ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.06.2005 Справа N 15/343-04
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової –головуючого
Н.О. Волковицької
Г.М. Фролової
за участю представників:
позивача - Колєсніков А.В. –дов. від 17.06.2005
року
Відповідача - Михайлова М.В. –дов. від 04.02.2005
року;
- Авдєєнко Ю.В. –дов. від 10.01.2005
року;
- Коваленко Л.М. –дов. від 06.01.2005
року
розглянувши у відкритому Сумської міжрайонної державної
судовому засіданні податкової інспекції
касаційну скаргу
на постанову Харківського апеляційного господарського
суду від 01.03.2005 року
у справі № 15/343-04 господарського суду Сумської
області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
“Шпилівське”
До Сумської міжрайонної державної
податкової інспекції
Про визнання недійсним акта
встановив:
В листопаді 2004 року Товариство з обмеженою відповідальністю
“Шпилівське” звернулося до господарського суду Сумської області
з позовом до Сумської міжрайонної державної податкової інспекції
про визнання недійсним акта комплексної перевірки Сумської
міжрайонної державної податкової інспекції та відміну рішення
про стягнення податкового зобов’язання.
15.11.2004 року позивач, в порядку статті 22 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, надав уточнення до
позовної заяви, в яких просив визнати недійсним податкове
повідомлення-рішення від 25.10.2004 року № 0000322600/0, яким
позивачу згідно з підпунктом “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2
статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
або згідно з пунктом 3 Указу Президента
України “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької
діяльності” ( 817/98 ) (817/98)
та відповідно до пункту 5.9 статті 5
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону
України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
,
визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток в
розмірі 44 682, 00 грн. (в тому числі: основний платіж 40 620,
00 грн., штрафні (фінансові) санкції 4 062,00 грн.).
Оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі
акта від 20.10.2004 року про результати комплексної
документальної перевірки дотримання вимог податкового
законодавства Товариства з обмеженою відповідальністю
“Шпилівське” за період з 01.08.2003 року по 01.07.2004 року,
яким встановлено порушення позивачем пункту 5.9 статті 5 Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
,
в результаті чого донараховано податок на прибуток за 2003 рік в
сумі 40 620, 00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем неправомірно
винесено податкове повідомлення-рішення та визначено суму
податкового зобов’язання, оскільки в четвертому кварталі 2003
року Товариством з обмеженою відповідальністю “Шпилівське” було
проведено посівну озимої пшениці, в результаті якої внесено
добрива та насіння озимої пшениці, а також використано дизельне
пальне на суму 135 407, 84 грн. На думку позивача, матеріали,
витрачені в процесі первинної обробки посівних земель та
посівної не можна вважати незавершеним виробництвом, а тільки
попередньою виробничою підготовкою. Тому, у розрахунку приросту
балансової вартості запасів згідно пункту 5.9 статті 5 Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
позивач врахував тільки запаси, що лишилися на складі.
Рішенням господарського суду Сумської області від 22.12.2004
року (суддя Резниченко О.Ю.) по справі № 15/343-04 позовні
вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним податкове
повідомлення-рішення Сумської міжрайонної державної податкової
інспекції від 25.10.2004 року № 0000322600/0 про донарахування
податку на прибуток в розмірі 40 620, 00 грн. та штрафних
(фінансових) санкцій в розмірі 4 062, 00 грн. Стягнуто з
Сумської міжрайонної державної податкової інспекції на користь
Товариства з обмеженою відповідальністю “Шпилівське” 85, 00 грн.
державного мита та 118, 00 грн. судових витрат.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
01.03.2005 року (судді: Олійник В.Ф. - головуючий, Гончар Т.В.,
Кравець Т.В.) апеляційну скаргу Сумської міжрайонної державної
податкової інпекції м. Суми залишено без задоволення. “Рішення
господарського Сумської області від 22.12.2004 року по справі №
15/343-04.”
Мотивуючи судові рішення, господарські суди з посиланням на
пункт 5.9 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, статтю 4 Закону України “Про
бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”
( 996-14 ) (996-14)
, “Інструкцію про застосування плану рахунків
бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань та
господарських операцій підприємств і організацій”, затвердженої
наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 року № 291
( z0893-99 ) (z0893-99)
, зазначають, що виходячи з природнокліматичних умов
в середніх широтах, придатність посівів озимих культур до
виробництва зерна визначається лише весною. При цьому, з одних і
тих же посівів, залежно від їх стану, можливе виробництво
оригінального насіння, елітного насіння, репродукційного
насіння, товарного зерна, зеленого корму або сидератів. В силу
цих причин, а також тому, що технологічний цикл незалежний та
повністю закінчений й не передбачає отримання кінцевого продукту
як результату діяльності, підготовку ґрунту та посівів озимих
культур не можна вважати виробництвом, або незавершеним
виробництвом. Крім того, суд зазначає, що Сумська міжрайонна
державна податкова інспекція не надала суду будь-яких доказів,
які б підтверджували порушення податкового законодавства зі
сторони позивача.
Не погоджуючись з постановою, Сумська міжрайонна державна
податкова інспекція звернулася до Вищого господарського суду
України з касаційною скаргою на постанову Харківського
апеляційного господарського суду від 01.03.2005 року по справі №
15/343-04 господарського суду Сумської області, в якій просить
постанову та рішення у даній справі скасувати, позов залишити
без задоволення, мотивуючи касаційну скаргу доводами про
неправильне застосування судом норм матеріального та
процесуального права, а саме: статей 42, 43, пункту 9 статті 105
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
пункту 5.9 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, Закону України “Про бухгалтерський
облік і фінансову звітність в Україні” ( 996-14 ) (996-14)
. Зокрема,
заявник зазначає, що судом не взято до уваги теоретичне
тлумачення поняття “незавершене виробництво”, яке викладене в
наукових статтях, відповідно до якого витрати виробничих
ресурсів, які внаслідок особливостей технологічного процесу ще
не перетворились у готову продукцію, утворюють незавершене
виробництво. Крім того, заявник посилається на те, що в
постанові не викладені висновки за результатами розгляду
апеляційної скарги стосовно рішення господарського суду Сумської
області, що є порушенням пункту 9 статті 105 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Позивач відзив на касаційну скаргу не надав.
Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представників
сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки
обставин справи та повноти їх встановлення в постанові, колегія
суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково
з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 108 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого
господарського суду та постанови апеляційного господарського
суду.
Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
переглядаючи у касаційному порядку судові
рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє застосування судом першої чи
апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не
розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді
першої інстанції.
Як встановлено господарськими судами та вбачається з матеріалів
справи, за результатами комплексної документальної перевірки
дотримання вимог податкового законодавства Товариства з
обмеженою відповідальністю “Шпилівське” за період з 01.08.2003
року по 01.07.2004 року податковим органом було складено акт від
20.10.2004 року № 22/9/26-208. Вказаним актом встановлено
порушення позивачем пункту 5.9 статті 5 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
На підставі зазначеного акта Сумською міжрайонною державною
податковою інспекцією було прийнято податкове повідомлення-
рішення від 25.10.2004 року № 0000322600/0, яким позивачу
визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток у розмірі
40 620, 00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у
розмірі 4 062, 00 грн.
Судом першої інстанції також встановлено, що на протязі 3-4
кварталів 2003 року позивач здійснив закупівлю насіння озимої
пшениці, мінеральних добрив, палива та провів первинну обробку
посівних земель і посівну озимої пшениці. У рамках цих процесів
було використано мінеральних добрив, насіння пшениці та палива
на загальну суму 135 407 грн. 84 коп.
Господарські суди з посиланням на пункт 5.9 статті 5 Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
,
зазначають про те, що позивач правомірно врахував лише запаси,
що залишилися на складі та не включив до складу валових доходів
у 4-му кварталі 2004 року 135 407, 84 грн. вартості насіння
озимої пшениці, добрив та палива, використаних при проведенні
посівної озимої пшениці. Суди також зазначають, що виходячи з
природнокліматичних умов в середніх широтах, придатність посівів
озимих культур до виробництва зерна визначається лише весною.
При цьому, з одних і тих же посівів, залежно від їх стану,
можливе виробництво оригінального насіння, елітного насіння,
репродукційного насіння, товарного зерна, зеленого корму або
сидератів. В силу цих причин, а також тому, що технологічний
цикл незалежний та повністю закінчений й не передбачає отримання
кінцевого продукту як результату діяльності, підготовку ґрунту
та посівів озимих культур не можна вважати виробництвом, або
незавершеним виробництвом. Крім того, суд зазначає, що Сумська
міжрайонна державна податкова інспекція не надала суду будь-яких
доказів, які б підтверджували порушення податкового
законодавства зі сторони позивача.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про
судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли
суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і
всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у
відповідності з нормами матеріального права, що підлягають
застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до статті 105 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
за наслідками розгляду апеляційної скарги
(подання) апеляційний господарський суд приймає постанову.
У постанові мають бути зазначені:
1) найменування апеляційного господарського суду, який розглянув
апеляційну скаргу, склад суду, номер справи і дата прийняття
постанови;
2) найменування сторін і найменування особи, яка подала скаргу
(подання);
3) найменування місцевого господарського суду, рішення якого
оскаржується, номер справи, дата прийняття рішення, прізвища
судді (суддів);
4) стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду;
5) підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення;
6) доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу (подання);
7) обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи,
за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви
застосування законів та інших нормативно-правових актів;
8) у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського
суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з
висновками суду першої інстанції;
9) висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
(подання);
10) новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни
рішення.
Однак, вказані вище вимоги апеляційним господарським судом не
дотримані –в резолютивній частині постанови суду відсутні
висновки, які зробив суд за результатами розгляду апеляційної
скарги.
Відповідно до статті 111-10 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами для скасування або зміни
рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або
постанови апеляційного господарського суду є порушення або
неправильне застосування норм матеріального чи процесуального
права.
Враховуючи викладене, постанова у справі підлягає скасуванню, а
справа –направленню на новий розгляд до Харківського
апеляційного господарського суду.
Враховуючи вищенаведене, керуючись статтями 111-5, 111-7,
пунктом 3 статті
111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
01.03.2005 року у справі № 15/343-04 господарського суду
Сумської області скасувати.
Справу передати на новий розгляд до Харківського апеляційного
господарського суду.
Касаційну скаргу Сумської міжрайонної державної податкової
інспекції задовольнити частково.
Головуючий Т. Дроботова
Судді Н. Волковицька
Г. Фролова