ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.06.2005 Справа N 14/238
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 18.08.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
[...]
розглянувши касаційну скаргу Сільськогосподарського
приватного підприємства "Дружба"
і додані до неї матеріали
на постанову від 01.02.2005 року Київського апеляційного
господарського суду
у справі N 14/238 господарського суду міста Києва
за позовом Сільськогосподарського приватного підприємства
"Дружба"
до Спільного українсько-австрійсько-німецького підприємства
"Укрінтерцукор"
про визнання недійсним договору лізингу
В судовому засіданні взяли участь представники: [...]
В С Т А Н О В И В:
Сільськогосподарське приватне підприємство "Дружба" у липні
2004 року звернулося в господарський суд міста Києва з позовом до
спільного українсько-австрійсько-німецького підприємства
"Укрінтерцукор" про визнання договору лізингу рухомого майна N 132
від 14.04.1999 року недійсним.
Рішенням господарського суду міста Києва від 12.11.2004 р. у
справі N 14/238 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
01.02.2005 року рішення господарського суду міста Києва від
12.11.2004 р. у справі N 14/238 залишено без змін.
Сільськогосподарське приватне підприємство "Дружба" у своїй
касаційній скарзі просить скасувати постанову Київського
апеляційного господарського суду від 01.02.2005 р. та рішення
господарського суду міста Києва від 12.11.2004 р. у справі
N 14/238, та прийняти нове рішення, яким визнати недійсним договір
фінансового лізингу. Скаржник вважає, що зазначені рішення та
постанова прийняті з неправильним застосуванням та порушенням норм
процесуального та матеріального права, зокрема, ст. ст. 107, 110
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ст.ст. 48, 76, 153 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
ст.ст. 4, 7, 10 Закону України "Про лізинг" ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
та
п.п. 8.2.2 та 8.6.1 ст. 8 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представників
сторін, перевіривши правильність застосування Київським
апеляційним господарським судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги
виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 14.04.1999 року
між сторонами у справі укладено договір фінансового лізингу
рухомого майна N 132, строк дії якого визначений розділом 2
вказаного договору, з якого вбачається, що договір набуває
чинності з моменту його підписання (пункт 2.1), а відповідно до
пункту 2.4 договору він укладений на строк до 2004 року, що
визначено у Протоколі N 1, який є невід'ємною частиною даного
договору. З врахуванням вищезазначених умов договору та відповідно
до ст.ст. 253, 254 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, як було
встановлено судами попередніх інстанцій, спірний договір укладено
на строк з 14.04.1999 року по 31.12.2003 року, тобто більше ніж на
55 місяців. Відповідно до розрахунків позивача строк амортизації
60% об'єкта фінансового лізингу мав би становити 48 місяців, строк
дії спірного договору складає 55 місяців, а тому суди попередніх
інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що договір фінансового
лізингу N 132 від 14.04.1999 року не суперечить вимогам ст.ст. 4,
8 Закону України "Про лізинг" ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
.
Судами попередніх інстанцій правомірно враховано, що Законом
України від 11.12.2003 N 1381-IV ( 1381-15 ) (1381-15)
"Про внесення змін до
Закону України "Про лізинг" (набрав чинності з 16.01.2004) внесені
зміни в Закон України "Про лізинг" ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
, яким змінено
його редакцію та частиною 2 статті 6 визначені інші істотні умови
договору лізингу, а саме: предмет лізингу; строк, на який
лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу
(строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких
за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди, тобто
нова редакція Закону України "Про фінансовий лізинг" не містить
таких істотних умов договору лізингу, які зазначені позивачем, а
також, що оскільки позов подано позивачем до господарського суду
першої інстанції 23.06.2004 року, тобто після набрання чинності
вищезазначеним Законом, то посилання позивача на відсутність в
договорі істотних умов, які не передбачені чинним законодавством
на час звернення до суду, є помилковим.
Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що
початком перебігу строку позовної давності є момент укладення
договору фінансового лізингу - 14.04.1999 року і що позивачем
пропущений строк позовної давності, оскільки цей позов до
місцевого господарського суду був поданий 23.06.2004 року.
Таким чином, судами попередніх інстанцій обґрунтовано
зроблено висновок, що укладений між сторонами договір фінансового
лізингу рухомого майна не суперечить нормам чинного законодавства,
що позивачем пропущений строк позовної давності, а тому правомірно
відмовлено в позові.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час
розгляду справи Київським апеляційним господарським судом та
господарським судом міста Києва фактичні обставини справи
встановлено на основі повного і об'єктивного дослідження поданих
доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надана
правильна юридична оцінка з правильним застосуванням норм
матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Сільськогосподарського приватного
підприємства "Дружба" на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 01.02.2005 року у справі N 14/238 залишити
без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
01.02.2005 року у справі N 14/238 залишити без змін.