ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.06.2005 Справа N 29/306-33/452
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 18.08.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - Усенко Є.А.
суддів: Глос О.І., Бакуліної С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
ДПІ у Печерському районі м. Києва
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
14.02.2005
у справі N 29/306-33/452 господарського суду м. Києва
за позовом ЗАТ "Українські телекомунікації"
до ДПІ у Печерському районі м. Києва
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: не з'явився.
від відповідача: Галій Ю.М.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 11.10.2004 у справі
N 29/306-33/452 (суддя Лосєв А.М.), залишеним без змін постановою
Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2005 (судді
Коваленко В.М., Вербицька О.В., Малетич М.М.) позов задоволено:
визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському
районі м. Києва від 27.03.2003 N 352305/0 в частині донарахування
податку на прибуток у IV-му кварталі 2001 р. на суму 195 600 грн.
та у I-му кварталі 2002 р. на суму 87 300 грн. та застосування
штрафних санкцій у цій частині. Стягнуто з ДПІ у Печерському
районі м. Києва на користь позивача 101,50 грн. судових витрат.
У касаційній скарзі ДПІ у Печерському районі м. Києва просить
скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду
від 14.02.2005, рішення господарського суду м. Києва від
11.10.2004 у справі N 29/306-33/452 в частині задоволення позовних
вимог щодо завищення валових витрат у IV-му кварталі 2001 р. у
сумі 195 600 грн. та у I-му кварталі 2002 р. у сумі 87 300 грн. і
прийняти нове рішення, яким відмовити у позові, посилаючись на
неправильне застосування господарським судом апеляційної інстанції
п. 1.32 ст. 1, п.п. 5.5.1, п. 5.5 ст. 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
від
22.05.1997 року N 283/97-ВР ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
(зі змінами і
доповненнями).
Позивач не скористався своїм процесуальним правом на участь
свого представника у судовому засіданні касаційної інстанції.
Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши
матеріали справи, правильність застосування господарськими судами
першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій
встановлено, що ДПІ у Печерському районі м. Києва було проведено
документальну перевірку підприємства - позивача, за наслідками
якої складено акт N 36/23-057 від 25.03.2003, яким встановлено
порушення позивачем норм податкового законодавства, в т.ч.
завищення валових витрат у IV-му кварталі 2001 р. на загальну суму
195, 6 тис. грн. та I-му кварталі 2002 р. на загальну суму
87,3 тис. грн. внаслідок безпідставного віднесення до складу
валових витрат нарахованих та сплачених процентів за кредит, який
не був використаний у господарській діяльності підприємства.
Вищезазначені порушення призвели до заниження податкового
зобов'язання з податку на прибуток у спірний період.
На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у Печерському районі
м. Києва прийнято податкове повідомлення-рішення N 352305/0 від
27.03.2003, яким позивачу згідно з п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4,
п.п. 5.5.1 п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
визначено суму податкового зобов'язання
з податку на прибуток у сумі 411 100 грн. та на підставі ст. 17
Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від
21.12.2000 N 2181-III ( 2181-14 ) (2181-14)
застосовані штрафні санкції у
розмірі 102 750 грн.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено
наступне.
28.09.2001 та 29.12.2001 позивач уклав кредитні договори з КБ
"Приватбанк", відповідно N 507 та N 546. За договором 507 від
28.09.2001 позивач отримав кредит у розмірі 70 000 000 грн., а за
договором N 546 - кредит у розмірі 25 000 000 грн. З кредитних
коштів, отриманих за двома вказаними договорами, була надана
безвідсоткова поворотна фінансова допомога ТОВ "Оптіма Телеком" за
договорами про надання поворотної фінансової допомоги N 0505 від
20.09.2001 та N 1212 від 20.12.2001, відповідно. ТОВ "Оптіма
Телеком" повернуло фінансову допомогу позивачу у встановлені у
вищезазначених договорах терміни. В свою чергу, позивач своєчасно
повернув КБ "Приватбанк" кредити та сплатив відповідні відсотки.
Після цього, відповідно до п.п. 5.5.1 п. 5.1 ст. 5 та п. 1.32
ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
сплачені за отриманими кредитами відсотки були
віднесені позивачем до складу валових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди першої та
апеляційної інстанцій виходили з того, що: по-перше, отримані
позивачем кредити було використано в господарській діяльності,
оскільки було направлено на отримання доходу в нематеріальній
формі, а саме: зміцнення ділових стосунків з КБ "Приватбанк", ТОВ
"Оптіма Телеком" та іншими підприємствами, зміцнення загальної
позиції на ринку зв'язку, отримання репутації надійного ділового
партнера, що в свою чергу призвело до поліпшення фінансових
результатів роботи підприємства в наступних періодах; по-друге,
укладання і виконання договорів про надання поворотної фінансової
допомоги є господарською діяльністю позивача.
Однак зазначені висновки господарських судів не є такими, що
грунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права,
з огляду на наступне.
Ввідповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
валові витрати виробництва та
обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій,
матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як
компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються
(виготовляються) таким платником податку для їх подальшого
використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до п.п. 5.5.1 п. 5.1 ст. 5 Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
до
складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з
виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями
(у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом
звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у
зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.
Згідно з п. 1.32 ст. 1 цього ж Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена
на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній
формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації
такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до кредитних
угод від 28.09.2001 N 507 та від 29.12.2001 N 546, укладених
позивачем з ЗАТ КБ "Приватбанк", кредит з відсотковою ставкою
25,5% річних було надано позивачу для поповнення обігових коштів,
але фактично не було використано за цільовим призначенням,
оскільки в день отримання кредиту (28.09.2001 - за договором N 507
та 29.12.2001 - за договором N 546) кошти були перераховані за
договором поворотної фінансової допомоги на безвідсотковій основі
ТОВ "Оптіма-Телеком" (що встановлено господарськими судами і не
заперечується позивачем - а.с. 192, т. 2).
ТОВ "Оптіма-Телеком" повернуло фінансову допомогу позивачу у
встановлені в вищезазначених договорах терміни. В свою чергу,
позивач своєчасно повернув КБ "Приватбанк" кредити та сплатив
відповідні відсотки. Після цього, відповідно до п.п. 5.5.1 п. 5.1
ст. 5 та п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
сплачені за отриманими кредитами
відсотки були віднесені позивачем до складу валових витрат.
При цьому, господарськими судами не було взято до уваги, що
відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
валовий доход - це загальна
сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого
(нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній
або нематеріальній формах як на території України, її
континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні,
так і за їх межами; а відповідно до п. 5 Положення (стандарту)
бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом
Міністерства фінансів України від 29.11.1999 N 290 ( z0860-99 ) (z0860-99)
,
зареєстрованого в Міністерстві юстиції від 14.12.1999 N 860/4153
"Дохід визнається під час збільшення активу або зменшення
зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком
зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за
умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена" (але
позивач не вказав вартість отриманого доходу внаслідок здійснення
операцій з використання одержаного від КБ "Приватбанк" кредиту з
виплатою 25,5% річних для надання безвідсоткової фінансової
допомоги ВАТ "Оптіма-Телеком").
Крім того, слід зазначити, що господарські суди, пославшись
на те, що укладання і виконання договорів про надання поворотної
фінансової допомоги є господарською діяльністю позивача, не взяли
до уваги, що: по-перше, відповідно до п.п. 1.32 ст. 1 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена
на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній
формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації
такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою; по-друге,
згідно з матеріалами справи видами діяльності позивача є:
- 52300 - електро та радіозв'язок;
- 61129 - лінійне будівництво;
- 61134 - пусконалагоджувальні організації;
- 14760 - промисловість засобів зв'язку;
- 72200 - зовнішня торгівля недержавних організацій.
У зв'язку з наведеним, укладання позивачем кількох договорів
про надання поворотної фінансової допомоги не підпадає під
визначення господарської діяльності, надане у п.п. 1.3.2 п. 1.3
ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, оскільки не містить ознак постійності та
регулярності.
Таким чином, встановивши обставини одержання позивачем
кредитів з відсотковою ставкою 25,5% річних, використання їх для
надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги ТОВ
"Оптіма-Телеком" і віднесення до складу валових витрат сплачених
позивачем за отриманими кредитами відсотків, господарські суди,
однак, дали їм неправильну юридичну оцінку і в порушення п. 1.32
ст. 1, п.п. 5.5.1 п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
дійшли помилкового висновку
щодо правомірного віднесення позивачем до складу валових витрат
сплачених за отриманими кредитами відсотків.
Неправильне застосування господарськими судами норм
матеріального права з врахуванням встановлених обставин справи
відповідно до ч. 1 ст. 111-10 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
є підставою для скасування
постановлених у справі судових рішень з прийняттям рішення про
відмову в позові.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 2
ст. 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального
права України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДПІ у Печерському районі м. Києва
задовольнити.
Скасувати постанову Київського апеляційного господарського
суду від 14.02.2005 та рішення господарського суду м. Києва від
11.10.2004 у справі N 29/306-33/452.
В позові про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від
27.03.2003 N 352305/0 в частині донарахування податку на прибуток
у IV-му кварталі 2001 р. на суму 195 600 грн. та у I-му кварталі
2002 р. на суму 87 300 грн. та застосування штрафних санкцій у цій
частині відмовити.