ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.06.2005 Справа N 20-3/381
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 25.08.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Михайлюка М.В. Невдашенко Л.П., Дунаєвської Н.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Відкритого акціонерного товариства "Техком Севастополь"
на постанову від 10.03.2005 р. Севастопольського апеляційного
господарського суду
у справі N 20-3/381 господарського суду міста Севастополя
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної
особи К.О.О.
до Відкритого акціонерного товариства "Техком Севастополь"
про визнання угоди дійсною
за участю представників сторін:
Позивача - Лавренко А.В.
Відповідача - Бевзюк Ю.Є.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 02.02.2005
(суддя Гоголь Ю.М.) у справі N 20-3/381 відмовлено в позові
Суб'єкта підприємницької діяльності К.О.О. до Відкритого
акціонерного товариства "Техком Севастополь" про визнання угоди
дійсною.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 10.03.2005 р. вказане рішення суду скасоване, позов
задоволено, визнано дійсним договір купівлі-продажу N 01/03 від
09.09.2002 року укладений між суб'єктом підприємницької діяльності
К.О.О. та ВАТ "Севастопольська автобаза".
Не погоджуючись з вказаною постановою відповідач звернувся до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення
господарського суду залишити без змін, посилаючись на порушення
апеляційним господарським судом норм матеріального і
процесуального права.
Перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги та
правильність застосування норм матеріального і процесуального
права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга
підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 1 березня
2001 року між СПД К.О.О. та ВАТ "Севастопольська автобаза"
(правонаступник ВАТ "Техком Севастополь") був укладений договір
N 01/03 оренди нежилого приміщення, розташованого за адресою:
<...>.
Пунктом 8 вказаного договору передбачалось переважне право
орендарем викупу об'єкта оренди у випадку його продажу.
На виконання даного пункту договору між орендодавцем та
орендарем була підписана додаткова угода, якою сторони ухвалили
порядок викупу об'єкту оренди та графік внесення грошових коштів.
На виконання взятих на себе зобов'язань, 09 вересня 2002 року
сторони уклали договір купівлі-продажу об'єкта оренди, згідно умов
якого продавець передає покупцю нежилі приміщення: столярний цех,
склад утилізованої резини, зварний пост - загальною площею
258 м. кв., розташованих за адресою: <...>.
Пунктом 1.2. Договору передбачалось, що право власності на
вказане майно переходить до покупця з моменту його нотаріального
посвідчення.
Відповідно до п. 3.1 та 3.2. Договору передача вказаного
об'єкта здійснюється на протязі трьох днів після його
нотаріального посвідчення. Передача об'єкту викупу затверджується
актом прийому-передачі.
Позивач вважає, що він виконав всі вимоги договору
купівлі-продажу, тоді як Відповідач ухиляється від виконання його
умов, а саме від нотаріального посвідчення Договору. В зв'язку з
цим Позивач звернувся в суд з позовом про визнання Договору
дійсним та спонукання Відповідача виконати умови договору.
Як зазначив апеляційний суд, правовідносини сторін виникли з
договору оренди N 01-03 від 01.03.2001 та додаткової угоди до
нього, а також з договору купівлі-продажу від 09.09.2002. Спір з
приводу виконання умов договору купівлі-продажу продовжив
існування після 01.01.2004, тому підлягають застосуванню як норми
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, так і Цивільного кодексу
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Як на підставу задоволення позовних вимог суб'єкт
підприємницької діяльності К.О.О. посилається на статтю 220
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, відповідно якої у разі
недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення
договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо
усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими
доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але
одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд
може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне
нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Статтею 47 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
передбачено,
що нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках,
зазначених у законі.
З матеріалів справи вбачається, що сторони однією з умов
договору купівлі-продажу від 09.09.2002 передбачили обов'язковість
його нотаріального посвідчення.
Оскільки вартість об'єкту оренди відповідно до графіку
виплати грошових коштів була сплачена позивачем в повному обсязі
та відбулася фактична передача майна за договором покупцеві
(Орендареві за договором) оренди, невиконаною лишалася лише умова
про нотаріальне посвідчення.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що
позивачем не надано доказів його звернення до відповідача з
пропозицією про нотаріальне посвідчення договору.
На думку апеляційного суду, до такого висновку суд дійшов без
достатнього аналізу обставин страви, оскільки виконання умов
договору в повному обсязі можливе лише за наявності волевиявлення
обох сторін.
Про намір позивача нотаріально посвідчити угоду безперечно
свідчить його звернення до суду, тоді як факт невизнання позову,
навпаки підтверджує попереднє ухилення відповідача від виконання
дій, передбачених договором.
Як зазначив апеляційний суд, не можуть бути прийняті до уваги
доводи відповідача про те, що вартість майна за договором
купівлі-продажу не була сплачена позивачем, оскільки факт сплати
підтверджено копіями платіжних документів (а.с.19-20), графіком
виплати грошових коштів (а.с.12), листом державної податкової
інспекції від 17.12.2001 N 27122/10/24-026 про направлення коштів
від реалізації столярного цеху, який належав відкритому
акціонерному товариству "Севастопольська автобаза", на покриття
податкового боргу (а.с.89).
Посилання відповідача на фактичну відсутність об'єкту за
договором купівлі-продажу від 09.09.2002 також є безпідставними.
На момент виконання угоди в частині передачі майна об'єкти
оренди - в наступному - об'єкти купівлі-продажу мали назву,
передбачену у договорі, а саме - столярний цех, склад утильної
резини, зварочний піст загальною площею 268,60 кв. м і саме ці
об'єкти зареєстровані на праві власності за позивачем (а.с.62) в
Державному комунальному підприємству Бюро технічної
інвентаризації.
Наявність у відповідача свідоцтва про право власності від
04.04.2003 не виключає можливості зацікавлених осіб у
встановленому порядку оспорити згаданий правовстановлюючий
документ в тій чи іншій частині.
Та обставина, що договір купівлі-продажу зі сторони
відповідача підписано Головою правління відкритого акціонерного
товариства "Севастопольська автобаза" В.І.К., який на момент
укладення угоди перебував у відпустці, також не дає підстав для
відмови в задоволенні позовних вимог.
На відчуження майна відповідачем було одержано згоду
Наглядової Ради Відкритого акціонерного товариства
"Севастопольська автобаза", податкової інспекції, фактична
передача майна також відбулась, позивач використовував після
укладення договору майно на свій розсуд, що свідчить про
узгодження угоди в наступному і в цілому відповідачем.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що в
задоволенні позовних вимог суб'єкту підприємницької діяльності
К.О.О. було відмовлено безпідставно і спірний договір підлягає
визнанню дійсним та таким, що не потребує подальшого нотаріального
посвідчення.
Однак, погодитися з таким висновком суду неможливо, оскільки,
як зазначив скаржник та вбачається з матеріалів справи попередніми
судовими інстанціями не з'ясовано та не дано правової оцінки
змісту п. 1.2 та п. 13.1 договору купівлі-продажу нежитлових
приміщень та які правовідносини виникли у сторін після його
укладення, оскільки він не був нотаріально посвідчений, як це
передбачено умовами договору. Недотримання нотаріальної форми
згідно ст. 47 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
тягне за собою недійсність угод
лише тих, які згідно з чинним законодавством підлягають
обов'язковому нотаріальному посвідченню (договір пожитлового
утримання, купівлі-продажу, міни та дарування житлового будинку та
його застави). Тобто нотаріальне посвідчення договорів
купівлі-продажу об'єктів виробничого призначення згідно чинного
законодавства не потребує обов'язкового нотаріального посвідчення
і тому суду необхідно було визначитися із питанням правомірності
застосування ст. 47 ЦК УРСР.
В судових рішеннях місцевого та апеляційного господарських
судах не враховані рішення Верховного Суду України, втілені в
Постанові Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 N 3
( v0003700-78 ) (v0003700-78)
"Про судову практику в справах про визнання угод
недійсними". Зокрема, відповідно до ч. 3 п. 4 наведеної Постанови:
"щоб не допустити неправильного визнання дійсними угод на підставі
ч. 2 ст. 47 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
, суд повинен перевірити чи підлягала
укладена угода нотаріальному посвідченню, чому вона не була
нотаріально посвідчена і чи не містить вона протизаконних умов".
Крім того, договір купівлі-продажу, укладений між сторонами,
є правовстановлюючим документом. Не мотивовано судом і визнання
факту оплати позивачем вартості майна згідно додаткової угоди до
договору купівлі-продажу від 09.09.2002 р. шляхом заліку нібито
зарахованих раніше сплачених сум по іншому цивільно-правовому
договору, оскільки, як зазначив скаржник та вбачається з умов
п. 11.2 договору, всі додаткові угоди мають юридичну силу після їх
нотаріального посвідчення і їх взаємопов'язаність не випливає із
змісту останнього договору купівлі-продажу від 09.09.2002 р., який
є предметом розгляду.
Також, як наголошує скаржник та вбачається з матеріалів
справи (а.с. 83) що апеляційним судом не дано оцінки тим
обставинам справи, що на момент купівлі-продажу відповідач не мав
правовстановлюючих документів на майно, що свідчить про неповне
з'ясування судом обставин справи.
Враховуючи, що у відповідності зі ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція, якою є Вищий господарський суд
України, не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази,
судова колегія Вищого господарського суду України вважає за
необхідне рішення господарського суду міста Севастополя та
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду у
справі N 20-3/381 скасувати, а справу направити на новий розгляд
до господарського суду міста Севастополя.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене,
більш ретельно з'ясувати обставини, що мають істотне значення для
справи, права і обов'язки сторін, осіб, прав і обов'язків яких
стосується рішення у даній справі та залежно від встановленого і
на підставі чинних норм матеріального права вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 10.03.2005 та рішення господарського суду міста Севастополя
від 02.02.2005 у справі N 20-3/381 скасувати, а матеріали справи
передати на новий розгляд до господарського суду
міста Севастополя.