ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.06.2005 Справа N 32/570
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 11.08.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
[...]
за участю представників: [...]
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
16.03.2005 року
у справі N 32/570 господарського суду міста Києва
за позовом Дочірнього підприємства "Край Проперті"
до Державної податкової інспекції у Печерському районі
м. Києва
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
В С Т А Н О В И В:
В листопаді 2004 року Дочірнє підприємство "Край Проперті"
звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до
Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про
визнання недійсними:
- податкового повідомлення-рішення N 000101238/0 від
16.08.2004 року, яким позивачу згідно з підпунктом "б"
підпункту 4.2.2 статті 4 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
та відповідно до підпункту 7.4.1
пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
визначено суму податкового зобов'язання з
податку на додану вартість у розмірі 10 357 849,00 грн. (в тому
числі: основний платіж 6 905 233,00 грн., штрафні (фінансові)
санкції 3 452 616,00 грн.) (частково скасоване Рішенням про
результати розгляду скарги від 31.08.2004 року;
- рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі
м. Києва N 29902/10/25-011 від 31.08.2004 року про результати
розгляду скарги, яким податкове повідомлення-рішення Державної
податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від
16.08.2004 року N 000101238/0 скасоване в частині визначення
податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі
1 244 199,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у
розмірі 740 537,00 грн., в іншій частині залишено без змін, а
також визначено суму завищення бюджетного відшкодування з податку
на додану вартість у загальній сумі 1 244 199,00 грн.
26.01.2005 року позивач, в порядку статті 22 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, надав уточнення до
позовної заяви, в яких просив визнати недійсними:
- податкове повідомлення-рішення N 000101238/0 від
16.08.2004 року, яким позивачу згідно з підпунктом "б" підпункту
4.2.2 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
та відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4
статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
визначено суму податкового зобов'язання з податку на
додану вартість у розмірі 10 357 849,00 грн. (в тому числі:
основний платіж 6 905 233,00 грн., штрафні (фінансові) санкції
3 452 616,00 грн.) (частково скасоване Рішенням про результати
розгляду скарги від 31.08.2004 року;
- рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі
м. Києва N 29902/10/25-011 від 31.08.2004 року в частині,
відповідно до якої було визначено суму завищення бюджетного
відшкодування з податку на додану вартість у загальній сумі
1 244 199,00 грн.;
- податкове повідомлення-рішення N 000101238/1 від
13.09.2004 року, яким позивачу згідно з підпунктом "б" підпункту
4.2.2 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
та відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4
статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
визначено суму податкового зобов'язання з податку на
додану вартість у розмірі 10 357 849,00 грн. (в тому числі:
основний платіж 6 905 233,00 грн., штрафні (фінансові) санкції
3 452 616,00 грн.);
- податкове повідомлення-рішення N 000101238/2 від
19.11.2004 року, яким позивачу згідно з підпунктом "б"
підпункту 4.2.2 статті 4 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
та відповідно до підпункту 7.4.1
пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
визначено суму податкового зобов'язання з
податку на додану вартість у розмірі 10 357 849,00 грн. (в тому
числі: основний платіж 6 905 233,00 грн., штрафні (фінансові)
санкції 3 452 616,00 грн.).
Оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на
підставі акта від 16.08.2004 року N 111/23-8/7/24365189 про
результати позапланової документальної перевірки Дочірнього
підприємства "Край Проперті" з питання достовірності заявленого до
відшкодування податку на додану вартість за липень, серпень,
вересень, жовтень, листопад 2003 року, яким встановлено порушення
позивачем вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Позовні вимоги мотивовані тим, що чинне законодавство України
не передбачає обов'язкової передачі чи введення в експлуатацію
об'єкту оренди для включення відповідних орендних платежів до
складу валових витрат, а тому суми податку на додану вартість,
сплачені у складі орендних платежів, віднесені позивачем до складу
податкового кредиту правомірно.
Рішенням господарського суду міста Києва від 01.02.2005 року
[...], залишеним без змін постановою Київського апеляційного
господарського суду від 16.03.2005 року [...], позов задоволено
частково. Припинено провадження у справі в частині визнання
недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової
інспекції у Печерському районі м. Києва від 16.08.2004 року
N 000101238/0 на підставі пункту 1-1 статті 80 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у зв'язку з відсутністю
предмету спору. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення
Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва
N 000101238/1 від 13.09.2004 року. Визнано недійсним податкове
повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському
районі м. Києва N 000101238/2 від 19.11.2004 року. Визнано
недійсним рішення Державної податкової інспекції у Печерському
районі м. Києва від 31.08.2004 року N 29902/10/25-011 про
результати розгляду скарги в частині визначення Дочірньому
підприємству "Край Проперті" суми завищення бюджетного
відшкодування з податку на додану вартість у загальній сумі
1 244 199,00 грн., а також в частині залишення без змін
податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у
Печерському районі м. Києва від 16.08.2004 року N 000101238/0 щодо
визначення Дочірньому підприємству "Край Проперті" суми
податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у
розмірі 8 373 113,00 грн., в тому числі: 5 661 034,00 грн. -
основний платіж та 2 712 079,00 грн. - штрафні (фінансові)
санкції. Стягнуто з Державної податкової інспекції у Печерському
районі м. Києва на користь Дочірнього підприємства "Край Проперті"
101,50 грн. судових витрат.
Мотивуючи судові рішення господарські суди першої та
апеляційної інстанцій з посиланням на статтю 759 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, пункт 1.32 статті 1, пункт 5.1
статті 5, підпункт 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, підпункт 7.2.1
пункту 7.2 статті 7, підпункти 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
,
зазначили про те, що витрати позивача по сплаті орендної плати,
відносяться до складу валових витрат, податок на додану вартість,
сплачений у складі таких витрат, відноситься до податкового
кредиту. Крім того, суди зазначили, що оскільки на підтвердження
суми податкового кредиту позивач мав належним чином оформлені
податкові накладні, висновки відповідача, наведені в акті
перевірки про завищення позивачем бюджетного відшкодування та
донарахування податку на додану вартість, судом вважаються
помилковими. Також судами встановлено, що об'єкт оренди введений в
експлуатацію, переданий позивачу та пристосований для використання
в господарській діяльності позивача.
Не погоджуючись з постановою, Державна податкова інспекція у
Печерському районі м. Києва звернулась до Вищого господарського
суду України з касаційною скаргою на постанову Київського
апеляційного господарського суду від 16 березня 2005 року по
справі N 32/570, в якій просить скасувати постанову Київського
апеляційного господарського суду від 16.03.2005 року та рішення
господарського суду міста Києва від 01.02.2005 року по справі
N 32/570 та прийняти нове рішення по справі, яким відмовити в
задоволенні позовних вимог Дочірньому підприємству "Край
Проперті", мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення
судами норм матеріального права, а саме: пункту 1.18 статті 1,
підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, підпункту 7.4.1
пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Зокрема, заявник посилається на
неправильне розуміння термінів.
Позивач відзив на касаційну скаргу не надав.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин
справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія
суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких
підстав.
Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України переглядає за
касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського
суду та постанови апеляційного господарського суду.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
виходить з обставин, встановлених у даній справі судом першої та
апеляційної інстанції.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, спірні
податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта перевірки
від 16.08.2004 року N 111/23-8/7/24365189 про результати
позапланової документальної перевірки дочірнього підприємства
"Край Проперті" з питань достовірності заявленого до відшкодування
податку на додану вартість за липень, серпень, вересень, жовтень,
листопад 2003 року, у якому зокрема зазначено, що ДП "Край
Проперті" включило до складу податкового кредиту суми податку на
додану вартість у складі передплати за оренду приміщення, сплачені
АТВТ "Банкомзв'язок" у липні 2003 року - 191964 грн.; у серпні
2003 року - 1885617 грн.; у вересні 2003 року - 3345033 грн.; у
жовтні 2003 року - 767761 грн.; у листопаді 2003 року -
714858 грн. При проведенні зустрічної перевірки АТВТ
"Банкомзв'язок" встановлено, що зазначене приміщення знаходиться у
стані незавершеного будівництва. На балансі обліковується на
рахунку "Капітальні інвестиції". На момент укладання договору
оренди з ДП "Край Проперті" вартість вказаного об'єкту становить
4906384,00 грн.
Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
валові витрати
виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у
грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як
компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються
(виготовляються) таким платником податку для їх подальшого
використання у власній господарській діяльності.
Поняття "господарська діяльність" визначено у пункті 1.32
статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, як будь-яка діяльність особи, направлена на
отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній
формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації
такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Відповідно до підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
під
терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що
призначаються платником податку для використання у господарській
діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365
календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних
цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з
фізичним або моральним зносом.
Також судами встановлено, що відповідно до умов договору
оренди від 25.12.2002 року N 1, укладеним між позивачем та ВАТ
"Банкомзв'язок", позивачу (орендарю) передається в оренду
приміщення з метою подальшої передачі орендарем цього приміщення в
суборенду. Передача приміщень в оренду оформлюється актом
прийому-передачі після введення об'єкту в експлуатацію. Відповідно
до пункту 3.2 вказаного договору, орендна плата за перші 48
місяців перераховується як попередня плата до моменту введення в
експлуатацію приміщення.
Судами встановлено, що виконання умов вищезазначеного
договору підтверджується матеріалами справи (а оригінали
документів оглянуті судом у судовому засіданні).
З врахуванням викладеного судова колегія погоджується з
висновком суду першої та апеляційної інстанцій, що, враховуючи
мету укладання договору, а саме здавання окремих частин об'єкту в
суборенду, на момент укладення договору позивач мав намір
використовувати зазначений об'єкт у власній господарській
діяльності.
Крім того, судами досліджені надані позивачем докази, які
свідчать про той факт, що об'єкт оренди введений в експлуатацію,
переданий позивачу та пристосований для використання в
господарській діяльності позивача.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 4 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий кредит
звітного періоду складається із сум податків, сплачених
(нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із
придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до
складу валових витрат виробництва (обігу).
Враховуючи викладене касаційна інстанція погоджується з
висновком суду першої та апеляційної інстанцій, що витрати
позивача, понесені у зв'язку зі сплатою орендних платежів за
оренду приміщення, відносяться до складу валових витрат, а податок
на додану вартість, сплачений у складі таких витрат, відноситься
до податкового кредиту.
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не
дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по
сплаті податку; що не підтверджені податковими накладними чи
митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом
прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує
перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У
разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом
суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту,
залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом
документами, платник податку несе відповідальність у вигляді
фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на
суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим
підпунктом документами.
Пункт 7.5 статті 7 цього ж Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
визнає датою
виникнення права платника податку на податковий кредит дату
здійснення першої з наступних подій: а) дата списання коштів з
банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт,
послуг) б) дата отримання - податкової накладної.
Судами встановлено, що податкові накладні оформлені належним
чином та відповідають вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Таким чином суми податкового кредиту підтверджені належним
чином оформленими податковими накладними, отже висновки
відповідача, наведені в акті перевірки про завищення позивачем
бюджетного відшкодування та донарахування податку на додану
вартість правомірно судом першої та апеляційної інстанції визнані
помилковими.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що
матеріали справи свідчать про те, що господарські суди першої та
апеляційної інстанцій в порядку статей 43, 101 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
всебічно, повно і
об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх
сукупності; дослідили, встановили та надали юридичну оцінку
обставинам, викладеним в акті перевірки, на підставі якого
прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, та дійшли
обґрунтованого висновку, про їх невідповідність нормам чинного
законодавства, а тому правомірно визнали їх недійсними; визнали
недійсним Рішення відповідача від 31.08.2004 року про результати
розгляду скарги (у відповідній частині) та правомірно припинили
провадження у справі в частині визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення від 16.08.2004 року.
Як наслідок, прийняті судами рішення та постанова
відповідають положенням статей 84, 105 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
та вимогам, що
викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від
29.12.1976 року N 11 ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
"Про судове рішення" зі
змінами та доповненнями.
Твердження заявника про порушення і неправильне застосування
судами норм матеріального права при прийнятті рішення та постанови
не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, в
зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначених судових
рішень колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7,
пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2005 року
та постанову Київського апеляційного господарського суду від
16.03.2005 року у справі N 32/570 господарського суду міста Києва
залишити без змін, а касаційну скаргу Державної податкової
інспекції у Печерському районі м. Києва - без задоволення.