ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.06.2005 Справа N 2-23/11368-2004
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 25.08.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - Кравчука Г.А.
суддів: Грейц К.В., Мачульського Г.М.
розглянувши касаційну скаргу Євпаторійської об'єднаної
державної податкової інспекції
на постанову від 03.02.2005 Севастопольського касаційного
господарського суду
у справі N 2-23/11368-2004 господарського суду АР Крим
за позовом ТОВ "Мелена"
до Євпаторійської об'єднаної державної податкової інспекції
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
за участю представників:
- позивача
- відповідача
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду АР Крим від 12.10.2004 у справі
(суддя Г.М. Іщенко), залишеним без змін постановою
Севастопольського касаційного господарського суду (у складі
колегії суддів - Голика В.С. - головуючого, суддів Градової О.Г.,
Фенько Т.П.), позовні вимоги задоволені. Визнані недійсними
податкові повідомлення-рішення N 0000032302/0 від 21.01.2004,
N 000022302/0 від 21.01.2004 та N 0000052302/0 від 29.01.2004,
якими позивачеві донараховано податкове зобов'язання з ПДВ в сумі
71904 грн., виявлено завищення бюджетного відшкодування з ПДВ в
сумі 117974 грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 29960 грн.
відповідно.
Рішення та постанова у справі мотивовані тим, що згідно з
пунктом 1 статті 23 Закону України "Про підприємства в Україні"
( 887-12 ) (887-12)
, що був чинним на момент здійснення операції і
перевірки, підприємства мали право реалізовувати майно за цінами і
тарифами, встановленими самостійно або на договірних засадах,
отже, товариство з обмеженою відповідальністю "Мелена" під час
реалізації нежитлового приміщення гр. В.Ю.А. не порушувало
положень чинного законодавства України, зокрема, незалежно від
балансової вартості основних фондів базою оподаткування ПДВ згідно
п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
є договірна вартість товарів, тому застосування до
такої операції п. 4.9 ст. 4 цього Закону є безпідставним. Доводи
податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту у
сумі 50000 грн. у зв'язку з купівлею товариством з обмеженою
відповідальністю "Мелена" у АКБ "Укрсоцбанк" нежитлового
приміщення по вул.Караєва,1 в м. Євпаторія, також визнані судами
першої та апеляційної інстанцій безпідставними як такі, що
суперечать вимогам ч. 2 пп. 7.4.1 п. 7.4 та п. 7.5 статті 7 Закону
України "Про податок на додану вартість".
Не погоджуючись з рішенням та постановою у справі,
Євпаторійська об'єднана державна податкова інспекція звернулася з
касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові акти у справі
скасувати, в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування своїх доводів заявник зазначає, що судами
попередніх інстанцій неправильно застосовані норми матеріального
права, зокрема, пункт 4.9. статті 4 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, оскільки позивачем здійснена
реалізація нерухомості за ціною, нижче за балансову вартість, що
призвело до заниження податкового зобов'язання по податку на
додану вартість у сумі 127819 грн.
Позивач відзиву на касаційну скаргу не надав. Сторони своїм
процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної
інстанції не скористались.
Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту
встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в
постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів,
колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку,
що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з
наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій і вбачається з
матеріалів справи, за результатами документальної перевірки з
питань правильності віднесення сум податку на додану вартість до
складу податкового зобов'язання і податкового кредиту по
декларації ТОВ "Мелена" за вересень 2003 року Євпаторійською ОДПІ
було складено акт перевірки N 4/23-2 від 20.01.2004, на підставі
якого прийняті податкові повідомлення-рішення N 0000032302/0 від
21.01.2004 про донарахування товариству з обмеженої
відповідальністю "Мелена" податкового зобов'язання по податку на
додану вартість у сумі 71904 грн., у тому числі: 59920 грн. -
основний платіж та 11984 грн. - фінансові санкції; N 000022302/0
від 21.01.2004 про встановлення завищення бюджетного відшкодування
по податку на додану вартість за вересень 2003 року у сумі
117974 грн.; N 0000052302/0 від 29.01.2004 про застосування
штрафних санкцій по податку на додану вартість у сумі 29960 грн.
Як вбачається з акту перевірки, податковий орган дійшов
висновку, що під час продажу частини нежитлового приміщення
(724/1000 частин) будинку N 42/19 по пр. Леніна в м. Євпаторія
згідно з договором від 11.09.2003 громадянину Російської
Федерації - В.Ю.О., товариством з обмеженою відповідальністю
"Мелена" порушені вимоги пункту 4.9 статті 4 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, оскільки ціна
реалізації будівлі встановлена нижче її балансової вартості
(балансова вартість - 2197200 грн., ціна реалізації -
1430284 грн.), у зв'язку з чим різниця між балансовою і договірною
вартістю не віднесена до об'єкту оподаткування ПДВ, звідки
занижено податкове зобов'язання по податку на додану вартість за
вересень 2003 року у сумі 127819 грн.
В акті перевірки також зазначено, що позивачем за вересень
2003 року завищено податковий кредит у сумі 50 000 грн. у зв'язку
з безпідставним включенням до його складу суми податку на додану
вартість від покупки у АКБ УСБ нежитлового приміщення по
вул. Караєва, 1 в м. Євпаторія загальною площею 1035,80 кв. м
вартістю 300000 грн., в т.ч. ПДВ 50000 грн., за договором
купівлі-продажу від 27.01.2003, оскільки вищеназваний об'єкт не
введено в експлуатацію.
Суди попередніх інстанцій цілком правомірно не погодились з
такими висновками податкового органу і, задовольняючи позовні
вимоги, виходили з наступного.
Пунктом 4.1 статті 4 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
встановлено, що база оподаткування
операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з
їх договірної (контрактної) вартості.
Згідно із пунктом 4.9 статті 4 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
якщо основні виробничі фонди або
невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника
податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій
платником податку, а також у разі переведення основних фондів до
складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна передача чи
переведення розглядаються для цілей оподаткування як поставка
таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за
звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для
основних фондів групи 1 - за звичайними цінами, але не менше їх
балансової вартості.
Судами першої та апеляційної інстанцій достеменно
встановлено, що позивач не приймав рішення про ліквідацію основних
фондів чи безоплатної передачі особі, не зареєстрованій платником
податку, не приймалось ним також і рішення про переведення
основних фондів до складу невиробничих фондів, а фактично за
договором купівлі-продажу від 11.09.2003 позивачем вчинено
операцію з продажу за 1430284,50 грн. основних фондів громадянину
РФ, що підпадає під визначення "продаж товарів", наведене в
п. 1.4 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, при цьому нормами цього Закону не встановлено
заборони або обмежень з метою збільшення бази оподаткування
продажу основних фондів за ціною нижче балансової.
В зв'язку з викладеним, п. 4.9 ст. 4 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не передбачає підстав
для застосування до перевіряємої операції спеціального правила
визначення бази оподаткування, встановленого цією нормою.
Доводи податкового органу про завищення позивачем податкового
кредиту від купівлі у АКБ УСБ за договором купівлі-продажу від
27.01.2003 будинку по вул. Караєва, 1 в м. Євпаторія за договірною
ціною 300000 грн. і неправомірного включення до складу податкового
кредиту ПДВ в сумі 50000 грн., сплаченого в ціні придбання,
оскільки вищеназваний будинок до введення в експлуатацію
амортизації не підлягає, а тому не приймає участі в господарській
діяльності як основні фонди відповідно до п. 8.2 ст. 8 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
,
правомірно визнані судами першої і апеляційної інстанцій також
безпідставними, з чим погоджується судова колегія касаційної
інстанції.
Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий кредит звітного періоду
складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником
податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт,
послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат
виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів,
що підлягають амортизації. Частиною 2 даного пункту Закону також
передбачено, що суми податку, сплачені у зв'язку з придбанням
основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу
такого звітного періоду, незалежно від строків введення в
експлуатацію основних фондів.
Таким чином, Закон України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не ставить в залежність право платника податків на
формування податкового кредиту в зв'язку з придбанням основних
фондів ні від дати введення їх в експлуатацію, ані від початку
нарахування амортизаційних відрахувань.
Судами встановлено, що будівля за договором від 27.01.2003
придбана позивачем для використання в господарській діяльності під
готель, що узгоджується з статутною діяльністю позивача,
оприбуткована на баланс і, оскільки, знаходиться в стадії
реконструкції, то амортизаційні відрахування в бухгалтерському
обліку не нараховуються, що не позбавляє таку будівлю статусу
основних фондів відповідно до приписів п. 8.2 ст. 8 Закону України
"Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
За таких обставин посилання податкового органу на можливість
включення до податкового кредиту суми ПДВ 50000 грн., сплаченої
позивачем згідно платіжного доручення N 28 від 27.01.2003 в ціні
придбання на підставі виписаної продавцем АКБ УСБ податкової
накладної N 8 від 27.01.2003, лише після введення будинку в
експлуатацію протирічить як вищезазначеній нормі частини 2
пп. 7.4.1 п. 7.4, так і пп. 7.5.1 п. 7.5 статті 7 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, якими визначено
виникнення права платника податку на податковий кредит за датою
здійснення першої з подій - або за датою списання коштів з
банківського рахунку в оплату товарів, або за датою отримання
податкової накладної, тобто аж ніяк не за датою введення основних
фондів в експлуатацію.
За всіх вищевикладених обставин, для застосування податковим
органом до позивача штрафу за порушення, яких він не припустився,
відсутні правові підстави.
Враховуючи наведене, колегія суддів констатує, що рішення та
постанова у справі відповідають вимогам чинного матеріального та
процесуального законодавства, підстав для їх зміни або скасування
не вбачається.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, ст. 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 03.02.2005 у справі господарського АР Крим N 2-23/11368-2004
залишити без змін, а касаційну скаргу Євпаторійської об'єднаної
державної податкової інспекції - без задоволення.