у Центру
зайнятості саме як робочого органу Фонду повноважень щодо
укладення договору з погашення Заводом заборгованості в сумі
311 744,54 грн., що (як зазначено в позовній заяві)
"є заборгованістю перед Державним бюджетом, Фондом
загальнообов'язкового державного соціального страхування України
на випадок безробіття". Цього суди попередніх інстанцій не
зробили.
Згідно з частиною другою статті 154 Цивільного кодексу
Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(що був чинний на час укладення
Договору) договір може бути укладений як шляхом складання одного
документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами,
телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх
надсилає.
Крім того, до відносин сторін у даній справі згідно з
приписами абзацу другого пункту 4 розділу IX "Прикінцеві
положення" Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
застосовуються положення названого Кодексу (після набрання ними
чинності, тобто після 01.01.2004). Відповідно до частини першої
статті 81 Господарського кодексу України теж допускається
укладення господарських договорів шляхом обміну листами,
факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом
підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не
встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного
виду договорів.
Отже, у разі встановлення у Центру зайнятості відповідних
повноважень щодо укладення Договору господарський суд не повинен
був би обмежуватись формальною констатацією відсутності в Договорі
як єдиному документові, підписаному сторонами, певних істотних
умов, а мав вичерпно з'ясувати його дійсний зміст з обов'язковим
урахуванням наступних документів, які безпосередньо стосувалися
Договору, а саме листів обох сторін, претензій та заявок Центру
зайнятості, про які останній зазначав як у позовній заяві, так і в
апеляційній скарзі з даної справи, оскільки такі листи та заявки
могли містити істотні умови, відсутні в тексті самого Договору як
єдиного документа; однак відповідні доводи скаржника не були ні
досліджені, ані спростовані попередніми судовими інстанціями.
Не з'ясувавши усіх зазначених обставин, які входять до
предмету доказування в даній справі, попередні судові інстанції
припустилися порушення приписів частини першої статті 4-7
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі -
ГПК України) щодо прийняття судового рішення за результатами
обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43
названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного
розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої
статті 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати
або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні
або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
Крім того, попередні судові інстанції без достатніх правових
підстав мотивували оскаржувані рішення та постанову посиланням на
ухвали господарського суду Дніпропетровської області від
27.05.2004 та від 23.09.2004 у справі про банкрутство. Із
встановлених названими судовими інстанціями обставин не
вбачається, що Центр зайнятості належав до числа конкурсних
кредиторів, тому що його вимоги з Договору виникли після порушення
провадження у справі про банкрутство, а припис частини другої
статті 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
поширюється
виключно на конкурсних кредиторів (абзац другий підпункту 8.14
пункту 8 рекомендацій президії Вищого господарського суду України
від 04.06.2004 N 04-5/1193 ( v1193600-04 ) (v1193600-04)
про деякі питання
практики застосування названого Закону). Оскільки провадження зі
справи про банкрутство Заводу припинено, останній несе
відповідальність за своїми зобов'язаннями на загальних підставах,
визначених законом.
З урахуванням наведеного у Вищого господарського суду України
відсутні правові підстави для висновку про правильність
застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і
процесуального права у розгляді даної справи.
У новому розгляді останньої суду першої інстанції необхідно
врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі
фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають
юридичне значення для її розгляду, встановити дійсні права та
обов'язки сторін і в залежності від встановленого правильно
застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні
правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 111-7 - 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Дніпропетровського обласного центру
зайнятості задовольнити.
2. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від
07.02.2005 та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 16.03.2005 зі справи N 34/329 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Дніпропетровської області.