ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.06.2005 Справа N 5/277
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 25.08.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі:
суддя Селіваненко В.П. - головуючий,
судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
розглянув касаційну скаргу Запорізького обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів, м. Запоріжжя (далі -
відділення Фонду)
на рішення господарського суду Запорізької області від
29.12.2004
та постанову Запорізького апеляційного господарського суду
від 19.04.2005
зі справи N 5/277
за позовом відділення Фонду
до закритого акціонерного товариства "Промелектросервіс",
м. Енергодар Запорізької області (далі - ЗАТ "Промелектросервіс")
про стягнення 16961,11 грн.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача - не з'явились,
відповідача - Більця І.І.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий
господарський суд України В С Т А Н О В И В:
Відділення Фонду звернулося з позовом про стягнення з
відповідача 16961,11 грн. заборгованості зі сплати штрафних
санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу
робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Рішенням господарського суду Запорізької області від
29.12.2004 (суддя Проскуряков К.В.) у задоволенні позову
відмовлено з тих підстав, що відповідач як платник єдиного податку
звільнений від сплати внесків до відділення Фонду, що виключає
можливість стягнення з ЗАТ "Промелектросервіс" штрафу в порядку
статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
(далі - Закон).
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від
19.04.2005 (колегія суддів у складі: суддя Антонік С.Г. -
головуючий, судді Мірошниченко М.В., Яценко О.М.) назване рішення
залишено без змін з мотивів вжиття відповідачем передбачених
законодавством заходів для забезпечення нормативу працевлаштування
інвалідів, а саме: створення робочих місць інвалідів у необхідній
кількості та інформування уповноважених органів про наявність
таких вакантних посад, що з урахуванням покладення обов'язку
безпосереднього працевлаштування інвалідів на органи, перелічені у
частині першій статті 18 Закону ( 875-12 ) (875-12)
, свідчить про
відсутність підстав для застосування до відповідача заходів
майнової відповідальності за недодержання зазначеного нормативу.
Не погоджуючись з висновками попередніх судових інстанцій,
відділення Фонду звернулося до Вищого господарського суду України
з касаційною скаргою, в якій просить скасувати названі судові акти
місцевого та апеляційного господарських судів з даної справи та
прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на
неправильне застосування судами норм матеріального права. Так, на
думку скаржника, менша, ніж установлено нормативом, кількість
працюючих інвалідів на підприємстві є достатньою підставою для
застосування до такого підприємства штрафних санкцій відповідно до
статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
. До того ж, оскільки протягом звітного
періоду у звітах за формою N 3-ПН ( z0464-98 ) (z0464-98)
ЗАТ
"Промелектросервіс" не повідомляло Запорізький обласний центр
зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, то
висновок господарських судів про інформування відповідачем
відповідних органів про наявність вакантних посад для
працевлаштування інвалідів є таким, що не відповідає дійсним
обставинам справи.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі -
ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду
касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування
ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши
пояснення представника відповідача, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення
касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- у 2003 році середньооблікова чисельність штатних
працівників ЗАТ "Промелектросервіс" становила 18 осіб;
- чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні
працювати на робочих місцях, створених відповідачем відповідно до
чотиривідсоткового нормативу, у 2003 році складала 1 особу, в той
час коли у звітному періоді відповідачем не було фактично
працевлаштовано жодного інваліда;
- за результатами фінансово-господарської діяльності у
2003 році ЗАТ "Промелектросервіс" не одержало прибутку;
- матеріалами справи підтверджується факт створення
відповідачем двох робочих місць для інвалідів у звітному періоді,
про що ЗАТ "Промелектросервіс" повідомив уповноважені органи
листами від 29.01.2003 N 07/01 та N 0801.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача передбачених статтею 20
Закону ( 875-12 ) (875-12)
штрафних санкцій за недотримання установленого
нормативу працевлаштування інвалідів.
Статтею 19 Закону ( 875-12 ) (875-12)
для підприємств, установ і
організацій незалежно від форм власності і господарювання
встановлюється норматив робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від
загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25
чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не
передбачено законом.
Згідно з пунктом 5 Положення про робоче місце інваліда і про
порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 N 314 ( 314-95-п ) (314-95-п)
(далі - Положення), підприємства розробляють заходи щодо створення
робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного
договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального
захисту населення та відділення Фонду соціального захисту
інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для
працевлаштування інвалідів. А пунктом 14 Положення визначено, що
підприємства, зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за
власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів;
інформують державну службу зайнятості та місцеві органи
соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні
посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Відповідно до вимог пункту 3 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
робоче
місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає
встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної
нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю
представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських
організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на
ньому інваліда.
Водночас, частиною першою статті 18 Закону ( 875-12 ) (875-12)
обов'язок працевлаштування інвалідів покладено на центральний
орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики,
органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.
Крім того, згідно з пунктом 10 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою
зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних
депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням
побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних
навичок відповідно до висновків МСЕК.
З наведеного випливає, що після вжиття підприємством
необхідних заходів для забезпечення працевлаштування інвалідів, до
яких належать, зокрема, створення в установленому порядку робочих
місць для інвалідів у межах нормативу та інформування названих
органів про наявність таких вакантних посад, відповідні органи
повинні працевлаштувати інвалідів на створені робочі місця.
Відповідну правову позицію викладено у постанові Верховного
Суду України від 20.07.2004 зі справи N 2-23/9789-03, в якій
Верховний Суд України вимагав обов'язкового з'ясування, зокрема,
того, чи були створені підприємством в установленій кількості
робочі місця для інвалідів, чи повідомляло підприємство органи
працевлаштування про кількість таких робочих місць та чи
направлялись інваліди для працевлаштування.
Твердження скаржника про необґрунтованість висновку
попередніх інстанцій щодо інформування відповідачем уповноважені
органи про наявність вільних робочих місць інвалідів не може бути
взято до уваги Вищим господарським судом України, оскільки чинним
законодавством не встановлено єдиної обов'язкової форми такого
інформування.
Згідно з частиною першою статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від
форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів
менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою
статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням
Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких
визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на
відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації
за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Разом з тим відповідно до частин третьої, четвертої статті 20
Закону ( 875-12 ) (875-12)
сплату штрафних санкцій підприємства
(об'єднання), установи і організації провадять відповідно до
закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні
після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У
разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані
шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання),
установи і організації в порядку, передбаченому законом.
Виходячи з системного аналізу наведених норм Закону
( 875-12 ) (875-12)
, звернення стягнення на майно підприємства може бути
здійснено лише за наявності одночасно двох умов, а саме, коли у
цього підприємства:
- відсутні кошти на поточних рахунках у банківських установах
станом на визначений законодавством строк сплати нарахованих
штрафних санкцій за звітний період;
- за даними податкової звітності обліковано наявність
прибутку після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових
платежів) у звітний період.
Наведене дає підстави вважати, що в разі відсутності у
підприємства облікованого прибутку за звітний період не
допускається звернення стягнення суми нарахованих штрафних санкцій
на його майнові активи та, відповідно, штрафні санкції за
недотримання законодавчо встановленого нормативу забезпечення
працевлаштування інвалідів не сплачуються.
Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду
України від 15.01.2003 N 012/03 зі справи N 4292/1-36
( v1-36700-03 ) (v1-36700-03)
, в якій з огляду на частину третю статті 20 Закону
( 875-12 ) (875-12)
Верховний Суд України вимагав обов'язкового з'ясування
того, чи був прибуток у конкретного підприємства.
Відтак відсутність у звітному періоді прибутку у ЗАТ
"Промелектросервіс" виключає можливість стягнення з останнього
штрафних санкцій в порядку статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
за
недотримання встановленого нормативу забезпечення працевлаштування
інвалідів.
Отже, місцевий господарський суд дійшов невірного висновку
про те, що збиткова фінансова-господарська діяльність підприємства
не впливає на обов'язок сплати штрафних санкцій, у той час коли
названа обставина залишилася взагалі поза увагою апеляційного
суду. Однак в даному разі це не вплинуло на прийняття
господарськими судами правильного по суті рішення з даного спору,
а тому визначених законом підстав для скасування оскаржуваних
актів попередніх судових інстанцій не вбачається.
Керуючись статтями 111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Запорізької області від
29.12.2004 та постанову Запорізького апеляційного господарського
суду від 19.04.2005 зі справи N 5/277 залишити без змін, а
касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів - без задоволення.