ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.06.2005 Справа N 2-1/1820-2005
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 25.08.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - Остапенка М.І.
суддів: Борденюк Є.М., Харченка В.М.
розглянувши касаційну скаргу ЗАТ "Анна"
на постанову Севастопольського апеляційного господарського
суду від 28.03.2005 року
у справі за позовом ТОВ фірма "КАИССА"
до ЗАТ "Анна"
про визнання угоди недійсною та стягнення збитків
В С Т А Н О В И В:
у грудні 2004 р. ТОВ "Каісса" звернулось до суду з позовом
про визнання дійсним договору схову матеріальних цінностей і
стягнення з ЗАТ "Анна" 141973,24 грн.
Позивач зазначив, що згідно накладних NN 002/1-002/6 від
05.02.1998 р., N 5/002 від 30.03.1999 р., N 3 від 02.02.1998 р.,
акту приймання-передачі від 05.02.1998 р. відповідач прийняв на
зберігання матеріальні цінності вартістю 141973,24 грн.
Але, схоронність матеріальних цінностей відповідач не
забезпечив, а тому позивач просив відшкодувати завдані збитки і
стягнути на його користь 141973,24 грн.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
24.01.2005 р. позов задоволено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 28.03.2005 р. рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі відповідач посилається на помилковість
висновків суду щодо прийняття ним матеріальних цінностей,
неправильну правову оцінку судами обставин справи та
безпідставність покладання на нього обов'язку відшкодувати
вартість спірного майна і просить постановлені у справі судові
рішення скасувати, а у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін,
перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи скарги, судова
колегія не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з
наступного.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій та
підтверджується вироком Керченського міського суду Автономної
Республіки Крим від 29.04.2003 р., яким посадові особи відповідача
визнані винними у скоєнні злочину, передбаченого ст. 191 ч. 5
Кримінального кодексу України ( 2341-14 ) (2341-14)
, працівниками
відповідача по акту приймання-передачі, накладних NN 002/1-002/6
від 05.02.1998 р., N 5/002 від 30.03.1999 р., N 3 від
02.02.1998 р. отримано матеріальні цінності на загальну суму
141973,24 грн., які не було повернено і на теперішній час
вважаються втраченими.
Встановлення вироком суду вини працівників відповідача, за
яких він несе цивільно-правову відповідальність з огляду на те, що
дії працівників знаходяться у сфері його контролю, свідчить про
вину відповідача, а тому суди прийшли до правильного висновку щодо
вини відповідача у втраті майна і обґрунтовано постановили про
стягнення його вартості.
Що ж до посилань у касаційній скарзі відповідача на
відсутність у його працівників права приймати матеріальні цінності
без дозволу на це органів управління товариством, то правового
значення це не має, оскільки характер винних дій працівників на
обсяг відповідальності юридичних осіб не впливає.
Безпідставними є і посилання на пред'явлення позову поза
межами строку позовної давності, оскільки позовна давність
застосовується судом лише за заявою сторони, зробленою до
винесення ним рішення, а такої заяви з боку відповідача не було.
При такому положенні, коли висновки суду ґрунтуються на
матеріалах справи, яким дана належна правова оцінка і доводами
касаційної скарги вони не спростовуються, Вищий господарський суд
України, керуючись ст.ст. 111-9, 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, - П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від
28.03.2005 року, - без змін.